Про те, що псує фонетичне обличчя мови
|2010-11-24, 11:49
Радіослухач Євген не погоджується з тим, що російське прізвище "Голубев" потрібно писати "Голубєв" українською мовою. На його думку, має бути "Ґолубєв".
Шановний слухач може залишитися при своїй думці, але наявне в усіх українських правописах правило, за яким однокореневі прізвища близькоспоріднених мов відтворюються власними фонетичними засобами кожної мови, на мою думку, не потребує змін.
Твердження Євгена про те, що "...російські імена та прізвища слід писати за правилами російської мови", досить сумнівне. Бо чому тоді тільки російські, а не угорські, грецькі, китайські чи ще якісь?
Насамперед ми повинні дбати про дотримання вимог фонетики й вимови української мови. А написання на зразок "Сєргєй", "Владімір", "Алєксандр", "Маріна" так засмічують і так псують фонетичне обличчя українського тексту, що він стає схожим на суржикові записи якихось жартівників.
Про фонетичне обличчя своїх мов дбають усі народи, які поважають себе. Литовці, наприклад, пишуть і кажуть "Александрас Пушкінас", латиші - "Александрс Пушкінс", греки шведського ботаніка й зоолога Ліннея називають "Ліннеос". Герой роману Гюґо "Знедолені" Жан Вальжан у греків - "Яніс Вальяніс". Таких прикладів можна навести багато. Це світова практика.
Відтворення російських та білоруських імен їхніми українськими фонетичними варіантами - давня традиція в нашій мові. І ламати її навряд чи варто. Якщо ми називаємо російського царя "Микола", а не "Ніколай", то це зовсім не означає, що ми починаємо вважати його за свого, як думає радіослухач Євген.
Коли Тарас Шевченко у вірші "Я не нездужаю, нівроку" писав "Добра не жди, не жди сподіваної волі -- вона заснула: цар Микола її приспав. А щоб збудить хиренну волю, треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру, та й заходиться вже будить", то це не означало, що наш поет уважав за свого Миколу Першого (Палкіна). Не означало й ім'я "Катерина", а не "Єкатеріна", що український народ мав за свою ту царицю, коли співав "Катерино, суча дочко, що ти наробила? Край веселий запорізький та й занапастила".
Радіослухачка Олена суперечить сама собі, бо підтримує Євгена. Пише, що їй "...було б легше жити, якби її ім'я в закордонному паспорті записали "Гелен" або "Елені", як звучить грецький оригінал. А так доводиться пояснювати, що це те саме".
Кому і для чого це пояснювати? У закордонних паспортах відтворюють українську форму імені, і це не потребує жодних пояснень. А щодо імені "Олена", то київська княгиня Ольга, прийнявши християнство під час свого перебування в Константинополі в 957 році, ще до хрещення Руси, дістала ім'я "Олена". Саме в українській формі, а не в грецькій "Елені". І нікому нічого не пояснювала.
КоментаріЗалиште допис
У словнику Голоскевича легко віднаходимо такі російські прізвища як Ґаршин, Ґастєв, Ґлінка, Ґолубєв, Ґорький. А форма «Голубєв» є вибуховою сумішшю, бо маємо українізоване «г», але при цьому відтворюємо російську фонетику в «бє». Українській адаптованій формі годилося б бути «Голубів», або «Голубев». Такі написання, як Сєров, Бєлов чи Сергєєв нічим не поступаються за суржикистістю Алєксандрам, Сєрґєям і Марінам.
Поляки теж раніше полячили чужі імена, але все ж Єжи Вашинґтон співіснує з Джорджем, а Ян Якуб Руссо — з Жаном Жаком. Але адаптувати ім’я сучасника для них — дикість. Нам годилося б запозичити їхній досвід і зберігати національні ознаки іноземців, навіть якщо вони росіяни чи білоруси.
Пане професоре!
Цікавить таке питання: за правилами, префікс грецького походження "ди-" перед голосними має переходити у "ді-". І дійсно, у словниках я не знайшов жодного слова, у якому б перед голосною вживали "ди-", а не "ді-": діуретик, діоксид, діетиламін, діелектрик, діамінодифеніл.
А як же тоді бути з "три-"? Адже якщо вважати, що це теж грецький префікс, то слід було б писати тріоксид, тріетил тощо. Проте у словнику слів на "трі-" небагато (тріангуляція, тріатлон, тріедр (також триедр), тріада). Натомість більшість слів починаються з "три-": триоксид, триацетат, триорхідія. Чи не означає це, що в цих словах ми вживаємо "три-", а не "трі-" лише тому, що у нашій мові є числівник три, який має таке ж значення і "замінив" у більшості слів іншомовний аналог? І чому тоді залишаються слова з "трі-", які додають плутанини (наприклад, існує Федерація триатлону України, хоча на своєму сайті вони свій вид називають то три-, то тріатлоном)?
Гаразд, дякую за приклади з литовців і латишів — хороший аргумент. Не можу заспокоїтися: невже правильним буде написати «Пилип Киркоров»? (я вже не кажу про Філіпа Македонського).
Доброго дня, професоре!
Дуже дякую за Ваші змістовні роботи з тлумачення української мови і за цю, зокрема.
Я НЕ є філологом, а тому звертаюся до Вас за допомогою. Нещодавно також багато думав з приводу імен та їх варіаціях у різних мовах. Справа в тому, що працюю із іноземцями і, звісно, доводиться якось представлятися.
Наскільки я розумію моє ім'я записане у паспорті громадянина України. Його точний транслітерований варіант у закордонному паспорті. Тобто для іноземців мене звати Sergii (як записано,чому такі правила транслітерації імен при виписанні паспортів я не знаю), тобто якщо нашою, то Сергій. Тобто, якщо до мене буде звертатися, скажімо американець, то він мене буде називати Сергієм, а не Сержем, а Андрія Андрієм, а не Ендрю, хоча для них ці варіанти є ближчими. Просто мене, наприклад, називають вони іноді Сержем, але Андрія тільки Андрієм.
Зі своєї сторони у нас НЕ прийнято називати Майкла Мишком, та вони, думаю, спочатку цього і не зрозуміють...
Чи не могли б Ви більш детально розповісти про практику формування чужоземних імен у інших мовах (зокрема цікавлять народи Західної та Центральної Європи)?
У яких випадках дозволяється спотворювати ім'я (викладати його фонетичними засобами власної мови)?
Чи властиво це тільки для сусідніх народів чи і для дальніх також?
В догонку до попереднього мого повідомлення.
У статті "Більшість імен прийшли в українську з інших мов" Ви пишете про спорідненість імен у різних мовах. Чи означає це, що словака Michal в Україні можна називати Мишком і навпаки?
Просто імена то мають один корінь, але цей корінь наскільки глибокий і звучання імен настільки різне, що по суті це просто слова, які починаються з однієї літери та тільки чимось схожі у звучанні. Якщо людина звикла, що її кличуть Michal, то ой як нескоро воно здогадається, що Михайло - це звертання до неї. Ми ж запам'ятовуємо як своє ім'я саме послідовність голосних та приголосних звуків, а не їхнє римське чи ще якесь значення (якщо воно іноземного походження і не є очевидним). Це як кличка у тварин - трішки змінив і вона вже не відгукнеться. То чому я маю відгукуватися на якесь Сєргєй?
Дякую за те, що даєте дізнатися більше...
Шановний пане професор!
Я також категорично не погоджуюсь з тим, що російське прізвище "Голубев" потрібно писати "Голубєв" українською мовою. На мою думку, має бути "Ґолубєв".
Так, дійсно, наявне в усіх українських правописах правило, за яким однокореневі прізвища близькоспоріднених мов відтворюються власними ФОНЕТИЧНИМИ засобами кожної мови, підкреслюю, саме ФОНЕТИЧНИМИ и не лише близькоспоріднених, а й усіх взагалі.
Розберемо прізвище, що зазначено: Голубев (російське) – має українська мова звук відповідний російському «Г»? Так, його пишуть літерою «Ґ».
Всі інші звуки, також практично збігаються з відповідними звуками російської мови. Має вона й літери для передачі цих звуків.
Так у чому справа?
Я погоджуюсь із Вами, пан Євген погарячкував, стверджуючи, що "...російські імена та прізвища слід писати за правилами російської мови".
Треба було написати : "...російські імена та прізвища слід писати за правилами фонетики російської мови українськими літерами , якщо це можливо".»… Бо саме так ми робимо коли пишемо угорські (Ференц, а не Франц), грецькі (Константінос, а не Костянтин), китайські (тут треба писати окрему статтю) чи ще якісь!
Ви, справедливо, пишете : «Насамперед ми повинні дбати про дотримання вимог фонетики й вимови української мови». Хто ж проти?!
И тут же : « А написання на зразок "Сєрґей", "Владімір", "Алєксандр", "Маріна" так засмічують і так псують фонетичне обличчя українського тексту, що він стає схожим на суржикові записи якихось жартівників». Ось тут я з Вами не погоджуюсь. Засмічують й псують фонетичне обличчя української мови, безкінечні «фикання», замість української вимови «в», «Саші», «Даші» й т.і., якщо це стосується саме українських імен.
Наступні приклади, що Вами наведено, не зовсім коректні. Литовці пишуть і кажуть "Александрас Пушкінас", латиші - "Александрс Пушкінс" тільки тому, що так пишуть усі іменники чоловічого роду в називному відмінку.
Греки шведського ботаніка й зоолога Ліннея називають "Ліннеос", тому що він писав своє шведське прізвище Carl Linné ( що також не Лінней), латиною, як було прийнято у 18 сторіччі, Carl Linnaeus.
Що стосується героя романа Гюґо "Знедолені" Жан Вальжан у греків - "Яніс Вальяніс". Нічого з цього приводу сказати не можу, але ми також писали раніше, Фома Аквінський, замість Tommaso d'Aquino – Томмазо д’Аквіно. Але саме зараз, я, навмисно, полазив по грецьких часописах, й що я бачу: Νικολά Σαρκοζί – Ніколя Саркозі, Ανγκέλα Μέρκελ – Анґела Меркель, Γιούλια Τιμοσένκο - Юлія Тімосенко ( ну нема у греків «И» й «Ш», а сполука «Γιού» - Ю).
Королева Великої Британії – Єлизавета ІІ (Елізабет ІІ), також не дуже своя, але ж здавна прийнято саме імена монархів ПЕРЕКЛАДАТИ. До речі, не зрозуміло, чому іспанський монарх Хуан Карлос ІІ, а не Іван Карл ІІ ???
Стосовно княгині Ольги, яка прийнявши християнство під час свого перебування в Константинополі в 957 році, ще до хрещення Руси, дістала ім'я "Олена". Саме в українській формі, а не в грецькій "Елені". Так ось, мене звуть Євґеній, саме в російській формі, тому що я росіянин, народився саме у Росії, батьки мене саме так назвали. Так чому ж я повинен доводити, що я не Євген?
Шановний пане професоре!
Прошу Вас поділитися своєю думкою щодо перекладу програмного забезпечення українською мовою.
Як правильно перекласти пункт меню, який відповідає за встановлення параметрів роботи програми: "Параметри", "Налаштування", "Настройки", "Вподобання", "Опції"? У росіян цей пункт називається переважно "Настройки".
Це питання, на мою думку, дуже важливе, адже ми щодня користуємось програмним забезпеченням, зокрема, і українізованим, але єдиного стандарту перекладу таких термінів, як "Settings", "Options", "Preferences" немає.
Наперед вдячний за відповідь.
Слава Ісусу Христу!
Вельмишановний пане Пономарів.
Дозвольте поставити вам декілька питань. Вибачте, що звертаюся, через блог.
1) Чи є опубліковані українськими мовознавцями українські фонетичні таблиці для Міжнародного фонетичного алфавіту (International Phonetic Alphabet)? Якщо немає, коли вони будуть розроблені й надруковані в науковій літературі? Доводилося бачити таблиці для російської та польської мов. Де ж українська?
2) Підкажіть, будь ласка, як слід записувати українською графікою ці звуки: [si] [ɕi] [ʃi].
3) Чи є в українській мові графічні засоби для позначення довготи голосного [оː] чи [uː].
Дякую наперед за ваші відповіді. Без надії сподіваюсь.
Пане професор, будьласка покладіть кінець моім мукам зі словом "стірати"! Я знаю що є Українский варіант "прати", але я не знаю і не вмію правильно використовувати його в різних формах, y теперішньому, y минулому чи то y майбутньому часі. Взагалі море людей навколо мене, його не вживають із за причини вживаючі слово "прати" при будові речення можна дуже заплутатися, і часто радше сказати "стірати" і не мучити себе. Щиро дякую на перед!
Буваю в Україні спілкуюся з людьми. Обурив мене факт пов"язаний з наданням імен новонародженним дітям. Здається в Україні немає законів про надання імен, немає правил. А ось приклади. 1)Подружжя так званих "нових українців" має двох синів - старший Данііл, а молодший Даня. Батько стверджуїє що це різні імена. 2) зустрів в документах вписи - Сєргєй ( а не Сергій), Ніколай (а не Микола), Лєонід (а не Леонід).
Так от, мені здається що все залежить від вимагань батьків і їх фінансових засобів. Все можна купити. Чи правильні ці вписи в свідоцтво - Даня а не Данило ітд.
Такі імена засмічують мову а законів мабуть немає. В Польщі де я проживаю працівники відповідніх органів дуже прискіпливо ставляться до цієї справи. Є банк даних і працівник який регіструє ім"я перевіряє і існування імені і його правопис польською мовою. Чому в Україні такого немає?