Архіви 2010-05

Радіослухач Олег просить дати оцінку словам "проплатити", "прорахувати", "проробити".
Попри однакову структуру, ці дієслова не належать до однаково поширених у нашій мові.

"Прорахувати" означає зробити підрахунок, перерахувати щось, переносно - перебрати всі обставини, щоб знайти найкращий результат.

"Проробити" має багато значень, зокрема такі: виконати, здійснити щось, пропрацювати певний час, покритикувати когось та інші.

Слова "проплатити" немає в жодному словнику української мови. Мабуть, це те саме, що оплатити, сплатити.

Ще один Олег, а, може, той самий радіослухач вважає, що з двох варіантів слів "хрещення" і "хрищення" треба віддати перевагу другому, бо пов'язує його не зі словом "хрест", а з ім'ям, яке мав засновник християнства Христос.

Справді, в українській мові тривалий час уживалося паралельно і "хрещення", і "хрищення". Але згодом усталилися два словотвірні гнізда. Від "Христос" ( при відмінюванні цього імені ми наслідуємо грецьку традицію відкидати закінчення "-ос" у непрямих відмінках, тому маємо не "Христоса", а "Христа", "Христом" тощо), тож від цього слова утворені слова "християнство", "християнин", "християнізація", "христолюбність" тощо. А від "хрест" - "хрестити", "хрещений", "хрещення" і т.д. Хоч є і рідше вживані варіанти з "и" після "р": "хрищення", "христити" і т.д.

Радіослухач Яр запитує, чому слово "священик" пишемо з одним "н", адже воно походить від "священний", де маємо подвоєння.

У сучасній українській мові існують прикметники: "свячений" - той, над яким здійснено обряд освячення; і старослов'янський за походженням "священний" - божественний, глибокошанований, високий, шляхетний. Утворене від "священний" слово "священик" - служитель культу, який править у церкві, згодом утратило подовжену вимову "нн" під впливом "свячений", тому пишеться з одним "н".

Радіослухачка Тетяна пише, що її друзі -львів'яни вимовляють чоловіче ім'я РОман з наголосом на першому складі. «Але ж правильно РомАн?» - запитує радіослухачка і має рацію. У деяких говірках, крім РОман, кажуть ще Олесь, Орест (з наголосом на першому складі), але літературні наголоси в цих іменах ОлЕсь, ОрЕст, РомАн.

Радіослухач Олег, посилаючись на одну з праць пана Братка -Кутинського, "Феномен України", який пов'язує українське ім'я Дмитро не з загальновідомим іменем Димитрій, а з давньоарійським Митра. Насправді, це ім'я є українським фонетичним варіантом церковного імені Димитрій. У греків є ім'я Димитріос, яке походить від давньогрецької богині Деметри, а в сучасній грецькій мові моно вимовляється як Димитир. У нас воно видозмінилося на Дмитро за зразком інших чоловічих імен, які закінчуються на "о": Гаврило, Кирило, Петро.

Радіослухач Ігор просить пояснити відмінність між словами "поширення" і "розповсюдження". Ці слова мають відмінне значення в українській мові, а їх плутають ті, хто перебуває під упливом російської мови, де слово "распространение" має два значення, які по-різному перекладаємо українською мовою.

Розповсюджувати можна щось конкретне, наприклад, квитки, книги. А абстрактне - "поширення": поширювати знання, ідеї і т.д. Тому в текстах про ареали тварин, яких вивчає цей пан, доречним буде слово "поширення", а не "розповсюдження".

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, де проривний задньоязиковий приголосний «ґ» перейшов у глотковий, або фарингальний «г». Зі слов'янських мов такий процес відбувся також у білоруській, верхньолужицькій, словацькій та чеській мовах. Порівняймо українське слово «голова», як воно звучить в інших слов'янських мовах.

Польське, нижньолужицьке «ґлова», російське «ґалава», болгарське, македонське, сербське, словенське, хорватське «ґлава». Але білоруське «галава» українське «голова», верхньолужицьке «глова», словацьке, чеське «глава».

З неслов'янських мов «ґ» перейшов у «г» і в інших мовах, зокрема в грецькій. Тому в словах грецького походження немає жодних підстав уживати «ґ». Поривний звук «ґ» в українській мові використовується в порівняно невеликій кількості слів. Але для його позначення до 1933 року існувала літера «ґ», вилучення якої з української абетки спричинило розхитування вимовної норми. У виданні Українського правопису 1990 року літера «ґ» знову посіла належне їй п'яте місце, але деякі мовці почали вживати звук «ґ» де треба й де не треба. До сплутування спричинюється і російська мова, без якої досі не може обійтися багато українців при запозичанні чужих слів.

У російській мові немає фонеми «г», тому цю фонему відтворюють або через проривний «ґ» або через глухий задньоязиковий «х». Наприклад, росіяни кажуть «ґумус», «Ґендель», «Ґамлет», «Ґавел». В інших випадках той самий звук передають через «х»: «Ханс», «Йоханнесбург», «Хельмут».

Деякі з наших ЗМІ беруть матеріали з російських інформаційних джерел і копіюють непослідовність російського правопису. Українська мова має звуки «г», «ґ» і «х», якими відтворюємо звуки інших мов, позначувані літерами «h», «g», «ch».

У словах грецького походження послідовно вимовляємо і пишемо «г», бо, як я вже сказав, у грецькій фонетиці відбувся той самий процес, що й в українській: «галактика», «гармонія», «гегемон», «генеза», «геноцид», «гімн», «гіпотеза», «алегорія», «монографія», «олігархія», «програма» тощо.

У давно засвоєних словах з інших мов також вимовляємо й пишемо «г» замість «ґ»: «газета», «гвардія», «генерал», «геній», «інтелігенція». А в новіших запозиченнях «g» відтворюємо «ґ». Наприклад, «реґіон». Адже на місці латинського «g» в англійській мові вимовляють «дж», у французькій «ж», в іспанській «х», в італійський «дж». Тоді чому в слові англійського походження, де самі англійці вимовляють «дж» будемо вживати «ґ», як росіяни? Отже, українською мовою треба казати інтелігенція.

Те ж саме стосується і власних назв - топонімів. Український народ давно засвоїв їх зі звуком «г» і немає потреби цю традицію міняти. Тож, не лише «Багами», «Гаваї», «Гаїті», «Гельсинкі», а й «Англія», «Бельгія», «Генуя», «Грузія», «Мадагаскар», «Нікарагуа». А ось в антропонімах мусимо послідовно розрізняти «ґ», «г» і «х»: «Ґріґ», «Ґете», «Гюґо», «Геґель», «Гайдеґґер», «Гемінґвей», «Гофман», «Гельмут», «Ганс», «Гіларі», «Йоахім». Звук, позначуваний літерою «h» у загальних назвах передаємо тільки через «г»: «гінді» (одна з мов Індії), «голокост», «гумус». «Ch» відтворюємо українським «х»: «xарита», «хартія», «хорей».

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

В електронних та друкованих засобах масової інформації досить часто можна почути вислови: «звільнення України від фашистських загарбників», «організація звільнення Палестини», «звільнення міста від бойовиків» і т. д. Лексема «звільнення» походить від дієслова «звільняти», тобто випускати на волю, позбавляти чогось обтяжливого, вилучати. Наприклад: звільнення з-під арешту, з-під варти, від податків, із займаної посади. А коли йдеться про відвоювання захопленої ворогом території, про вигнання загарбників з якоїсь країни, про допомогу у виході зі складного становища, треба вживати слова «визволяти», «визволення».

Наведу кілька прикладів з української літератури: «Думка про звільнення Григорія Камищука виникла в нього відразу, як тільки він почув про його арешт» (Леонід Смілянський), «Зібрав хлопців та й поїхав із турецької неволі братів визволяти» (Т.Шевченко), «Пропав би був вівчар, та визволив комар» ( з байки Леоніда Глібова).

Багато хто з мовців на позначення грошової одиниці України не тільки помилково вживає «гривна» замість «гривня», а й неправильно відмінює це слово. Кажуть: «дві гривни» або навіть «два гривні». Для правильного користування, коли йдеться про гроші, можна орієнтуватися на іменник жіночого роду «вишня», за зразком якого відмінюємо і слово «гривня»: дві гривні, (а не «гривни»), п'ять гривень (а не «гривен»), двадцятьма шістьма гривнями (а не «гривнами»).

Грошова одиниця України зветься «гривня», а не «гривна». Гривна - це металева шийна прикраса у вигляді обруча. Наприклад: «Ніс - як за сім гривень сокира» (народна приказка), «Ченці дали йому скибку хліба, гривню грошей, та й вирядили од себе» (з книжки «Легенди та перекази»), «Темне волосся зачесане на проділ прикривала шовкова біла пов'язка, єдиний знак великокняжого роду - золота гривна»

Не завжди розрізняють мовці слова «змістовий» і «змістовний», гадаючи, що вони означають те саме. Наприклад, кажуть: «змістовні особливості слова», «змістова і цікава розповідь про розвиток села сподобалася всім». Тут треба було вжити навпаки, бо змістовий - це стосовний до змісту, пов'язаний зі змістом. Це відносний прикметник, від якого не можна утворити ступенів порівняння. А «змістовний» - це багатий, глибокий змістом, якісний прикметник, здатний до ступенювання: «змістовний», «змістовніший», «найзмістовніший». Наприклад: «Мова перекладу вимагає змістової та формальної точності», «Змістовні та влучні спостереження наводить Іван Франко про відмінність сатири Щедріна від сатири Гоголя.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?