Блог історика: чим запам'ятаються кінотеатри Україна і Кінопанорама

1 жовтня в Києві закрилися одразу два легендарні кінотеатри - "Кінопанорама" та "Україна". Кожен з них при відкритті мав особливий титул: перший панорамний і перший широкоформатний.

Одночасно трьома апаратами

"В Києві, по вулиці Шота Руставелі, на початку 1958 року було закінчено спорудження першого в Радянському Союзі панорамного кінотеатру", - повідомляє путівник-довідник "Київ", виданий того ж року.

Кінотеатр, читаємо далі, відкрили "в реконструйованому старому приміщенні Будинку культури поліграфістів".

Глядачів дивував увігнутий великий екран - висота 8 метрів, довжина 22,5 метри.

"Демонстрування панорамного кінофільму одночасно проводиться трьома кінопроекційними апаратами, - описує згаданий путівник. - В кількох кімнатах театру встановлено шість кінопроекторів, два фільмофонографи стереофонічного звуку. Зал, в якому сидять глядачі, має 96 гучномовців, вмонтованих у стінах і стелі, за екраном".

Панорамну техніку виготовив київський завод "Кінодеталь".

Вісім років

Кінотеатр відкрився показом панорамного фільму "Широка страна моя", створеного Московською студією науково-популярних фільмів.

"Театр кінопанорами користується великою популярністю у киян. Під час демонстрування кінофільму зал переповнений глядачами", - з того ж путівника.

Експеримент тривав вісім років.

1966-го зйомки панорамних фільмів припинили через їх складність та появу широкоформатного кінематографу.

"Кінопанораму" перепрофілювали в широкоформатний кінотеатр.

А 1982 року прибрали останню згадку про панорамне минуле - кінотеатр перейменували в "Комунар". Назву повернули 1991-го.

Загадковий підпис

Десь на початку 1980-х у "Кінопанорами" з'явилася інша "родзинка" - оригінальні афіші. Яскраві, трохи сюрреалістичні, подеколи зі складними сюжетними лініями. Перехожі зупинялися й розглядали їх, наче картини в музеї.

Зауважили загадковий підпис автора - Ашот. Це додавало інтриги. Бо хто це такий, глядачі не знали.

Лише фахівці були в курсі, що незвичні афіші малював Ашот Арутюнян. Подейкували, через їхню популярність йому навіть пропонували посаду директора "Кінопанорами". Можливо, це чергова київська байка.

Згодом Ашот Арутюнян став відомий киянам як засновник першого в Україні кооперативного рекламного агентства і ресторану "Наполеон" (до речі, навпроти "Кінопанорами"), а також як видавець фотоальбомів з історії Києва.

Арт-хаус чи реституція?

У часи незалежності "Кінопанорама" стала одним з фестивальних майданчиків столиці - тут відбувалися заходи міжнародних кінофестивалів "Молодість", Docudays UA, Київського фестивалю короткометражок тощо.

Кінотеатр славився прем'єрами арт-хаусних стрічок.

Натомість єврейська громада Києва неодноразово зверталася до міської влади з проханням повернути їй приміщення, адже "Кінопанорама" - це перероблена будівля колишньої Купецької єврейської молитовні. Її збудував 1899 року цукрозаводчик Лев Бродський і подарував єврейській громаді.

1933 року радянська влада закрила молитовню, відібрала приміщення. Тут влаштували спортивний зал, згодом - Будинок культури поліграфістів.

За законом, культові споруди підлягають реституції. Але міські урядовці знаходили зачіпки для відмови - "Кінопанораму" готували до продажу.

Прокат не передбачений

Наприкінці 2008 року Київрада продала будинок і землю під кінотеатром товариству з обмеженою відповідальністю "Кінопанорама" "для будівництва, експлуатації та обслуговування багатофункціонального комплексу у складі об'єктів готельного, офісного, торговельного призначення з підземним паркінгом" (пленарне засідання ІІ сесії Київради VI скликання 11 грудня 2008 року, рішення № 757/757).

Зауважте: у видах майбутньої діяльності не передбачений кінопрокат. Натомість присутнє готельне призначення.

Невдовзі ТОВ "Кінопанорама" перепродала нерухомість і землю структурам, пов'язаним з ЗАТ "Мандарин-плаза". А в липні 2009-го мажоритарним власником стала ISTIL Group.

Нині ця компанія закрила кінотеатр "задля здійснення капітального ремонту будівлі з можливим її перепрофілюванням". Чутки про зведення готелю цілком вписуються в умови продажу 2008 року.

"Націоналістичний" вітраж

Кінотеатр "Україна" з'явився пізніше "Кінопанорами" - 1964 року. Це була подія: перший у Києві широкоформатний кінотеатр!

Тоді він виглядав інакше. Замість ресторану "Фелліні" - касовий зал і вітрини з афішами фільмів. Фасад кінотеатру прикрашав скляний еркер. У верхній частині еркеру - профіль молодиці у віночку, символ процвітання України (вітраж).

І хоча біля україночки зобразили серп і молот, хтось угледів біля її плеча жовте й синє - заборонене тоді сполучення. Через цю "незручність" майже не знайти зображень кінотеатру на листівках чи в путівниках.

Під час реставрації 1980-го "націоналістичний" вітраж замінили орнаментальним панно.

Кінотеатр мав два зали - великий на 663 місця і маленький на 220 глядачів. У великому показували широкоформатні, широкоекранні та звичайні фільми. У малому - хронікально-документальні, науково-популярні та художні.

В фойє першого поверху знаходилася читальня. Фойє другого поверху за необхідністю перетворювалося в залу для глядачів на 225 місць.

Зустрічі з кумирами

Кінотеатр надовго став прем'єрним.

У великому залі починали свій шлях екранами України блокбастери "всесоюзного прокату" (переважно продукція провідних російських кіностудій). Нерідко разом зі стрічками приїжджали їхні творці - відомі на весь СРСР кінорежисери, актори.

Публіка охоче йшла на зустрічі з кумирами.

Крім того, "Україна" склала конкуренцію київському кінотеатру ім. Довженка. Той, розташований неподалік однойменної кіностудії, влаштовував прем'єри її фільмів.

З появою "України" чимало прем'єрних показів довженківців (але, звичайно, не всі) перемістилися сюди.

Сеанс у вічність

Одна з прем'єр назавжди вписала кінотеатр "Україна" до історії кінематографу. Йдеться про прем'єру славетного фільму Сергія Параджанова "Тіні забутих предків" 4 вересня 1965 року.

О 20.00 кінематографісти вийшли на сцену. Першим виступив Сергій Параджанов.

На сцену піднявся Іван Дзюба і попросив слова. Очікували, що він як літературний критик вітатиме знімальну групу, яка екранізувала твір Михайла Коцюбинського.

Але Дзюба сказав (цитата зі спецповідомлення КДБ): "Зараз відбуваються масові політичні арешти української інтелігенції та молоді в Києві, Львові та інших містах. Повторюється 1937 рік. Молодь повинна заявити протест владі, затаврувати ганьбою за несправедливість".

Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл, які знаходилися в залі, закликали присутніх встати на знак протесту.

"Деяка частина публіки відгукнулася на цей заклик, - констатував КДБ. - Більшість громадян з обуренням реагували на виступ Дзюби, вимагаючи закликати його до порядку. Виступ Дзюби втручанням адміністрації кінотеатру було перервано".

Втручання адміністрації полягало у включенні аварійної сирени, аби заглушити промовця. Далі директор кінотеатру Федір Брайченко вирвав у "політичного хулігана" мікрофон, а секретар парторганізації Олег Кузьмич увімкнув радіодинаміки, з яких полилася бадьора музика.

Невдовзі вимкнули світло та музику і почали демонстрацію фільму.

Ця протестна акція фактично започаткувала український дисидентський рух.

"Тіні забутих предків" ввели Параджанова до кола провідних кінорежисерів світу.

4 вересня 2015 року з нагоди 50-річчя прем'єри в тому самому залі відбулася ювілейна прем'єра відреставрованої версії кінострічки.

"Україна" без профілю

В лютому 2001 року кінотеатр відкрився після реконструкції. Журналісти захоплено писали про оновлену "Україну", але "забували" повідомити, що місткість обох залів скоротилася: 456 місць (замість 663) і 148 (замість 220).

Реконструйовану "Україну" високо поцінував Жерар Депардьє. Він робив тут благодійний захід - зустрічався з вихованцями київського дитячого будинку і показав фільм за своєї участі.

2004 року Київрада дозволила ТОВ "Кінопрем'єр" приватизувати "цілісний майновий комплекс (будівля та обладнання) "Кінотеатр Україна" […] із збереженням профілю діяльності" (рішення від 18 березня 2004 року № 100/1310).

Але в жовтні 2008-го Київрада змінила цільове призначення, дозволивши будувати на земельній ділянці, де розташований кінотеатр, багатофункціональний торгівельно-офісний комплекс. Про збереження профілю діяльності більше не йшлося.

Обох кінотеатрів позбавили майбутнього рівно десять років тому - в жовтні-грудні 2008-го. І зробили це тогочасні "батьки міста", очевидно, не без участі самих кінопрокатників. Дуже сумна історія.

Хочете отримувати більше цікавих історій в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.