Дві школярки виграли конкурс Читач року ВВС. Вони отримали по електронній книжці

Щороку ВВС Україна у рамках літературної премії Книга року ВВС проводить конкурс читацьких рецензій "Читач року".

У 2023 році у конкурсі перемогли дві школярки - Поліна Бойко з Чернівців та Лідія Лацік з Тернополя.

Поліна та Лідія приїхали на церемонію нагородження до Києва, щоб розповісти про книжки, які їм дуже сподобалися і отримати свої нагороди - електронні книжки Kindle.

Поліна Бойко виграла конкурс за рецензію на книгу Івана Малковича "Анна Ярославна: київська князівна - королева Франції".

Лідія Лацік перемогла, написавши рецензію на книгу Ірини Озимок "У міста є Я".

Ось рецензії-переможці:

Прогулянка з Анною

Поліна Бойко

Люблю розмови на рівних. Нечасто трапляється, що автор/ка (та й просто дорослі) неспішно і плавно, цікаво й динамічно ведуть, мене, читачку, до справжніх культурних відкриттів та ще й цінують кожне запитання. З книгами Івана Малковича так достойно поспілкуватися виходить щоразу ("Куди відлітають риби?", "Мед для мами", "Ліза та її син", "Абетка" - це мій список улюблених літературних десертів від Малковича).

Історія Київської Русі, переказана Малковичем, розвиває цікавість до цього періоду й у мене, і в моїх батьків. Нетиповий підхід - оповідь для племінниці Анни, що мешкає у Франції - м'яко й цікаво (окреме спасибі за ілюстрації) занурює нас в давні часи.

Чому так важливо говорити та писати про розумну Анну Ярославну? Анна Ярославна (тобто Anne de Rus французькою) була заручена з королем Генріхом і від нього мала сина Філіпа, згодом Едіґну, Роберта та Гюґо (тобто в результаті аж 4 дітей, для нас це хоч і багато про те на той час було дуже мало). Збудувала в Санлісі храм та монастир. До речі, як зазначає автор, Анна вміла читати кількома мовами: рідною, грецькою, латинською і ,можливо, навіть шведськими рунами, адже її мама була шведкою. Та нам, українцям, навіть наразі вона цікава ще й з інших причин. Цю жінку ми обговорюємо, оскільки вона переїхала в іншу країну не з власної волі, але несла свою культуру до Франції!

"Історія - вередлива пані. Молода і вродлива київська князівна приїхала з багатим посагом до короля біднішої Франції. Минуло 1000 років, і нині Україна вже далеко не така успішна, як Франція, однак саме тепер про відважних і мужніх українців говорить цілий світ. Цікаво, як воно все складеться ще через тисячу років?"

Захоплює сила її духу та вміння не впадати у відчай, навіть якщо туга за домом стає нестерпною. Здається, нам зараз так само треба залишатися сильними...

А також вона змогла самостійно обирати власну долю навіть у патріархальному суспільстві (приклад для жінок усього світу, що відстоюють свої права разом, і боротися із патріархатом).

Коли Анні, маленькій племінниці автора, розповідали про долю французької королеви, дівчинка емоційно проживала всі події, що траплялися в долі княгині. Наприклад, коли вона чула про те, як Анна Ярославна не хотіла, але її змусили вийти заміж, мала слухачка страшенно роздратувалася.

Або ж сумувала, коли чула, що Анну врятували під час битви, в якій та мала померти. Раділа, коли життя покращувалося у князівни. І це дуже "розбавляє" текст, робить історію через емоційне проживання частиною сучасності. Анна-слухачка відчувала такі ж емоції, як і Анна-князівна: небайдужість - ось іще одна родзинка незвичної прогулянки крізь тисячоліття.

Зв'язок поколінь є дуже важливим, і не треба забувати своє минуле. Як і маленька Анна, кожна дівчинка хоче відчувати причетність до відомих постатей та пишатися українською нацією. Ця книга про Анну Ярославну мені дуже сподобалася. Вона розповідає про сильну жінку, яка важлива для нашої історії. Читаючи оповідь, я зрозуміла, що кожен може бути героєм і здатен зробити щось велике, якщо не зрікається сили власної культури, ідентичності.

Міста-супергерої також потребують допомоги!

Лідія Лацік

Ірина Озимок та видавництво #книголав запропонували нам інтерактивну книгу "У міста є я. I не лише" — яскраву, цікаву, мотивуючу. Із першої сторінки вражає лаконічна та динамічна подача інформації, ненав’язливе підштовхування до висновків. Незвично читати сюжет, де головним героям є таке знеособлене поняття як "місто".

Можна було б сказати, головний герой — неживий об’єкт, але коли перегортаєш останню сторінку, то розумієш, що Місто — жива істота: воно харчується, п’є воду, росте i розвиваються, потребує тепла і турботи, має свій характер та свій життєпис.

Структура книги підсилює думку, що ми повинні сприймати Місто як складний організм, розглядати щоденні процеси, які відбуваються у ньому, як pyx до задоволення базових потреб не зовсім звичайної істоти.

Комунікації, проспекти, вулиці, пішохідні та велосипедні доріжки, якими рухаються нескінченні потоки машин i пішоходи, не що інше, як артерії, вени та капіляри живого організму, які забезпечують об’єднання та синхронізацію різних процесів для досягнення суспільного блага.

Забезпечивши задоволення життєво необхідних потреб (постачання електричної енергії та природного газу, водопостачання та водовідведення, виробництва тепла), Місто ставить перед нами складні питання: "Хто я?", "Для чого існую?", "Чи є у мене майбутнє?", "Яке воно має бути?".

Книга складається з розділів, кожен з яких присвячений одному важливому аспекту існування міста: комунальні послуги, комунікації, транспортна інфраструктура, поводження з підходами тощо.

Розділи включають у себе короткий опис тієї чи іншої сфери діяльності міст, проблеми, з якими стикаються міські жителі, можливі шляхи подолання перешкод. I, що особливо важливо, книга містить поради, що ми можемо i повинні робити вже сьогодні, щоб жити краще завтра.

Особливу увагу авторка присвятила плануванню бюджету. Ох, скільки ідей з’явилось у мене, що можна i треба робити! Адже не всі суспільно корисні ініціативи вимагають значних капіталовкладень, а потребують лише зміни свідомості, доброї волі i бажання жителів. Але такі заходи дозволяють зекономлені кошти вивільнити на інші важливі проєкти.

Прикро читати, що не всі міста виконують Програми сталого розвитку. Для модернізації занедбаних населених пунктів потрібна допомога ззовні, методологічна підтримка, імпульс та фінансування.

А чи може бути супер герой без друзів? У Міст також є побратими, які приходять на допомогу у складний період. Якщо б розвивати інститут побратимства, то високотехнологічні мегаполіси могли б допомагати ставати більш сучасними населеним пунктам, які поки що не відповідають усім критеріям комфортного життя.

Окрема подяка автору за розділ, який присвячений періоду війни. Особливо мене вразив практичний досвід деяких міст світу, які у мирний час не просто підтримували у належному стані бомбосховища, але й розвивали. Щоб зробити їх максимально комфортними i привітними у час лихоліття.

Це так контрастує із тим, що я бачила у перші місяці російсько-української війни у шкільному укритті. У одному з останніх розділів автор підіймає проблему i одночасно кидає виклик Місту i міським функціонерам: чи буде комфортно тим, хто повернеться із війни? Дбаючи про свій населений пункт, роблячи його зручним i доступним, ми дбаємо про кожного його жителя i віддаємо кожному його мешканцю частинку своєї любові.

Мені пощастило: я читала уже доповнене видання цієї книги. А що може краще свідчити про успіх книги, про її актуальність та затребуваність, як не те, що вона перевидається. Я думаю, що автор i надалі буде доповнювати та вдосконалювати книгу. Хотілося б отримати більше інформації про роботу, завдання та обов’язки міських функціонерів, таких як мер, головний архітектор, головний казначей, керівник, який відповідає за озеленення, керівник освітніх процесів, керівник інфраструктурних напрямів та інших.

Ця книжка насамперед як кишенькова інструкція для помічника супергероя. Поради, як допомогти — прості i зрозумілі. У зміст книги i порушену проблематику дуже органічно вплетена роль людини, жителя Міста, учасника усіх щоденних процесів.

Кожен може приміряти на себе i роль лиходія, i помічника супергероя — вибирати нам. Автор майстерно показує, що благополуччя міста залежить не від якогось уявного та далекого дядька, чи тітоньки, а воно залежить від мене i від тебе.

Коли я перегортала сторінку за сторінкою, у голові вертілася невловима асоціація, і врешті я зрозуміла, що це все я бачила у вулику, коли допомагала дідусеві на пасіці i слухала його історії про світ бджіл.

Місто — це велика бджолина сім’я. Кожна бджола у вулику дбає про його благополуччя. У вулику немає місця неробам i байдужим, кожен повинен долучатися до спільної справи.