Блог історика: 1917 рік. Як український театр став державним

4 травня 1917 року назавжди увійшло до історії української культури. Того дня український театр почав рухатися до статусу державного.

Власне, українські театральні трупи існували й раніше - Марка Кропивницького, Миколи Садовського тощо. Але український театр за підтримки держави - таке вперше.

До 1917 року все було інакше: Російська імперія перешкоджала українській Мельпомені (і не лише їй). Щойно Микола ІІ зрікся трону, а Україна почала змагання за незалежність, у Києві заснували Комісію з утворення Українського національного театру.

Її засідання відбувалися в приміщенні Музично-драматичної школи імені М. Лисенка. Той будинок - Велика Підвальна, 15 (нині Ярославів Вал) - не зберігся.

Перше засідання - 4 травня 1917 року.

Головою комісії обрали Володимира Винниченка - не лише відомого письменника й театрального драматурга, але на той час заступника голови Центральної Ради.

Щоправда, самого Володимира Кириловича на засіданні не було. Ухвалили: "Сповістить д. В. Винниченка про вибір его Головою Комісії" (орфографія оригіналу. - Ред.).

Скарбником обрали Марію Грушевську, дружину голови Центральної Ради, тодішню "першу леді". Взагалі весь склад комісії - люди відомі й вельми шановані.

Три театри

Майже одразу комісія поставила питання про відкриття "по змозі" трьох театрів.

Перший - "театр чистої драми для вистав української драми і українських перекладів з світового репертуару". Для нього слід утворити "драматичну трупу українських акторів". Вирішили "зараз же шукати поміж театрами м. Київа, більш менш, відповідальне мешкання" як тимчасове. В ідеалі - збудувати власне приміщення для цього колективу.

Другий - "зразковий народній театр, в якому б виставлялись побутові п'єси, оперети та все таке инше". Його запланували розмістити у Троїцькому народному домі (нині - Національний театр оперети).

Третій - український оперний театр. Взагалі-то Оперний міський театр у Києві вже існував. Йшлося саме про український оперний. Ухвалили звернутися до Київської міської думи з вимогою забезпечити функціонування в одному приміщенні двох театрів - існуючого та нового. Останньому надавати сцену кілька днів на тиждень.

"Зробити вплив на антрепренера"

Винниченко так і не з'явився на засідання комісії. Не тому, що нехтував проблемами театру. Письменник повністю зосередився на політичній діяльності: його перу належать майже всі декларації і законодавчі акти УНР. А невдовзі - у червні - він став прем'єр-міністром.

Тим часом, комісія уповноважила низку своїх членів (серед яких Василь Кричевський, Лесь Курбас, Іван Мар'яненко) оглянути театральні приміщення Києва, які б згодилися для драматичного українського театру. І з'ясувати, які з них ще не здано в оренду приватним антрепренерам.

Інша група - Людмила Старицька-Черняхівська, Олександр Олесь, Зиновій Маргуліс - має "завести зносини" з антрепренером Варським, орендарем Троїцького народного дому, і домовитися про передачу приміщення українському театру.

Також доручено Марії Старицькій, Олександру Олесю та Миколі Вороному "зробити вплив на оперного антрепренера п. Багрова, щоб у оперному Київському театрі щонеділі виставлялись: один день - українська опера, а другий день - опера на українській мові".

Напередодні першого сезону

Невдовзі комісія перетворилася на Комітет українського національного театру, який увійшов до складу Генерального секретаріату (міністерства) освіти - набув статусу державної структури.

На одному з засідань розглянули питання про заснування театральної бібліотеки і театрального видавництва, створення драматичних шкіл по всій Україні, скликання Всеукраїнського з'їзду театральних діячів, а також про організацію Фонду українського театру.

В липні Генеральний секретаріат освіти уклав угоду з Київською міською думою про оренду Троїцького народного дому. Уряд надав театрові 20 тисяч карбованців. Затвердили репертуар - 32 п'єси.

То були твори І. Котляревського, І. Тобілевича, М. Кропивницького, М. Старицького, І. Франка, С. Васильченка, М. Старицького та інших українських класиків, а також закордонних драматургів - Г. Ібсена, Ж.-Б. Мольєра, В. Сарду, В. Шекспіра, Ф. Шіллера.

Щодо формування трупи театру постановили: не брати за основу будь-яку іншу трупу, а створювати свою. Причому акторів зараховувати індивідуально, не групами.

Імені Марії Заньковецької

Перший театральний сезон відкрився 14 вересня 1917 року. Режисери Іван Мар'яненко і Григорій Раєвський зробили все, щоб вразити глядача - театр мав власний хор, оркестр.

Проте результати першого сезону виявилися невтішними. Через багатоманітний репертуар трупа виявилася завеликою, це негативно позначилося на фінансових показниках.

Вирішили з наступного сезону розділити колектив на чотири окремі: традиційно-побутового напрямку, новітнього літературно-психологічного, театральну студію та державну оперу.

У серпні 1918-го з'явився "Законопроект про заснування в місті Киіві Державного Народного театру (в Троїцькому Народному Домі)". Йшлося про зміну статусу - національний театр став державним. Його директором, режисером і провідним актором став корифей української сцени Панас Саксаганський.

Театр фінансувався з держбюджету і користувався правом безмитного одержання всіх закордонних матеріалів, приладів, знарядь, потрібних для роботи.

З іншими запланованими театрами нічого не вийшло. Хіба що функції театральної студії - такого собі експериментального майданчика за участі молодих талантів - перебрав на себе Молодий театр Леся Курбаса, який орендував триповерхівку на Прорізній, 17. Але статус мав приватний - Товариство на вірі "Молодий театр у Києві". Колектив користувався невеличкою субсидією від держави.

Натомість Державний Народний театр, змінюючи назви і "прописку", одержав у січні 1923-го ім'я Марії Заньковецької - з нагоди 40-річчя її творчої діяльності.

У 1944-му театр остаточно "оселився" у Львові. Нині це - Національний академічний український драматичний театр ім. М. Заньковецької.