Англійська багатійка, яка організувала одне з найбільших пограбувань в історії

Дівчина із заможної родини вищого світу, яку змалечку готували до розкішного життя у заміських маєтках, Роуз Дагдейл відкинула своє привілейоване походження і приєдналася до Ірландської республіканської армії (ІРА). У квітні 1974 року вона взяла участь в одному з найбільших пограбувань в історії мистецтва.

Народжена у привілейованій родині у 1941 році, Бріджит Роуз Дагдейл, здавалося, приречена на комфортне життя вищого світу. Її виховувала французька гувернантка, вона вчилася в елітних європейських пансіонах і була дебютанткою, представленою королеві. З дитинства її готували до життя в заміських маєтках і суспільного обов'язку з відповідним чоловіком бездоганного походження.

Натомість після 30 років Дагдейл спалила всі мости зі світом, який її сформував. Вона віддала свою спадщину, викрала гроші у власної родини, захопила гелікоптер для нападу на поліцейську дільницю і відіграла центральну роль в одному з найбільших мистецьких пограбувань в історії. Вона навіть допомагала розробляти бомби для ІРА.

Бунт Дагдейл проти свого виховання почався, коли, будучи дебютанткою, вона з огидою сприймала соціальні ритуали й марнотратство. Її неохоче примусили брати участь у так званому Сезоні - шестимісячному вихорі вечірок і прийомів, покликаному вивести 17–18‑річних дівчат належного статку чи походження на шлюбний ринок.

Згодом вона назвала свій бал дебютантки - формальне введення до вищого суспільства - "однією з тих порнографічних церемоній, які коштують приблизно стільки, скільки 60 пенсіонерів отримують за шість місяців".

Всупереч планам батьків, у 1959 році вона вступила до Оксфордського університету вивчати філософію, політику та економіку. Під час навчання вона з подругою, переодягнувшись у чоловічий одяг, проникла на дискусію в чоловічому Оксфордському союзі на знак протесту проти обмеження.

Після навчання в університеті у США вона повернулася до Лондона у 1964 році, щоб викладати та працювати економісткою в Міністерстві допомоги й розвитку заморських територій.

Радикальні студентські заворушення 1968 року потягли її до революційної лівиці, а далі була "паломницька" поїздка на Кубу. Повернувшись до Британії, вона занурилася в радикальну політику, тихо працюючи серед знедолених громад у Тоттенгемі на півночі Лондона, водночас приховуючи власні статки. До 1973 року вона віддала більшу їх частину.

Зацікавившись конфліктом у Північній Ірландії (так званим "Лихоліттям"), вона допомогла організувати наліт на будинок своїх батьків у їхньому маєтку площею 800 акрів у Девоні, викравши витвори мистецтва і срібло приблизно на £82 000 - еквівалент близько £1,3 млн ($1,75 млн) сьогодні.

Коли її арештували і вона постала перед судом, то сказала батькові, який був на лаві свідків: "Я люблю тебе, але водночас ненавиджу все, що ти уособлюєш".

Звертаючись до судді, вона заявила: "Ви перетворили мене з інтелектуальної бунтівниці на борця за свободу". Замість того щоб стати політичною мученицею, вона вийшла з процесу з дворічним умовним вироком.

За кілька місяців вона почала налагоджувати зв'язки з ІРА. Однак войовничі ірландські республіканці, природно, з підозрою ставилися до цієї англійської аутсайдерки з вищого класу і дистанціювалися від неї.

У химерній авантюрі в січні 1974 року вона взяла участь у несанкціонованій місії разом із деякими фігурами, пов'язаними з ІРА, щоб захопити гелікоптер у графстві Донегол.

Вони змусили цивільного пілота злетіти з наміром скинути бочки для молока, наповнені вибухівкою, на поліцейську дільницю по той бік кордону в Північній Ірландії, у Страбейні, графство Тайрон.

Але гелікоптер був небезпечно перевантажений, і дві бочки довелося скинути в море після попереджень, що повітряне судно може розбитися. Запал на іншій бомбі підпалили передчасно, і його в паніці довелося виривати. Остання бочка промахнулася повз ціль, впавши цілою в сусідньому саду, де її знешкодили сапери.

Майор Річард Ерл із британської армії згодом розповідав програмі BBC Midweek, як солдати насмішкувато називали "цю нову військову зброю - молочна бочка класу "повітря‑земля"".

Озброєні нападники увірвалися до розкішного маєтку

Але незабаром Дагдейл перестала бути просто посміховиськом. В Англії її оголосили у розшук за шістьма обвинуваченнями у контрабанді зброї в Манчестері, а також її розшукувала армія в Північній Ірландії.

На той час вона діяла в межах розпорошеної мережі ірландських республіканців: частина з них була в ІРА, частина діяла поза нею. Переховуючись і живучи в конспіративних квартирах ІРА в Республіці Ірландія, вона шукала нової нагоди допомогти їхній насильницькій збройній кампанії.

Стаття в Daily Express від 27 лютого 1974 року могла підкинути їй кілька ідей. У ній читачам повідомляли, що сер Альфред Бейт, 71-річний представник південноафриканської діамантової династії та колишній депутат парламенту від Консервативної партії, був одним лише з чотирьох приватних власників робіт Йоганнеса Вермеєра, нідерландського художника, який написав "Дівчину з перловою сережкою". "Інші троє - королева, Ротшильд та американський нафтовий магнат".

У статті пояснювали, що поки сер Альфред "зимує в Південній Африці", його Вермеєр висітиме в Національній галереї в Дубліні. "Після його повернення картина буде перевезена на своє звичне місце - до його будинку в маєтку Рассборо в графстві Віклоу".

Пізно ввечері 26 квітня 1974 року четверо озброєних нападників увірвалися до розкішного маєтку сера Альфреда та леді Клементини Бейт, ударивши його по голові револьвером. Кореспондент BBC Джон Сімпсон тоді повідомляв: "Їх очолювала жінка з акцентом, який здавався французьким. Вони запхали леді Бейт до підвалу, зв'язали сера Альфреда та п'ятьох його працівників, а потім почали виривати найкращі картини з рам, вочевидь, зовсім не переймаючись їхньою цінністю".

Сер Альфред сказав Сімпсону: "Я чув лише одного чоловіка - того, який ударив мене по голові руків'ям пістолета і зробив кілька дуже образливих антикапіталістичних зауважень".

Жінка з підозріло сильним французьким акцентом наказала спільникам забирати найцінніші полотна з колекції: Вермеєра, пару картин Габріеля Метсю, Гойю, раннього Веласкеса, "Портрет кавалера" Франса Галса.

"Одним ударом, за лічені хвилини, ви втратили одну з найбільших колекцій живопису у світі, - сказав Сімпсон серу Альфреду в репортажі BBC. Баронет погодився й додав: "Жодні гроші не здатні компенсувати втрату цих прекрасних предметів".

Полотна, які забрала банда, були достатньо невеликими, щоб уміститися в їхній універсал Ford Cortina, і вони помчали геть. За пів години сер Альфред зумів звільнитися й викликав поліцію, яка встановила блокпости та перевела аеропорти й морські порти в режим підвищеної готовності.

За кілька днів після цього надійшла вимога викупу: злочинці вимагали перевести до в'язниці в Північній Ірландії Маріан і Долурс Прайс - двох сестер, ув'язнених в Англії за підрив автомобіля з бомбою ІРА біля будівлі Олд-Бейлі в Лондоні у 1973 році.

Сер Альфред наполягав, що не матиме жодних справ із "жорстокими й безжальними людьми, які здійснили цей напад". Дагдейл, яку вже розшукували за напад із використанням гелікоптера, тепер також підозрювали в цьому пограбуванні. Головний суперінтендант Джеймс Мерфі, який згодом очолить невдале полювання на викраденого скакового коня Шергара, сказав журналістам, що її не виключили з кола підозрюваних.

Одружені у тюремній каплиці

Пошуки завершилися в заміському будинку у Пріізон-Коув поблизу Гландора у Західному Корку - приблизно за 300 км від місця викрадення картин. Двоє поліцейських здійснювали рутинні обходи, коли запідозрили недобре.

Місцевий фермер повідомив, що здав бунгало чоловікові й жінці за два дні до пограбування. Після виклику підмоги офіцери увійшли до порожнього помешкання і помітили документи, що стосувалися картин.

Суперінтендант Томас Баррет розповів BBC News, що коли жінка повернулася додому, вона виглядала стривоженою. Колега повідомив йому про цікаву знахідку надворі: "В автомобілі ми знайшли шість пакунків, схожих на картини. Вони були дуже добре запаковані і, гадаю, готові до транспортування".

Дагдейл згадувала у 2012 році: "Пам'ятаю, я вийшла у своїй маленькій перуці й намагалася говорити французькою, щоб видатися іноземною туристкою, але, очевидно, їх це не переконало".

У суді під час винесення вироку вона заявила, що є "гордо, непідкупно винною". Вона отримала дев'ять років ув'язнення за отримання викрадених картин і ще дев'ять років, що мали відбуватися паралельно, за захоплення гелікоптера.

Під час процесу вона дізналася, що вагітна. Батьком був Едді Галлахер - її спільник в обох злочинах. На запитання біографа Дагдейл, Шона О'Дрісколла, як розвивалися їхні стосунки, Галлахер відповів: "Знаєте, коли вас зводять разом і за вами женеться зграя псів, щоб кинути вас до в'язниці, і ви врешті опиняєтеся в одному ліжку. То що вам робити? Довго не поговориш".

Дагдейл народила сина Руайрі у в'язниці Лімерика, а 1978 року Дагдейл і Галлахер одружилися в тюремній каплиці. Вона вийшла на волю у 1980 році й переїхала до Дубліна, щоб виховувати сина.

Якщо її ранні спроби стати бійчинею ІРА могли здаватися дещо безглуздими, то пізніші роки набули смертельнішого характеру. Шон О'Дрісколл, автор книги "Спадкоємиця, бунтарка, месниця, терористка: надзвичайне життя Роуз Дагдейл" (Heiress, Rebel, Vigilante, Bomber: The Extraordinary Life of Rose Dugdale), розповів BBC, що існують докази її участі в розробці озброєнь ІРА.

Дагдейл померла у березні 2024 року у віці 83 років. Того ж місяця вийшов фільм "Балтимор" про пограбування, де Дагдейл зіграла Імоджен Путс.

Дагдейл не покаялася до кінця, сказавши О'Дрісколлу, що "найщасливішим днем її життя" було захоплення гелікоптера.

"Це був перший раз, коли я відчула, що справді перебуваю в центрі подій і що справді роблю те, що казала, що зроблю", - сказала вона.