"Горіло моє обличчя й усе тіло". Як українці позбуваються шрамів війни

"Я відчувала, що обличчям стікає кров, але не розуміла, звідки саме. Зробила селфі на телефон і була в шоці від побаченого. Уся ліва частина обличчя була закривавлена, я бачила лише на праве око", - згадує цю мить 19-річна Тетяна.

Це сталося 28 лютого, за кілька днів після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. О 7 ранку родина Тетяни вийшли з підвалу, у якому провела ніч, у селі Небилиця на Київщині.

У цей час почався обстріл. Російська авіабомба впала просто біля їхнього будинку. Тетяні, яка готувала на кухні сніданок, довелося вибиратися з палаючого будинку.

Вона одна з тих українців, яким війна понівечила обличчя. Дівчина пройшла довгий курс лікування, який триває й досі.

ВВС Україна поспілкувалася з кількома жінками і чоловіками – як цивільними, так і військовими – які позбуваються шрамів війни.

* Обережно: деякі фото можуть вас засмутити.

Тетяна згадує, що в перші хвилини спробувала витерти кров вологими серветками. Згодом українські військові відвезли її в Брусилівську лікарню.

"Там хірург витягнув осколки, промив рани і почав мене шити. Після мене зашивали мого трирічного племінника з пораненням голови", - згадує дівчина.

Лікарі заборонили Тетяні дивитися в дзеркало. Але вона набралася сміливості і знову зробила селфі – обличчя було спухле і з багатьма швами. Так почалося її лікування.

Перші тижні після поранення були важкими психологічно. Лікарі говорили про пластичну корекцію, але ніхто не міг сказати дівчині, як вона виглядатиме після цього.

"Я змирилася з тим, як буде. Головне – я жива", - каже дівчина. Це відбувалося в березні, коли частина Київщини була окупована російськими військовими.

"Після того, як мені зняли шви, було дуже важко на себе дивитися. Але я слухняно виконувала рекомендації з догляду за обличчям. Через пів року лікарі були вражені моїм результатом", - розповідає Тетяна.

Зараз на її обличчі не залишилося рубців чи шрамів від осколкового поранення. Їй залишилося дошліфувати ще один шрам на шиї.

"Я дуже задоволена результатом. Мені навіть трошки незвично. Були шрами і почервоніння. Я дивлюся в дзеркало – цього вже немає. І я розумію, що пройшла складний шлях, і бачу результат", - каже Тетяна.

Життя без шрамів

Тетяні пощастило. Адже в момент її поранення у Брусилівській лікарні був помічник пластичного хірурга Андрій, який порадив звернутися до проєкту NoScars.

Це волонтерська ініціатива, яка безкоштовно допомагає постраждалим внаслідок бойових дій українцям відновити обличчя та позбутися шрамів війни.

До ініціативи долучилися кілька десятків пластичних хірургів з усієї країни. Проєкт отримав понад 350 заявок і допоміг вже 40 пацієнтам, які потребували естетичної корекції обличчя.

За допомогою до цієї ініціативи можуть звернутися як цивільні, так і військові.

"Мене не впізнала "Дія"

Данило - військовослужбовець. У березні минулого року на закинутій СТО поблизу Чернігова стався вибух газу. Данило саме перебував всередині.

"Я побачив вогняний вал. Отямився, коли лежав, привалений кам'яною брилою. Руки обпечені, з обличчя щось капає", - згадує він.

Перший день він нічого не бачив, адже все обличчя напухло. Коли ж подивився в дзеркало, то картина була невтішна – шкіра дуже обпечена, сильно постраждали повіки.

"Під час перев'язок жахливо боліло, адже їх роблять без наркозу. Іноді вночі пекли й боліли очі, які не прикривалися повіками", - згадує Данило. Також після отриманої контузії були психологічні проблеми.

Усього чоловік пережив три пластичні операції на обличчі. Спершу йому пересаджували шкіру, а потім було дві операції – з підтяжки нижньої та верхньої повіки. Одну з них зробили у Київському опіковому центрі, іншу – в Івано-Франківську за участі американських хірургів.

Це була місія Face to Face, у рамках якої американські та українські лікарі спільно прооперували 35 пацієнтів, які мали поранення голови, шиї, вух, очей, горла.

Данило залишається на військовій службі, але не може перебувати безпосередньо в зоні активних бойових дій. "Я не в окопі, бо маю схильність до запалення повік. Потрібна відповідна гігієна. Але я можу виконувати службові завдання", - додає військовий.

Після травми обличчя його не впізнав мобільний додаток цифрових послуг "Дія". Довелося поміняти паспорт і фото на ньому.

Його лікування триватиме до 10 років – кожні 3-4 роки треба робити чергову операцію на повіках.

"Я горіла, горіло моє обличчя й усе тіло"

Ольга служила військовою медсестрою. 11 липня вона евакуйовувала пораненого бійця на Донеччині. Росіяни випустили по "швидкій" протитанкову ракету. Двоє людей загинули, а Ольга і водій врятувалися.

"Пам'ятаю лише, що ми їхали ґрунтовкою і дуже трусило. Потім пролунав дуже гучний вибух. Одразу ж з голови злетіла каска і як вогнем обпекло праву частину обличчя.

У машині горіло усе – обладнання, обшивка, люди. Я горіла, горіло моє обличчя й усе тіло", - згадує Ольга.

Стікаючи кров'ю, вона дісталася до українських позицій. Отямилася вже у київській лікарні.

Жінка втратила око й отримала численні травми, два тижні по тому їй все ще вчувалися обстріли і вибухи. Їй довелося заново вчитися ходити, сидіти та їсти.

"Щастя в дрібницях. Після біди починаєш цінувати кожен крок, а цінності переосмислюються", - каже Ольга.

Вперше жінка побачила своє відображення у дзеркалі в лікарняному ліфті. "Це був жах. Я змовчала. Не плакала. Але це було майже як смерть", - каже Ольга.

Жінка не сподівалася, що лікарі коли-небудь зможуть їй допомогти. Але військові побратими знайшли клініку, яка допомагала постраждалим з травмами обличчя.

Ользі дістали жменю осколків з обличчя, тричі оперували руку, виправили вилицю, щелепу, гайморову пазуху та зробили багато корекцій обличчя.

У Ольги росте 12-річний син. "Ми всі змінилися, - каже вона. - Я жінка. Мені 43 роки і я хочу бути красивою – для себе і для свого сина".

"Майже втратив половину обличчя"

Війна калічить людей і далеко від лінії фронту. У Дмитра понівечене обличчя – немає кісток щелепи, зубів, пошкоджені нерви. Він не може нормально їсти й пити.

Чоловік працював електромонтером. Його бригада відновлювала комунікації у звільнених від російської армії містах і селах Київщини.

15 квітня у селі Наливайківка Макарівського району їхня машина наїхала на міну. Від авто залишилася купа заліза, а Дмитро отримав страшні травми.

"Він майже втратив половину обличчя, кров била фонтаном. Його ледь врятували", - розповідає дружина Дмитра, Світлана. Тоді у селі ще не було зв’язку і до пораненого довго не могли викликати швидку.

Після інциденту обличчя Дмитра було дуже спотворене – від ока і до кадика простягався шрам, кутик рота не закривався і вся рідка їжа виливалася.

Довгий час йому снилися вибухи, він кричав вночі.

Дмитро вже вісім місяців перебуває в Австрії на лікуванні. Попереду ще кілька операцій – Дмитру мають зробити ясна, прооперувати щелепу, вставити зуби.

Родина збирає гроші на лікування, Дмитро не учасник бойових дій, а отже держава не покриває витрати на лікування.

Дружина Світлана запевняє, що зараз Дмитро вже у кращому психологічному стані. Принаймні він знову спілкується з людьми й не соромиться показати своє понівечене обличчя.