Архіви 2010-10

Розсинхронізація менталітетів

Останній візит українського прем'єр-міністра Миколи Азарова до Брюсселя наочно продемонстрував разючу відмінність між українськими та європейськими політиками. Ні, ззовні ніби все те ж саме: дві руки, дві ноги, діловий костюм... а от всередині все зовсім по-іншому. Мабуть, тому і так складно українським першим особам зрозуміти, чого власне хочуть від них у Європі, бо, навіть сам спосіб мислення у наших політиків і чиновників, що переважно вийшли з радянських партійних та комсомольських кадрів, абсолютно відрізняється від підходів звичайних європейців.

Найяскравішим прикладом такого нерозуміння став своєрідний діалог між українським прем'єром та президентом Європарламенту Єжи Бузеком ще в перший день візиту пана Азарова до Брюсселя, 13 жовтня. У своїй вступній промові перед журналістами польський політик і один з колишніх лідерів "Солідарності" заявив, що Україна має дотримуватися демократичних принципів не на словах, а на ділі. У свою чергу український прем'єр зазначив, що готовий співпрацювати з опозицією, але конструктивно. І попросив пана Бузека звернутися до опозиціонерів України із закликом до співпраці з владою. Втім, спроба викликати співчуття була абсолютно марною. Коли хтось з українських колег запитав Президента Європарламенту, чи готовий він допомогти Азарову, той лише посміхнувся і відповів: "Я маю певний досвід перебування при владі в моїй країні: коли ти при владі, то завжди здається, що опозиція не дуже позитивна і робить не те, що нам би хотілося. Але це кольори нашої демократії". За словами Бузека, опозиція має право робити, що завгодно, але відповідальність влади - залучити опозицію до реформ і розбудови економіки країни. "Співпраця влади з опозицією - це приблизно як співпраця з журналістами, які завжди проти влади, однак з ними потрібно співпрацювати", - додав він і хитро посміхнувся.

Микола Азаров та Єжи Бузек
(Фото прес-служби Кабінету Міністрів України)

Наступний день візиту тільки посилив враження про те, що ні сам пан Азаров, ні його радники абсолютно не розуміють європейців. Так, виступаючи на конференції, організованій групою соціалістів та демократів Європарламенту, з якою в той же день Партія регіонів підписала меморандум про співробітництво, український прем'єр, а за сумісництвом лідер Партії регіонів, намагався діяти, як в Україні і повісити "всіх собак" на своїх попередників. У своєму виступі він навіть назвав 5 років правління Президента Віктора Ющенка роками диктатури. Вже після цього, спілкуючись с журналістами, і пояснюючи, чому вибір "регіоналів" зупинився саме на соціал-демократах, прем'єр "пішов іще далі". "Для нас головне, що фракція європейських соціалістів і демократів підтримує європейський вектор політики України... Це дуже важливо, тоді як представники Європейської народної партії заперечують навіть перспективу реалізації такого кроку», - сказав Азаров. По-людськи, зрозуміти образи пана Азарова на європейських "народників", які вже неодноразово звертали увагу на згортання демократії в Україні в останні місяці, і з якими працюють "закляті вороги" "регоіналів" по боротьбі за владу Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко - нескладно. Однак, у великій європейський політиці такі "особистісні" речі аж ніяк не вітаються. Не говорячи вже про те, що й досі не зрозуміло, як пан Азаров у статусі прем'єра планує тепер зустрічатися, наприклад, з такими видатними "народниками" і водночас прихильниками української євроінтеграції, як польський прем'єр Дональд Туск, прем'єр Швеції Фредрік Райнфельдт, той же Єжи Бузек?

На моє переконання, основна причина нерозуміння нинішнього європейського способу мислення українськими політиками полягає передусім в їх комуністично-комсомольско-активному минулому, коли влада вважалася ледь не пожиттєвим привілеєм і можливістю непогано жити за рахунок платників податків. Звичайно, і в Європі, особливо в Східній, є політики, що жили за радянських часів і бачили систему зсередини, однак, з історії вони витягнули відповідні уроки, зрозумівши, що одноосібне управління, яким би добрим і лагідним не був той "умовний імператор", приносить занадто багато страждань суспільству, кожній конкретній людині. І що "процвітання" при владі може бумерангом повернутися до тебе ж, коли ти з тих чи інших причин, опинишся поза владою.

Основні ж політичні персонажі нашої країни намагаються лише переписувати історію під себе. Або звертатися до неї, щоб відволікти суспільство від проблем, яких вони не хочуть вирішувати: інфляції, безробіття, корупції, хабарництва... Тож, можливо, приходить вже час, коли до навчання нашої "еліти" урокам історії має долучитися все суспільство?

Традиції європейської демократії

Каса на квітковому полі в Німеччині

Не так давно мені довелося разом з друзями поїздити невеличкими дорогами Німеччини. В одному місці, прямо в полі, ми зупинилися, щоб купити квітів - "рекламний щит" біля дороги чітко вказував "Квіти. Каса". Яким же було моє здивування, коли з'ясувалася, що під касою мається на увазі невеличка металева скринька зі спеціальним прорізом для вкидання монет. Тут же, під "касою" лежать маленькі ножики, а квіти - ростуть прямо в полі навкруги: бери ножа, ріж скільки хочеш, рахуй (ціни вказані біля каси), вкидай гроші і їдь собі далі. І що дивує найбільше - поруч не видно ні продавців, ні господарів, ні охоронців - нікого, порожньо. Погодьтеся, важко уявити таку картину в сучасній Україні.

Але, який зв'язок між квітами та демократією, запитає ви. Мені здається - безпосередній. Адже європейська демократія побудована на традиціях. Традиціях поважати чужу працю, чужу думку, дотримуватися "правил гри" та законів. Цікаво, що серед "маленьких українців", про яких так любив згадувати попередній український Президент Віктор Ющенко, певні традиції ще збереглися, а от політики "першого ешелону" здається вже давно їх розгубили. Подивіться самі - хто справно платить за послуги напівзруйнованого житлово-комунального господарства? Правильно, не депутати, і не міністри, які мають купу пільг, а прості пенсіонери, яким задля цього часто-густо доводиться економити на харчуванні. Втім, партійних босів та перших осіб такий "розклад" мало цікавить. Складається дивне враження, що наші політики так і не виросли з дитячого віку, коли гралися в "царя гори". І останні зміни законів та переписування Конституції - зайве тому підтвердження.

У Парижі ще й досі на стінах будинків зустрічаються написи: "Заборонено наклеювати оголошення. Закон 1831 року". Минуло майже два століття - а закон залишається в силі. Є і ще більш вражаючі приклади. Так, 23 квітня 1516 року в німецькому Інгольштадті (Баварія) було проголошено закон про "чистоту" пива, який передбачає, що в справжньому пиві мають бути лише три компоненти: вода, хміль та ячмінь. Це - найстаріший і досі діючий в Європі закон про якість продуктів харчування...

Сучасна процедура схвалення Директив (практично законів) Євросоюзу видається доволі складною та довготривалою. До розробки законодавчих актів підключаються всі зацікавлені сторони: політики, представники влади, підприємці, яких може торкнутися Директива, неурядові громадські організації. Після попереднього обговорення, проект документу потрапляє до Європарламенту та зацікавлених міністерств країн-членів, які також продовжують обговорення, роблять експертизи можливого впливу Директиви, як позитивного, так і негативного, оцінюють, зважують, і лише після того - схвалюють. Але схваливши закон - його дотримуються. Ні, звичайно, бажання "обійти" закони існує завжди, однак, по-перше, це дуже складно, а по-друге, може дуже дорого коштувати порушнику.

На жаль, але в Україні все відбувається зовсім інакше. Кожен новий керівник держави намагається вибудувати законодавство "під себе", при чому в такий спосіб, щоб "собі, улюбленому" було дозволено все, а от "чужинцям", або ворогам - закон. Не знаю, чи пов'язано це якимось чином з тим, що практично вся наша "еліта" вийшла з лав партійної та комсомольської верхівки радянських часів, чи, можливо, йдеться про звичайну психологію - "голодне дитинство" вимагає всього і побільше, чи про нерозуміння таких простих речей, що рано чи пізно за все доведеться відповідати і що такий підхід зазвичай працює за принципом бумерангу... Не знаю. Однак, хочеться вірити, що рано чи пізно народ, мудріший за політиків, згадає свої традиції і, зрештою, змусить згадати про них і своїх керманичів, які насправді, вже не будуть керманичами, а стануть звичайними найманими працівниками з чітким переліком робочих зобов'язань. Тоді, можливо, і в Україні можна буде побачити от таку касу на полі з квітами, як в Німеччині.

BBC © 2014Бі-Бі-Сі не несе відповідальності за зміст інших сайтів

Цю сторінку краще видно в останній версії браузера з активованою функцією CSS