Чим нас лякає Вагнер
Композитор Ріхард Вагнер завжди викликав багато бурхливих емоцій і багато питань - і своєю революційною музикою, і своїми поглядами на чистоту раси.
Проте відучора в мене завелося ще одне питання до Вагнера (на яке він, звісно, не відповість, бо мертвий): що він має проти жінок?
У лондонській Національній Опері "Колізей" відучора ставлять оперу "Парсифаль". Зазвичай тут в операх одна постановка йде близько десяти вечорів, потім на зміну їй приходить інша, і час від часу (раз на кілька років) постановки повертаються на сцену. Ця постановка відомого вагнерівського режисера Ніколауса Ленгофа вважається трохи не класичною, і це її останній сезон в "Колізеї".
Сюжет базується на одній із легенд про Грааль - священну чашу (в іншій версії -камінь), у яку скрапувала кров загиблого за гріхи людства Христа. Парсифаль - спершу дурник, а потім лицар, який відбирає у злого чарівника священний спис (котрим і було вбито Спасителя). В ході подій його намагається спокусити спершу цілий сад квітів у жіночій формі, а потім зачарована "дика істота", спокусниця-дух Кундрі.
На цю оперу я пішла з приятелем-американцем, який нещодавно вирішив поглибити свої дуже мілкі (попри італійське походження) знання про оперу. Оскільки майже весь перший акт він проспав, назвемо його Морфеєм.
Так от, Морфей виріс у католицькій родині і отримав приватну католицьку освіту, як середню, так і вищу. У школі його виховували черниці, які, раптом що, лупили. Все дитинство і отроцтво йому розповідали про гріх, гріх, гріх і розплату за цей гріх. Морфей виріс і перестав ходити в церкву, а також, здається, переглянув свої погляди на гріховність багатьох речей. Проте потужний заряд музики Вагнера призвів до того, що всі з такою працею викинуті страхи і почуття провини повернулася в його голові на своє місце.
Протягом першого акту Парсифаль спостерігає за нелюдськими муками короля Амфортаса, спокушеного тією ж таки дамою. Разом із глядачем він засвоює, що всі біди в житті - від жінки, а насправді єдиною праведною дорогою є служіння милосердному Господу (котрий у разі чого покарає грішника так, що мало не здасться, тому краще зразу вести себе цнотливо). Глядач також робить висновок, що баби сварливі, ревниві, і єдиний спосіб їх утихомирити - це охрестити і змусити також служити Господу.
Спостерігаючи за перебігом болісних думок на обличчі Морфея, який від почуття "католицької провини" прокинувся в другому акті остаточно, я почувала напади християнського співчуття до свого приятеля. Опери Вагнера не втрачають популярності, попри свої архаїчні і досить прикрі для жінки сюжети. Але в той вечір я подумала: як чудово, що вагнерівська філософія і його погляди не лише на арійськість, а й на жінок і на стосунки між статями відійшли в минуле.
І ще я подумала: як добре, що після німця Вагнера прийшов такий собі австрієць, єврей Зигмунд Фрейд, у якого були зовсім інші погляди на гріх.
КоментаріЗалиште допис
Сколько можно питаться со свалки? Сколько можно винить соседа, хозяина на работе, винить фараона, которого давно съели рыбы на дне морском? почему же он все еще жив и владеет моим сознанием, не отпуская меня из рабства? Рабство не территориально, рабство - ментально! Свобода - это состояние духа! Не написано, где нет страданий, там - свобода. Написано "где Дух Господень, там - свобода"!
Нічого не бійтеся. Все буде добре. Вагнер сам був наляканий - звідси агресивні рефлексії. Чоловіки надто добре , у всі часи , усвідомлювали жіночу силу(нічого спільного з фемінізмом - жіночим комплексом слабкості). І не реагувати на цю силу було неможливо. А Вагнер ніде не дівся. Віт був і залишається у своєму часі. З ним все буде добре. І з жінками теж. А Морфей проспиться.