Розсинхронізація менталітетів
|2010-10-15, 17:29
Останній візит українського прем'єр-міністра Миколи Азарова до Брюсселя наочно продемонстрував разючу відмінність між українськими та європейськими політиками. Ні, ззовні ніби все те ж саме: дві руки, дві ноги, діловий костюм... а от всередині все зовсім по-іншому. Мабуть, тому і так складно українським першим особам зрозуміти, чого власне хочуть від них у Європі, бо, навіть сам спосіб мислення у наших політиків і чиновників, що переважно вийшли з радянських партійних та комсомольських кадрів, абсолютно відрізняється від підходів звичайних європейців.
Найяскравішим прикладом такого нерозуміння став своєрідний діалог між українським прем'єром та президентом Європарламенту Єжи Бузеком ще в перший день візиту пана Азарова до Брюсселя, 13 жовтня. У своїй вступній промові перед журналістами польський політик і один з колишніх лідерів "Солідарності" заявив, що Україна має дотримуватися демократичних принципів не на словах, а на ділі. У свою чергу український прем'єр зазначив, що готовий співпрацювати з опозицією, але конструктивно. І попросив пана Бузека звернутися до опозиціонерів України із закликом до співпраці з владою. Втім, спроба викликати співчуття була абсолютно марною. Коли хтось з українських колег запитав Президента Європарламенту, чи готовий він допомогти Азарову, той лише посміхнувся і відповів: "Я маю певний досвід перебування при владі в моїй країні: коли ти при владі, то завжди здається, що опозиція не дуже позитивна і робить не те, що нам би хотілося. Але це кольори нашої демократії". За словами Бузека, опозиція має право робити, що завгодно, але відповідальність влади - залучити опозицію до реформ і розбудови економіки країни. "Співпраця влади з опозицією - це приблизно як співпраця з журналістами, які завжди проти влади, однак з ними потрібно співпрацювати", - додав він і хитро посміхнувся.
(Фото прес-служби Кабінету Міністрів України)
Наступний день візиту тільки посилив враження про те, що ні сам пан Азаров, ні його радники абсолютно не розуміють європейців. Так, виступаючи на конференції, організованій групою соціалістів та демократів Європарламенту, з якою в той же день Партія регіонів підписала меморандум про співробітництво, український прем'єр, а за сумісництвом лідер Партії регіонів, намагався діяти, як в Україні і повісити "всіх собак" на своїх попередників. У своєму виступі він навіть назвав 5 років правління Президента Віктора Ющенка роками диктатури. Вже після цього, спілкуючись с журналістами, і пояснюючи, чому вибір "регіоналів" зупинився саме на соціал-демократах, прем'єр "пішов іще далі". "Для нас головне, що фракція європейських соціалістів і демократів підтримує європейський вектор політики України... Це дуже важливо, тоді як представники Європейської народної партії заперечують навіть перспективу реалізації такого кроку», - сказав Азаров. По-людськи, зрозуміти образи пана Азарова на європейських "народників", які вже неодноразово звертали увагу на згортання демократії в Україні в останні місяці, і з якими працюють "закляті вороги" "регоіналів" по боротьбі за владу Юлія Тимошенко та Віктор Ющенко - нескладно. Однак, у великій європейський політиці такі "особистісні" речі аж ніяк не вітаються. Не говорячи вже про те, що й досі не зрозуміло, як пан Азаров у статусі прем'єра планує тепер зустрічатися, наприклад, з такими видатними "народниками" і водночас прихильниками української євроінтеграції, як польський прем'єр Дональд Туск, прем'єр Швеції Фредрік Райнфельдт, той же Єжи Бузек?
На моє переконання, основна причина нерозуміння нинішнього європейського способу мислення українськими політиками полягає передусім в їх комуністично-комсомольско-активному минулому, коли влада вважалася ледь не пожиттєвим привілеєм і можливістю непогано жити за рахунок платників податків. Звичайно, і в Європі, особливо в Східній, є політики, що жили за радянських часів і бачили систему зсередини, однак, з історії вони витягнули відповідні уроки, зрозумівши, що одноосібне управління, яким би добрим і лагідним не був той "умовний імператор", приносить занадто багато страждань суспільству, кожній конкретній людині. І що "процвітання" при владі може бумерангом повернутися до тебе ж, коли ти з тих чи інших причин, опинишся поза владою.
Основні ж політичні персонажі нашої країни намагаються лише переписувати історію під себе. Або звертатися до неї, щоб відволікти суспільство від проблем, яких вони не хочуть вирішувати: інфляції, безробіття, корупції, хабарництва... Тож, можливо, приходить вже час, коли до навчання нашої "еліти" урокам історії має долучитися все суспільство?
