Як в'язання перемагає сигарети, стрес і шкідливі звички

В'язання - доступне й напрочуд просте заняття, якого можна навчитися майже в будь-якому віці.

І, як свідчать особисті історії та наукові дослідження, воно допомагає долати шкідливі звички: від обгризання нігтів і постійного гортання стрічки в телефоні до значно серйозніших залежностей, зокрема наркотичних.

Є лише один побічний ефект. З часом вдома починає накопичуватись підозріло багато шарфів і шапок.

Як клубок пряжі змінив життя

Аманда Вілсон усе життя боролася з болісними нав'язливими звичками.

"Я роздирала шкіру, поки не з'являлися ранки, і гризла нігті так сильно, що вони навіть боліли", - згадує вона.

Аманда працює у фінансовій сфері в канадському місті Міссісога і має обсесивно-компульсивний розлад.

Переломним моментом у її історії стали клубок пряжі та спиці.

"Відтоді як я буквально одержимо почала в'язати, у мене гарні нігті й здорова шкіра голови", — каже вона.

Довгий час в'язання вважали заняттям для людей старшого віку.

Та сьогодні дедалі частіше про нього говорять як про цілком серйозний інструмент турботи про психічне здоров'я незалежно від віку.

Особисті історії та перші наукові дослідження свідчать: в'язання (як і його "родич" - в'язання гачком) допомагає краще керувати емоціями й позбутися шкідливих звичок.

"Багатьом людям потрібно зробити своєрідний крок і повірити, що в'язання може допомогти при серйозних травмах, наприклад, при ПТСР або важких розладах харчової поведінки", - пояснює професор психіатрії Карл Бірмінгем з університету Британської Колумбії.

Чому наука ігнорувала в'язання

У в'язання, як не дивно, доволі складна репутація в науковому середовищі.

Бетсан Коркгілл, дослідниця добробуту та фізіотерапевтка, яка вивчає терапевтичні властивості в'язання, помітила цікаву закономірність.

Коли вона розповідає науковцям про "двостороннє ритмічне психосоціальне втручання", слухачі одразу проявляють інтерес.

Але варто їй сказати слово "в'язання", і ентузіазм швидко зникає.

Клінічна психологиня Мія Гоббс із Лондона пояснює це просто: історично в'язання сприймали як "жіноче заняття".

Саме тому серйозних досліджень про його вплив на здоров'я досі небагато.

Більшість наявних робіт - це опитування людей, які вже давно в'яжуть і описують власний досвід та відчуття.

Втім, навіть ці результати виглядають доволі переконливо. Наприклад, дослідження 2020 року показало: 90% учасників почуваються спокійнішими, коли в'яжуть гачком.

Однак таких даних усе ще недостатньо.

За словами Гоббс, бракує досліджень, у яких в'язання вперше пропонують людям, що раніше ніколи ним не займалися — за принципом, подібним до клінічних випробувань ліків.

До того ж учасницями більшості опитувань майже завжди є білі жінки, що обмежує об'єктивність висновків.

Найближчими до клінічних експериментів є дослідження у реабілітаційних центрах, де люди живуть під час лікування залежностей чи розладів харчової поведінки.

Тут у пацієнтів є час опанувати нову навичку та бажання знайти здоровий спосіб справлятися зі стресом.

Саме в такій обстановці професор Карл Бірмінгем розпочав свої дослідження впливу в'язання.

В'язання та емоції

У 2009 році Бірмінгем провів дослідження серед молодих жінок із тяжкими розладами харчової поведінки: анорексією та булімією.

Під час лікування пацієнтки змушували поступово збільшувати обсяг їжі, що для багатьох викликало сильну тривогу.

Але результати виявилися несподіваними: близько 75% учасниць сказали, що в'язання допомагало відволікатися від нав'язливих думок про їжу.

Бірмінгем порівнює ритмічні рухи рук під час в'язання з психотерапевтичною технікою EMDR, яка допомагає опрацьовувати травматичні спогади через рухи очей.

Коли рухи йдуть по черзі зліва направо, активуються обидві півкулі мозку. І мова тут не про популярне уявлення про "логічну ліву" та "творчу праву" півкулі. А про те, що кожна півкуля керує протилежною стороною тіла.

Повторювані рухи рук допомагають активувати парасимпатичну нервову систему, яка заспокоює організм після стресу. За словами Мії Гоббс, це буквально дозволяє тілу "скидати напруження".

Бірмінгем також перевіряв мозок за допомогою електроенцефалографії. Попередні дані показують, що в'язання може знижувати активність ділянок мозку, пов'язаних зі стресом, наприклад, мигдалини.

І для цього зовсім не обов'язково бути професіоналом.

"Ви можете бути жахливим в'язальником. Головне, щоб працювали обидві руки", - каже вчений.

В'язання проти шкідливих звичок?

Якщо мова про залежність, в'язання працює одразу в двох напрямках.

По-перше, воно допомагає пережити негативні емоції, які запускають шкідливу звичку.

По-друге, руки зайняті роботою, і це відволікає від старих звичок.

"Багато кажуть, що в'язання допомагає перетерпіти емоцію — не уникаючи її, але й не дозволяючи їй повністю заволодіти собою", — пояснює Мія Гоббс.

Це спосіб "вийти з голови й переключитися на руки". Такий підхід нагадує терапію заміщення звичок, коли шкідливу дію замінюють безпечним способом саморегуляції.

Один із відомих прикладів - Лус Веенстра з Нідерландів. Щоб кинути курити, вона зв'язала понад 550 светрів

Історія Кейсі: 46 років куріння

Кейсі, 60-річна менеджерка з технологій з Каліфорнії, курила майже все життя.

46 років залежності. Пачка сигарет на день.

Вона перепробувала майже все: антидепресанти, антинікотинові пластирі, медитацію, акупунктуру, спеціальні курси — нічого не допомагало.

"Я знала, що не хочу закінчити як моя мама. Вона курила через трахеостому", - каже Кейсі.

Тоді вона записалася на курси в'язання у місцевій школі.

Перший виріб - прихватка - вийшов, за її словами, "найпотворнішим ромбом у світі".

Але вже незабаром вона в'язала довгі шарфи.

"У в'язанні є той самий ритуал і повторюваність, що й у курінні", - пояснює вона.

Одного разу після дуже напруженого робочого дзвінка її перша думка була: "Мені терміново потрібна сигарета".

Але замість цього вона взяла спиці і пров'язала чотири рядки.

Бажання зникло.

"Тоді я зрозуміла, що це реально працює. І розплакалася".

Сьогодні Кейсі вже понад два роки не курить і в'яже носки, шапки та пледи.

Що кажуть дослідження

Перші наукові результати виглядають обнадійливо.

Дослідження 2024 року показало: жінки в центрах лікування залежностей почали менше курити після участі в програмі "В'яжи, щоб кинути".

Але вчені обережні: учасниці одночасно слухали лекції про шкоду куріння, тож точно сказати, що саме в'язання стало головним фактором, неможливо.

Ще одне дослідження 2007 року проводили серед жінок, які проходили лікування від алкогольної та наркотичної залежності.

Спочатку багатьох лякала складність навчання.

Але згодом в'язання стало для них важливим інструментом психологічної підтримки.

Одна з учасниць пояснила це так: "В'язання тримає мене тут, коли хочеться втекти".

Зайняті руки допомагають і при інших нав'язливих діях:

Міфи та непідтверджені обіцянки

Іноді можна зустріти твердження, що в'язання знижує тиск та зменшує частоту серцевих скорочень.

Можливо, це правда, але наукових доказів поки що немає.

Часто згадують нібито дослідження лікаря Герберта Бенсона з Массачусетської лікарні, де він працює, про вплив в'язання на серце та тиск. Але в лікарні заявили: такого дослідження ніколи не публікували.

Ще одна популярна теза — що в'язання захищає від хвороби Альцгеймера та деменції.

Дослідження 2011 року показало, що люди похилого віку, які в'яжуть, рідше страждають на когнітивне зниження.

Але і тут усе не так просто: можливо, люди похилого віку продовжують в'язати, бо їхні когнітивні здібності ще збережені, а не навпаки.

Головне - пережити перші петлі

В'язати й навчитися в'язати - це зовсім різні речі. Досвідчені майстрині можуть зануритися у майже медитативний стан потоку, а новачків часто чекають розпущені петлі, випадкові помилки та фрустрація від невдалих спроб.

Щоб пережити цей етап, досвідчені в'язальниці радять відвідувати клуби в'язання. Тут можна вчитися разом з іншими, отримувати поради і просто бути серед однодумців.

Експерти визнають: в'язання підходить не всім. Деяким бракує спритності рук, а комусь воно здається занадто клопітким.

У такому випадку можна спробувати схожі заняття - наприклад, антистрес-вервицю, де намистини перебирають пальцями. А для максимального ефекту, як і у в'язанні, краще задіювати обидві руки. Це допомагає і з концентрацією, і з нервовим напруженням.

Навіть віддані прихильники в'язання визнають: перш ніж воно стане справжньою "медичною рекомендацією", потрібні серйозні клінічні дослідження з контрольними групами та масштабною статистикою, як у випробуваннях ліків.

Поки що їх небагато. Але прихильники ідеї жартують: пора індустрії пряжі вкладатися в науку.

Можливо, саме тоді в'язання остаточно перестане бути просто хобі і стане визнаним способом піклування про психічне здоров'я.