Якщо є звук, то має бути й літера
|2010-09-06, 13:14
Радіослухач Норика повідомляє, що він закінчив школу 1967 року. І тоді, цитую, "слова "ґава", "ґанок", "ґедзь" були виключенням із правил".
До речі, треба казати не "виключення", а "виняток" із правил. Цитую далі цього радіослухача. "Тверде "г" характерне лише для Галичини. Навіщо створювати надумані літери?" - без жодного сумніву вигукує радіослухач.
Відповідаю. По-перше, через об'єктивні й суб'єктивні причини Галичина зробила великий внесок у збереження української національної свідомості, у здобуття Україною незалежності. Тож їй треба дякувати за це, а не лякати нею людей. По-друге, треба казати не тверде "г", а "ґ". Цей звук не дуже поширений у нашій мові, бо більшість слів маємо з "г". Але слова зі звуком "ґ" є в усіх говорах української мови, а не тільки в Галичині. Оскільки є звук, має бути й літера. Літера "ґ" існує в нашій абетці з 1619 року. Її ввів український мовознавець, письменник, церковний та освітній діяч Мелетій Смотрицький. 1933 року з ідеологічних міркувань літеру вилучено з абетки, а повернуто при перевиданні українського правопису в 1990 році. Погану послугу цій літері роблять ті мовці, які надуживають нею.
До іншої теми. Цілком слушно в своєму дописі зауважує радіослухач Василь. Цитую: "Проблеми з національним Гімном у деяких українців викликані тим, що їх виховали на принципах марксистського бачення історії, за якими все давнє - погане, а все нове - добре".
Не кожному судилося стати автором слів гімну тієї чи тієї країни, тож даймо спокій словам, що їх у певну мить історії написав Павло Чубинський.
Радіослухач Іван Котовенко підказує нам, що в слові "воріженьки" наросток не пестливий, а зменшувальний. Звичайно, шановний радіослухачу, зменшувальні суфікси (поміж них і "еньк") надають слову, як правило, пестливого забарвлення. Наприклад: "З перших літ дитину мати за рученьку водить" (Павло Грабовський), "Ти ж не лякайся, що ніженьки босії вмочиш в холодну росу" (Михайло Старицький), "По садочку ходжу, кониченька воджу" (народна пісня). Рідше, як у слові "воріженьки" в національному Гімні України, цей наросток надає слову іронічного, зневажливого забарвлення.
КоментаріЗалиште допис
Цікава аргументація. :)
Як щодо букв дж, дз й ў? Ці звуки в нас є... :)
Скажіть будь-ласка - чи правильно говорити "п'ятнадцятого вересня" чи "п'ятнадцяте вересня'?
Доброго дня, шановний професоре. Дуже вдячний за Ваш блог, він є досить цікавим та корисним. Відносно теми допису, то колись бачив у бібліотеці книгу, видану у 1931 році, і там дійсно були слова, у яких вживалась літера Ґ.
Маю до вас одне прохання - чи не могли б Ви пояснити мені і всім читачам блогу походження прізвища "Марчук". Я намагався сам віднайти його етимологію, проте мої спроби не мали позитивного результату.
В українській мові існують звуки, які писемно передаються двома літерами - "дж і дз". Однак у деяких випадках ці літери слід вимовляти окремими зуками (наприклад, у словах "підживлення, надзвичайний"). Чи не варто було б доповнити правопис і ставити розділовий апостроф: "під'живлення,над'звичайний"? Я це роблю при підготовці текстів у своїй комп'ютерній програмі голосового відтворення текстів.