"Ношу гранату для себе". Як росіянин воює на фронті за Україну, а в судах - за український паспорт

Україна зупинила видачу громадянства росіянам під час війни. Через це рішення в бюрократичній пастці опинилися тисячі людей, які чекали на український паспорт, але так і не змогли його отримати.

Такі люди фактично стали нелегалами. Покарати їх можуть навіть видворенням до Росії. Для багатьох, особливо для тих, хто допомагає українській армії та підтримує Україну у цій війні, – це смертельно небезпечно.

Народження "Самурая"

54-річний росіянин Іван (ім’я змінено з міркувань безпеки) приїхав до України три роки тому до хворого батька у Харків. Він жив спочатку там, а потім переїхав до родичів у Запоріжжя, де працював інструктором з бойових єдиноборств. Згодом отримав тимчасове посвідчення громадянина за територіальним походженням.

У повномасштабне вторгнення він не вірив, думав, що Володимир Путін на це не піде. А вже 25 лютого віз знайомого українського військового терміново до Києва. Другий день, як Росія вторглася на територію України, в голові - хаос, розуміння, що робити, ще не було. Але подальшу біографію росіянина Івана змінить один випадок на трасі Полтава – Київ.

Іван був за кермом, на пасажирському сидінні поряд сидів його знайомий. Дорога з Запоріжжя до Києва - приблизно 570 кілометрів, лежить через кілька областей. Після 24 лютого по всій Україні вже працювали блокпости, що значно збільшило час цієї поїздки. Десь у Полтавській області в небі прямо над дорогою, за кілька кілометрів від авто Івана з’явився вертоліт, який почав обстрілювати колону військової техніки, що рухалася попереду.

"Я знизив швидкість, під’їхав, аби роздивитися. На дорозі горіли три військові машини, з них впали поранені, когось вбили, хтось горить живцем", - каже Іван.

Згодом з офіційних джерел стане відомо, що через обстріли російського вертольота по військовій колоні у Полтавській області загинуло четверо військових, ще четверо отримали травми.

Коли Іван відірвав погляд від військових і глянув трохи далі, то побачив, як поперек обстріляної дороги стояло цивільне авто. З нього вибіг чоловік, він безупинно кричав. Іван підбіг до нього, побачив, що той весь в крові, спитав, що сталося. Чоловік істерично продовжував кричати і показував рукою на своє авто.

"Я підійшов до цієї машини, а на передньому сидінні жінка, у якої немає частини голови. Чоловік далі кричить і далі показує на це авто. Я придивився, а на задньому сидінні дівчинка. Я відкрив двері, взяв її на руки – жива, плаче", - згадує Іван. Він забрав чоловіка і дівчинку до себе в машину і запропонував відвезти до столиці. Чоловік був не в собі від шоку. Та й самого Івана трусило від побаченого. "Дівчинку стало дуже шкода. Таке пережити, у неї вже ніколи не буде мами".

Проїхавши якусь відстань, чоловік з розстріляного авто трохи прийшов до тями і подзвонив своїм знайомим, домовився про зустріч. Згодом він попросив висадити його з донькою на заправці. Іван не дуже хотів їх лишати одних на трасі у такому стані і наполягав на тому, аби довезти до Києва, де б їх оглянули лікарі. Але той був наполегливим і пояснив, що він вже домовився зі знайомими, які його з дівчинкою вже зовсім скоро заберуть звідси.

"Все відбувалося так швидко, що я не взяв у нього телефон, не спитав ім’я та прізвище, можливо, їм потрібна була допомога… Я їх висадив і поїхав", - каже чоловік.

А наступної ночі він не зміг заснути. Перед очима була ця дівчинка, на очах якої російські снаряди розірвали голову її мами. "І зранку я пішов до Голосіївської тероборони", - так розпочалася історія участі росіянина Івана у цій війні.

Отримавши позивний "Самурай", він разом з іншими тероборонівцями почав з організації оборони Голосіївського проспекту на випадок, якщо росіяни зайдуть до Києва, стежив за видачею та поверненням зброї, чергував на Лисій горі. А потім у червні 2022 "Самурая" відправили у Бахмут.

Там вже тривали жорсткі бої, російська артилерія "насипала" без зупинки. Літали дрони, авіація регулярно скидала бомби, постійно працювали "Гради".

5 серпня "Самурай" був на бойовому чергуванні. Вибухи та обстріли не припинялися, навпаки, вони ставали дедалі частішими. Російська техніка підкрадалася ще ближче, танки почали бити прямо по їхньому підрозділу.

Тоді Іван отримав контузію та важке поранення лівої руки. Все виглядало так безнадійно, що він був впевнений, що руку втратив. Негайної медичної допомоги він не отримав, бо довелося одразу швидко відходити.

"Ми відходили від обстрілу більше кілометра, рука просто бовталася, я думав, що вже її втратив", - розповідає він. Далі розвідники його довезли до госпіталю Покровська. Вже там чоловіку зробили першу операцію, вона тривала три години. Досвідчені українські лікарі та сучасне західне обладнання – і військовому вдалося врятувати руку.

Ті, хто завис у повітрі

Івану після поранення у Бахмуті вже зробили шість операцій, лікування та відновлення триває. Він і далі у ЗСУ, але окрім війни проти Росії, воює ще й за український паспорт.

Тимчасове посвідчення громадянина України закінчилося у травні 2022 року, коли він вже був в українському війську. Повноцінного громадянства він так і не отримав.

Іноземці, які сьогодні воюють у складі ЗСУ на фронті, можуть просити громадянство у спрощеному форматі, але міграційна служба каже Івану, що до нього ця процедура не застосовується, адже він подав заяву ще цивільним, до війни. Чоловік відніс стоси документів, в тому числі клопотання від військового командування, постійно дзвонить туди і добивається разом зі своїм адвокатом визнання того, що він українець.

"Мій батько, який живе у Харкові, був за Росію та Путіна. Я з ним завжди сварився через це і говорив: "Тату, ти не розумієш, що таке Путін. Це диктатура, тоталітарний режим. А ви тут, в Україні, живете зовсім по-іншому, у вас свобода слова, ви можете говорити все, що думаєте".

Батько у відповідь сміявся і не вірив. А тепер він кардинально змінив свою точку зору.

"Коли Росія бомбила Харків, а він живе в центрі міста, коли загинули мирні люди, стільки жертв, він зрозумів, - розказує Іван. - А коли мені заступник Залужного вручив нагороду "за самопожертву та любов до України", то командир подзвонив батькові і подякував за сина – йому було приємно. Він більше не підтримує Путіна і Росію".

Ситуація Івана не унікальна. Багато росіян, які подалися на українське громадянство, опинилися в глухому куті через те, що Україна фактично зупинила цей процес. В міграційній службі точну цифру тих, хто не може вийти з російського громадянства, не кажуть, але активісти стверджують, що це тисячі людей.

Для того, аби отримати український паспорт, треба пройти певну процедуру. Людині дають тимчасове посвідчення громадянина України і протягом двох наступних років вона має вийти з російського громадянства. А це зробити неможливо, оскільки в Україні закрилися дипустанови РФ. Лишається єдиний варіант – їхати до Росії та зробити це там. Але в цих умовах для багатьох це зробити неможливо з точки зору безпеки.

"Через проукраїнську позицію багато хто просто не поїде туди, бо розуміють, що це буде квиток в один кінець. Тобто людина заїде і не виїде. Ті, хто, наприклад, волонтерить, хто допомагає ЗСУ - за все це є стаття в Росії", - пояснює активістка спільноти власників тимчасового посвідчення громадянина України Поліна Черненко. Вона теж росіянка, яка не змогла вийти з громадянства через війну і тому втратила легальний статус в Україні.

Її історія схожа з ситуацією Івана – у кінці 2020 року вона отримала тимчасовий статус громадянина, але так і не змогла вийти з російського.

Поліна каже, що її спільнота налічує кілька сотень людей, ця кількість зростає.

"От в мене прострочені всі документи, як буде далі, я поки що не розумію. В мене вже спливає термін дії закордонного російського паспорта, тобто влітку він буде вже недійсний, я не планую його подовжувати, бо не планую користуватись цим громадянством. Але якщо Україна мені відмовляє видати паспорт і я не поновлюю російський, я в принципі залишаюсь людиною, яка, напевно, нелегально живе в Україні і не має жодного легального документа", - каже жінка.

Згодом, після нашої розмови, 26 квітня Поліна повідомила нам, що виграла суд у Державної міграційної служби. За цим рішенням, ДМС має прийняти в неї декларативний вихід з громадянства Росії і видати український паспорт. Фактично український суд визнав незаконними дії міграційних органів, які позбавили людину тимчасового статусу громадянина.

Політичне рішення

Ми поговорили з десятком тих, хто опинився у такій ситуації.

Всі ці люди підтверджують, що міграційна служба під час війни не хоче мати з ними справу. Хоча дехто каже, що в ручному режимі окремим людям таки вдається отримати українське громадянство. Це, скоріше, стається завдяки їхнім власним зв’язкам та контактам всередині української влади.

Дані, які ми отримали від міграційної служби, також підтверджують той факт, що невеликій кількості таки вдалося отримати український паспорт.

У 2023 році 70 росіян стали громадянами України за територіальним походженням. При цьому указів президента про це не було.

Марина Гороховських – банкір, живе у Києві вже 16 років і має посвідку на проживання. Чоловік та донька Марини – українці, сама вона - росіянка. У березні 2022 року вона порвала свій російський паспорт, записала це на відео і виклала його в соцмережі. Відео зібрало мільйони переглядів, десятки тисяч коментарів та 140 тисяч поширень.

"Це єдине, про що я зараз не шкодую, так. І якщо б це було потрібно, я б це зробила ще раз… Бо вони (російська влада) не тільки забрали у нас мирне життя, вони забрали в мене батьківщину, бо моя батьківщина не могла таке зробити", - каже вона неідеальною українською.

З початку війни жінка почала волонтерити – плела разом з іншими жінками сітки-кікімори для українських військових.

А в травні 2022 року пішла до міграційної служби просити про українське громадянство. "Вони мені одразу казали, що, зараз не мають ніяких справ з громадянами Росії та Білорусі і до кінця війни навіть до них не варто звертатися", - каже жінка.

У відомстві визнають, що обмежили доступ росіян до міграційних послуг, що, з одного боку, виглядає логічним кроком. Але чи варто цю політику застосовувати до всіх?

"Справді, ці процеси сьогодні призупинені, немає указів президента, це політичне рішення", - підтверджують BBC Україна в офісі президента.

Там пояснюють, що українці у більшості не підтримують видачу громадянства росіянам, і нагадують історію з Олександром Невзоровим. У червні 2022 року стало відомо, що Володимир Зеленський видав указ про видачу групі росіян, зокрема російському журналісту та його дружині, українських паспортів.

"І ми отримали масу хейту", - каже джерело в ОП. Після того указів про громадянство президент вже не підписував.

Але чи варто порівнювати суперечливу постать Невзорова з, наприклад, тим же "Самураєм", питаємо ми представника ОП. Адже це дві різні історії, які не можна ставити в один ряд ні з точки зору аргументації, ні з точки зору заслуг. На що отримали відповідь: "Я підтримую те, щоб давати громадянство росіянам, які воюють. Має бути індивідуальний підхід, думаю, рано чи пізно ми цю ситуацію переламаємо".

Так тисячі людей зависли у повітрі в очікуванні непопулярного рішення української влади. Адвокат Івана Олексій Скорбач каже, що частині загрожує депортація. Серед них - військові, волонтери, проукраїнські активісти, які засуджують політику Путіна. У людей закінчуються тимчасові посвідчення громадянина, вони фактично стають нелегалами.

"Є негласне рішення їх не видворяти. Якщо потрібно, то розбираємося вручну і ставимо видворення на паузу", - заспокоюють таких людей в офісі президента.

Але пан Скорбач у відповідь на це згадує ситуацію з росіянином, який написав у своєму паспорті "Путін-х..ло". У січні ДМС винесла рішення про його видворення через перевищення терміну перебування в Україні. Він так само не зміг відмовитися від російського громадянства і його позбавили статусу тимчасового громадянина України. Суди у цій справі тривають.

Адвокат обурюється, що міграційна служба грубо відписує на запити щодо цієї проблеми, мовляв, її це не цікавить. Коли у всьому світі країни намагаються повернути людей за етнічним походженням, Україна від них відмовляється.

"Більшість цих людей – це етнічні українці, які в свій час були вивезені. Батьки, дідусі, бабусі, розумієте… Вони є етнічні українці за походженням. Багато з них мають документи закордонного українця", - каже Скорбач.

"На душі неспокійно"

Іван з позивним "Самурай" сьогодні судиться з міграційною службою, яка радить йому жити по військовому квитку і чекати завершення війни. Інших документів вони видати не можуть.

"Розумієте, у бою ти не думаєш, яким громадянином помреш. Але от на душі все одно неспокійно. Ти ж ідеш захищати Україну, воювати за Україну, все по-чесному. Смерть, вона ж приходить без розбору – є в тебе паспорт чи немає. Але хотілося б, щоб чиновники пішли назустріч і вирішили це питання. Бо поки що я завис між небом і землею", - каже він.

"На фронті я завжди тримав останній патрон і гранату для себе, тому що мені не можна потрапляти в полон, бо це тортури і повільна смерть", - каже Іван. Як буде далі – життя покаже. Лікарі вирішать, чи після поранення руки він залишиться придатним до військової служби.

Через сім місяців після того жаху на трасі Полтава – Київ він таки зміг знайти телефон чоловіка, якого разом з донькою підвіз після російського обстрілу. Подзвонив, щоб спитати, як вони, й розказати про себе. Як ця родина і те, що з ними сталося, змінили все його життя.

Батько з донькою живуть й далі у Полтавській області, дівчинці скоро буде три роки. "Здалося, що він і досі не зміг опанувати себе. Він пригнічений", - розповідає Іван про ту розмову.

"Ще мені б хотілося знайти того льотчика. Розказати йому, що він натворив, подивитися в очі і спитати: що він тепер відчуває і як з цим живе?"

Ілюстрації Ангеліни Корби.