Нагірний Карабах: зброя, біженці й страх. Журналістів ВВС уперше допустили в регіон, де була війна

Армія Азербайджану вперше після початку вересневої ескалації пустила в Карабах журналістів — зокрема і кореспондента ВВС. Пресі показали важку техніку і озброєння, які в останні дні здали вірмени Нагірного Карабаху. Тим часом, за свідченнями очевидців, гуманітарна криза в Степанакерті (Ханкенді) загострюється.

Танк Т-72, кілька БМП-2, кулемети, автомати, гранатомети, ящики з гранатами, мінами й патронами, стоси бронежилетів і піраміди з касок — ось далеко неповний перелік трофеїв, які показали азербайджанські військові.

За їхніми словами, всю цю зброю вірменські формування здали протягом останніх двох днів.

Влада Азербайджану зазначає, що "продовжує приймати зброю сепаратистів" разом з російськими миротворцями. Це було однією з головних умов припинення вогню.

У дворі військової частини в Шуші — місті, яке Баку вважає історичною столицею регіону, азербайджанські офіцери з гордістю демонструють трофеї журналістам й іноземним військовим аташе, яких спеціально привезли до Шуші з Баку.

За оцінками ВВС, зданою зброєю і технікою заповнили площу розміром у приблизно половину футбольного поля. За даними російського міністерства оборони, на сьогодні карабаські вірмени передали 800 одиниць вогнепальної зброї та близько 5 000 боєприпасів.

Степанакерт під прицілом

Азербайджанські військові у Шуші виглядали веселими й багато посміхалися. Вони явно задоволені підсумками блискавичного вересневого наступу Баку. А ось російські миротворці на в'їзді до Шуші були дуже серйозними. Цивільних на вулицях Шуші майже немає — поки що тут лише солдати, поліція та робітники, які реконструюють місто.

Журналістам показали єдиний у Шуші будинок, що постраждав від обстрілу під час нещодавнього загострення. Тоді загинув один цивільний інженер, який працював на відновленні міста. За цей час від обстрілів з боку Азербайджану загинули 200 карабаських вірмен, з них 10 були мирними жителями.

Останні кілька днів з Нагірного Карабаху не надходило повідомлень про нові перестрілки та загиблих. Однак помітно, що на блок-постах і дорогах Шуші напруга ще не спала. Тут більше військових і техніки, ніж ми бачили під час попередніх візитів.

На одній зі стратегічних висот міста ми побачили щонайменше шість мінометів, спрямованих у бік Степанакерта (Ханкенді). Рік тому на цьому місці зброї не було.

Люди просто неба

Поки журналістів водили по імпровізованій виставці зброї, в Карабасі стемніло. Яскраво освітлені вулиці Шуші стало різко контрастувати з зануреним в пітьму Степанакертом (Ханкенді), який чудово проглядається з позицій азербайджанських військових.

Доля 120 тисяч етнічних вірмен, які протягом останніх трьох десятиліть жили в Нагірному Карабаху, залишається невизначеною. За словами жителів Степанакерта, ситуація в місті й в аеропорту - критична, не вистачає їжі та ліків. У місті немає світла, води й стійкого мобільного зв'язку.

У суботу Міжнародний Червоний Хрест привіз у регіон 70 тонн продовольства. Російські миротворці також повідомляють, що надають мешканцям регіону гуманітарну допомогу, проте її обсяг невідомий.

Представники Азербайджану кажуть, що готові відправити додаткові фури з їжею, але досі карабаські вірмени відмовлялися брати навіть те, що вони надсилали раніше.

Після того, як Азербайджан встановив військовий контроль над Нагірним Карабахом, тисячі карабаських вірмен прийшли в наметовий табір біля аеропорту в Степанакерті (Ханкенді). Люди, за їхніми словами, побоюються переслідувань з боку азербайджанських військових і сподіваються на захист і посередництво російських миротворців, розквартированих поруч.

Баку стверджує, що готовий реінтегрувати всіх мешканців регіону. "Якби нам не було справи до цивільного населення, жінок і дітей, ми б просто увійшли в Ханкенді", — пояснив ВВС один з азербайджанських чиновників, причетних до переговорів з вірменською стороною.

"Ми готові гарантувати безпеку і вірмен, і азербайджанців, що мешкають у Карабаху. Для цього ми вже розміновуємо території, звели кілька наметових таборів для тих, хто залишився без даху над головою. Табори розгорнули у Кельбаджарі, Фізулі та Агдамі. Ми готові надати тепло, воду та їжу для тисячі людей у кожному з цих таборів", — заявив прессекретар міноборони Азербайджану Анар Ейвазов.

Однак через глибоку взаємну недовіру багато етнічних вірменів, ймовірно, не захочуть їхати в такі табори, побоюючись принижень і переслідування.

"Я не знаю нікого з ровесників, хто хоче тут залишатись за нинішніх умов. З іншого боку, мої літні родичі кажуть, що хочуть тут померти. Вони втратили своїх синів у попередніх карабаських війнах, — розповідає журналістка Сірануш Саргсян, яка перебуває у Степанакерті. — Для більшості людей, для мого покоління, це вже четверта війна", — додає вона.

Американський сенатор Гарі Пітерс, який очолює делегацію Конгресу США, що прибула на кордон Вірменії й Азербайджану, заявив, що жителі Нагірного Карабаху "дуже бояться" і закликав до створення міжнародної спостережної місії.

"Гадаю, світ має точно знати, що саме тут відбувається, — сказав Пітерс. — Ми чули заяви уряду Азербайджану, що тут немає на що дивитись і турбуватись немає про що. Але якщо це дійсно так, то міжнародні спостерігачі мають отримати можливість у цьому переконатись".

Однак азербайджанські військові поки що не допускають журналістів близько до Степанакерта, а також суворо контролюють усі переміщення преси в регіоні.

Якщо залишити осторонь оптимістичні обіцянки Баку, дипломатичні заяви та заклики міжнародної спільноти, то в сухому залишку поки що залишається одна — доля 120 тисяч людей, які зараз перебувають у Нагірному Карабаху, наразі повністю в руках азербайджанської сторони.