Голоси в Інтернеті
|2010-08-04, 9:46
Власник фабрики декоративних рослин із Донецька Володимир Разумовський звернувся до президента Януковича через вебсайт YouTube і попросив, щоб той захистив його від рейдерів.
Рейдери, каже винахідливий підприємець, хочуть забрати в нього фабрику разом із рослинами, а прес-служба президента, сподівається він, побачить його звернення, передасть лідеру держави й земляку, і той на нього якось відреагує - бо правоохоронців, сказав Бі-Бі-Сі підприємець, його проблеми не схвилювали.
Чи дивиться Віктор Янукович YouTube - поки невідомо. Його прес-служба ще не коментувала звернення донецького виробника декоративних рослин.
Зате самі політики все більше усвідомлюють важливість так званих "нових медіа" й Інтернету в щоденному житті.
Як Україна, так і Британія в цьому сенсі до певної міри дивляться на США як на зразок успішного використання Інтернету для агітації. Кампанія Барака Обами, який президентствує ось уже півтора роки (і в якого, до речі, сьогодні день народження), серйозно покладалася на Інтернет-агітацію, на збір коштів через SMS та розсилки електронної пошти.
Цей досвід хотіли повторити і в Україні: після своєї минулорічної лекції в Кембриджі тодішній претендент в кандидати в президенти Арсеній Яценюк сказав мені, що також планує збирати гроші на свою кампанію прозоро і за допомогою SMS. Пізніше повідомляли про те, що з телефонів йому надійшло надто мало, почали лунати звинувачення в фінансуванні Яценюка з боку одного з одіозних олігархів, і можна сказати, що спроба ця успіхом не увінчалася.
Пізніше Арсеній Яценюк робив походи і на соціальні мережі, але це також супроводжувалося звинуваченнями, дивними повідомленнями нібито від імені Яценюка, авторство якої його штаб заперечував, і в якийсь день з'ясувалося, що мій міні-блог на Твіттері "фолловило" аж шість Арсеніїв Яценюків.
Ходили в Твіттер і Фейсбук і інші українські політики, але у пересічного виборця, взагалі (за даними опитувань) сильно розчарованого політикою, такі походи викликають не ентузіазм іти разом із цим політиком у техногенне майбутнє, а радше скепсис.
Помірний інтерес викликала історія із блогером Олегом Шинкаренком та СБУ, але й це не особливо збурило суспільство.
Але коли перенестися в Британію, то й тут побачимо, що спроби політиків електризувати Інтернет-спільноту, показати себе "крутими" й сучасними викликають скепсис.
У британців узагалі майже все викликає скепсис. Олімпіада-2012 у Лондоні? Ой, заберіть її в Париж. Збірна Англії грає в Чемпіонаті світу з футболу? Та хай би краще не ганьбилися. Прем'єр (колишній) Ґордон Браун почав писати міні-блог на Твіттері? Ой, дайте спокій, хай би займався економікою.
Кількість, як тут кажуть, "дюймів колонок", присвячених невдалим, на думку коментаторів, спробам Ґордона Брауна продемонструвати виборцям своє "людське обличчя", поступалася хіба критиці його економічної політики.
Політики наввипередки "твіттерять" під час засідань парламенту (що не залишається непоміченим), заводять собі сторінки на Фейсбуці та інших сайтах. Провідний представник профспілки "Юнайт" під час переговорів про можливі страйки з "Британськими Авіалініями" послав "твіт" просто під час переговорів, частково завдяки чому вони й провалилися.
Чи змінив Інтернет те, як вибрані спілкуються з виборцями? Важко сказати. Політики видають свої заяви й поза Інтернетом, а переговори профспілок з авіалініями провалювалися й до Твіттера.
Проте нові технології стали найкращою можливістю для звичайних громадян пояснити світу свою позицію чи звернути увагу на проблеми. І це стосується не тільки донецьких фабрик декоративних рослин.
Протягом минулого місяця сотні індійських жінок описували свій досвід статевого насильства і домагання в тій країні на соціальних мережах. Цей рух, організований арт-проектом "Порожній шум" (Blank Noise), хоче привернути увагу до серйозної проблеми: жінки бояться виходити вночі на вулиці, де їм загрожує в кращому випадку свист, а в гіршому - ґвалт, побої і навіть смерть.
У країні, де в сільських районах і досі часто нормою для жінок є шлюб одразу після настання статевої зрілості, жінки часто змирилися з насильством, як у родині, так і на вулиці, і бояться чи не вважають за пристойне про це говорити.
Але в мільярдній країні рано чи пізно мало знайтися досить жінок, яким набридло, що вулиці й площі Індії належать тільки чоловікам. І ось вони заговорили.
Завдяки ж новітнім технологіям їх чути не тільки в Мумбаї, а і в Лондоні. Так само, як і підприємця з Донецька. Чи дійде відлуння цих голосів з Інтернету до владних веж? Буде видно. Але суспільство вже починає прислухатися.
