"11 членів моєї родини вбило одним ударом"

Те, що він бачить, коли лізе через уламки, не залишає жодних сумнівів.

На сірому тлі виділяється яскрава пляма. Халіл Хадер підіймає запорошену та пошарпану дитячу піжаму, і його миттєво охоплюють спогади.

Малюк у піжамі. Роза, його півторарічна донька.

Халіл показує відео на телефоні. Роза одягнена в таку саму синю піжаму й тримає за руки двох старших двоюрідних братів. Вони втрьох танцюють у колі.

Це уповільнена зйомка, тож виникає враження, ніби дітей гойдає легкий вітерець. Вони посміхаються. Вони граються, й до їхнього життя ще не вдерлася війна.

Халіл - тихий чоловік 36 років, який працює комп’ютерним інженером у лікарні Аль-Наджар у Рафаху. Він батько чотирьох маленьких дітей: 9-річного Ібрагіма, 5-річної Амаль, 2,5-річного Кінана та маленької Рози.

Халіл обережно переступає через уламки. Його будинок був розташований всього за декілька хвилин ходьби від лікарні. Нині та його місці - купа брухту та металу, побутові предмети та дитячі іграшки. Маленький барабан. Іграшкове піаніно.

У ніч, коли вдарила ракета - 20 жовтня - Халіл працював у лікарні.

"Вибухнула потужна бомба", - сказав він журналісту BBC, який поїхав з ним на місце удару.

"Мої сусіди приходили до лікарні. Я запитав: "Де бомбили?". І вони сказали мені: "Це було біля вашого будинку". Я побіг туди, щоб дізнатися, що з родиною. Я намагався подзвонити, але ніхто не відповідав. І, як ви бачите, весь будинок розбомбили", - розповів Халіл.

Ракета вбила одинадцять членів його родини.

Серед них - його четверо дітей, дві його сестри, 70-річний батько, брат із дружиною та їхні дві дочки. Їх закутали в білі савани на подвір'ї лікарні.

Його дружина була важко поранена. Її лікують від опіків та інших травм, отриманих під час обвалу будинку.

Халіл не вперше стикається з війною в Газі. Ця невелика смужка землі – із загальною площею лише 365 квадратних кілометрів – протягом десятиліть переживає безжальний конфлікт.

"Пам’ятаю, під час війни 2014 року моя дружина була вагітна, — пригадує він, — а наших сусідів розбомбили. Вона була на сьомому місяці, ледь не впала зі сходів від вибуху. І я думав: як мені привести дітей у це життя?"

Але він вірив, що для них можливе краще життя.

"У мене була мрія для кожного з моїх дітей. Ібрагім був найкращим у своїй школі, і я мріяв, що одного дня він стане лікарем. Амаль була дуже творчою, вона любила малювати. Вона показувала мені свої малюнки, і іноді я малював із нею", - каже батько.

"Кінан був дуже грайливим - усі його любили. І він піклувався про свою маленьку сестричку. Він завжди був поруч, щоб захистити Розу, і казав: "Не чіпай її, вона моя дитина!" А тепер їх усіх немає", - додає він.

Халіл досі шукає під завалами тіло своєї сестри. І він повинен підтримувати свою дружину в лікарні.

Його дітей більше немає, але коли він показує одну за одною фотографії Ібрагіма, Амаль, Кінана та Рози, в його очах світиться ніжність.

Він назавжди залишиться їхнім батьком.

Матеріал підготовлений за участю Махмуда Бассама, Ханіна Абдіна, Еліс Доярд, Морган Гішолт Мінард та Джона Ленді