Лукашенко сьомий раз прийняв присягу. Як він тримається за владу так довго

У Білорусі відбулась інавгурація Олександра Лукашенка. Це вже сьомий раз, коли він склав присягу як президент країни, хоча це і сталося після виборів, які вже вшосте не визнали вільними та демократичними. Лукашенко перебуває при владі з 1994 року.

Євросоюз і міжнародна спільнота не визнали результати президентських виборів у Білорусі, які відбулися 26 січня 2025 року.

За остаточними даними центрального виборчого комітету, за Лукашенка нібито проголосували 86,82% виборців.

Це звичні цифри для очільника Білорусі, хоча в них і мало хто вірить, - він пережив уже сім виборчих циклів, і майже кожен раз кількість голосів, нібито відданих за нього, не опускалася нижче 80%.

Такою ж високою влада організувал і явку на виборах - як писали білоруські незалежні ЗМІ, на день виборів працівникам державних установ заборонили брати відпустки, а у лікарів вимагали домогтися голосування навіть від пацієнтів у реанімації.

У перемозі Лукашенка майже ніхто не сумнівався: суперники були технічними кандидатами, в той час як реальна опозиція - в тюрмі чи еміграції. Після жорстких репресій і придушення протестів після виборів 2020 року ніхто критикувати владу більше не наважується.

Наступного дня після виборів міністри закордонних справ країн-членів ЄС провели зустріч з лідеркою білоруської опозиції в екзилі Світланою Тихановською, яка закликала до посилення ізоляції режиму Лукашенка і підтримки громадянського суспільства,

Польський міністр Радослав Сікорський саркастично прокоментував вибори в Білорусі: "Лише 87,6% виборців підтримали Лукашенка. Чи помістяться решта у в'язницях?"

Під час інавгурації 25 березня Лукашенко заявив, що в Білорусі "свої стандарти проведення виборів", і що вони "можуть стати міжнародним еталоном".

Лукашенко зазначив, що "пів світу мріє про нашу "диктатуру". За його словами, в Білорусі "більше демократії, ніж у тих, хто називає себе її еталоном", "і нас цілком влаштовує свобода слова".

Перед інавгурацією десять білоруських правозахисних організацій заявили, що "чергові президентські вибори в Білорусі не відповідають міжнародним стандартам проведення демократичних і вільних виборів".

"Вони проходили в умовах глибокої кризи прав людини, в атмосфері тотального страху, викликаного репресіями проти громадянського суспільства, незалежних ЗМІ, опозиції та всіх інакодумців".

Лукашенко входить до десятки політиків у світі, які найдовше перебувають при владі, і не збирається залишати свою посаду. Жага влади і нетерпимість до опонентів перетворили його на диктатора всередині країни і у вигнанця за її межами.

Як Лукашенко так довго протримався у владі

20 липня 1994 року Лукашенко склав свою першу присягу. "Правдоруб" та "виходець із народу", він швидко завоював довіру мільйонів громадян і з того часу пройшов сім виборчих циклів. На своїх перших виборах, які вважаються досить вільними, він у другому турі набрав на антикорупційних і опозиційних гаслах аж 80%.

Лукашенко почав політичну кар'єру на початку 1990-х - з посади депутата Верховної Ради Білоруської РСР. У нього була репутація чесного і справедливого господарника з глибинки - до цього Лукашенко був директором радгоспу "Городець" у Могилевській області.

У 2005 році в Росії невеликим тиражем вийшла книга білоруського філолога і політолога Олександра Федути (зараз він відбуває в Білорусі десятирічний термін за звинуваченням у спробі державного перевороту) під назвою "Лукашенко: політична біографія".

В ній він писав, що майбутній президент з'явився буквально нізвідки: із бідної сім'ї, перебував (за власним зізнанням Лукашенка) на обліку в міліції, закінчив істфак Могилевського педінституту, а в 1975–1977 роках служив в армії, де був політкерівником, тобто відповідав за ідеологічне виховання солдатів. У радгоспі, пише Федута, Лукашенко бив працівників за пияцтво.

"[У Верховній Раді] Лукашенко громив комуністичну систему, він виступав за те, що сьогодні ми називаємо демократичними цінностями, - розповів BBC ексдепутат, а зараз радник Світлани Тихановської Анатолій Лебедько. - До 1993 року він був депутатом від опозиції, він був по той бік барикад, і в парламент його делегували саме як опозиційного кандидата, що йшов змінювати систему".

"Коли Лукашенко йшов до влади, він хотів виглядати талановитим демагогом, - розповів BBC політичний аналітик інформаційного агентства "Позiрк" ("Погляд") Анатолій Класковський. - Він ним і залишився. Напевно, він обіцяв ті речі, які подобалися народу - корупцію перемогти, відновити вигідні зв'язки з Москвою і так далі. Він хотів виглядати красиво".

Збереглися фото, де 40-річний Лукашенко дає присягу, поклавши руку на Конституцію Білорусі на фоні біло-червоно-білого прапора - у той час державного символу країни.

Через 30 років білорусів будуть бити і садити за ґрати за будь-яку асоціацію з біло-червоною символікою, а МВС запропонує прирівняти цей прапор до нацистського.

За час правління Лукашенка він також жорстко розправився зі ЗМІ, а після виборів 2020 року, коли країну охопили протести, журналісти на довгі терміни потрапили до в'язниці.

За даними на 2023 рік, Білорусь входить у трійку країн світу за кількістю працівників ЗМІ в ув'язненні, поступаючись тільки Китаю і М'янмі.

Зараз у білоруських в'язницях перебувають майже чотири десятки журналістів.

Початок цензури

Як згадують політики, які працювали з Лукашенком у 1990-х, після вступу на посаду президента він почав стрімко змінюватися. Білоруський лідер допомагав тим, хто поділяв його погляди, і сильно дратувався, коли хтось намагався піддати його слова критиці.

1996 року відбувся референдум, на якому Лукашенко хотів розширити свої повноваження, скоротивши можливості Верховної Ради, та додати кілька років до свого терміну. Той референдум Лукашенко теж виграв, а опозиція втратила свій шанс – наступний з'явиться у неї лише у 2020 році.

Віктор Гончар, який тоді очолював ЦВК, відкрито заявив, що не визнає результати референдуму через численні порушення. Лукашенко звільнив його з посади, замінивши на лояльну йому людину.

Через кілька років, у вересні 1999 року, Віктор Гончар та його друг-бізнесмен Анатолій Красовський, зникнуть під час візиту до сауни. Їхні тіла досі не знайшли.

Подібна історія в 1999 році сталася і з Юрієм Захаренком, першим головою МВС за Лукашенка, якого викрали невідомі в центрі Мінська. Його тіла теж досі не знайшли.

У 2019 році видання Deutsche Welle опублікувало документальний фільм, в основі якого була розповідь Юрія Гаравського, колишнього співробітника спецпідрозділу МВС, який утік з Білорусі і отримав політичний притулок у Німеччині.

Гаравський розповів, що саме цей підрозділ, справжній "ескадрон смерті", стоїть за викраденнями. Всіх викрадених вбили після тортур, причому для вбивства використовували пістолет, яким у Білорусі виконують смертну кару.

Лукашенко зберіг у країні смертну кару попри численні заклики правозахисників по всьому світу скасувати її. Тепер Білорусь - єдина країна Європи, де, як і раніше, діє найвища міра покарання.

Шість невизнаних термінів

На початку 2000-х Лукашенко повністю захопив владу. У 2004 році він провів ще один референдум, запропонувавши скасувати обмеження правління президента двома термінами. Таким чином він дозволив собі керувати країною стільки, скільки йому захочеться.

Країни Заходу в XXI столітті жодного разу не визнали результати цих виборів через фальсифікації. Майже кожні вибори закінчувалися вуличними протестами, демонстрації успішно придушували силовики. Опозиціонери отримували адміністративні та кримінальні терміни, а іноді просто на кілька місяців опинялися в СІЗО.

До економічних успіхів Лукашенка можна віднести створення в Білорусі IT-кластера, парку високих технологій з податковими пільгами. Вже в кінці 2010-х років парк давав 4% від усього ВВП країни.

Однак після розгону демонстрацій 2020-го року і після початку російсько-української війни парк залишили понад 200 компаній. Його засновник Валерій Цепкало, який у 2020-му намагався балотуватися в президенти, залишив країну під загрозою арешту і отримав 17 років в'язниці заочно.

У політичному сенсі Олександр Лукашенко намагався маневрувати між Росією та Заходом.

Наприклад, у 2015 році білоруський лідер зустрівся з президентом США Бараком Обамою на саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні, а через три роки відвідав Австрію на запрошення президента країни.

Щоразу білоруські реверанси в бік Заходу збігалися з тимчасовими охолодженнями відносин з Росією, і, звичайно, Лукашенко був дуже обмежений у своїх маневрах - репутацію "останнього диктатора Європи" він заслужив уже тоді.

Події 2020 року, коли після чергових президентських виборів країну охопили протести, повністю виключили саму можливість цих маневрів.

Коли стало відомо, що Лукашенко знову переміг (а Тихановська, за підрахунками ЦВК, набрала трохи більше ніж 10%), країну охопили багатомісячні протести, які називають наймасштабнішими в історії незалежної Білорусі. За різними оцінками, в пік демонстрацій на вулиці Мінська виходило до півмільйона (у влади ця оцінка значно нижча і варіюється в межах 30-40 тисяч).

За оцінками прихильників Тихановської, вона набрала до 70% голосів або менше, але все одно достатній мінімум для другого туру. Реальних результатів тих виборів ми ніколи не дізнаємося: фальсифікації починалися на рівні дільничних комісій, і вгору для остаточного підрахунку вже йшли спотворені дані.

Таким розгубленим Лукашенко не був ніколи за всі роки у влади. Він то літав у вертольоті з автоматом в руках над Мінськом, то називав демонстрантів "вівцями".

Білоруська влада жорстоко придушила протести - тисячі людей були побиті і пройшли через в'язниці, а лідери опозиції очно і заочно отримали багаторічні терміни.

З країни з дев'ятимільйонним населенням з політичних мотивів емігрували сотні тисяч людей (точнішої оцінки немає, вона в різних джерелах варіюється від 200 тисяч осіб до 0,5 мільйона).

У сьогоднішній Білорусі навіть за репост неугодного владі повідомлення в соцмережах можна отримати сім років колонії, а обговорення політики повернулося на кухні.

Відтоді Лукашенко має найміцніші зв'язки із Росією, якої завжди тримався. Для Білорусі це обернулося міжнародною ізоляцією, економічною та політичною залежністю від Кремля.

У лютому 2022-го Білорусь стала співучасницею російського нападу на Україну.

Опоненти називають Лукашенка "хворим на владу".

Лукашенко входить до десятки сучасних політиків, які обіймають посаду найдовше. Його випереджають лише президенти деяких африканських країн, духовний лідер Ірану та беззмінний президент Таджикистану.

"Все моє життя (думаю, й інших президентів) - я як білка в колесі. Підскочив і крутишся, бігаєш, - казав Олександр Лукашенко у 25-ту річницю при владі. - Як 25 років можна бігати? А ти звик. Колесо крутиться - куди дітися. Якщо бігти не будеш, колесо крутиться і тебе кидатиме. Це спосіб життя. Ти вже до цього звик".

Ось і в лютому 2024 року Лукашенко у своїй манері заявив, що братиме участь уже в сьомих своїх президентських виборах.

"Повірте, це дуже важливо - жодна людина, відповідальний президент, не кине своїх людей, які за ним йшли в бій", - заявив він.