Про Ґ і Г в українській мові
|2010-05-14, 13:42
Українська мова належить до тих індоєвропейських мов, де проривний задньоязиковий приголосний «ґ» перейшов у глотковий, або фарингальний «г». Зі слов'янських мов такий процес відбувся також у білоруській, верхньолужицькій, словацькій та чеській мовах. Порівняймо українське слово «голова», як воно звучить в інших слов'янських мовах.
Польське, нижньолужицьке «ґлова», російське «ґалава», болгарське, македонське, сербське, словенське, хорватське «ґлава». Але білоруське «галава» українське «голова», верхньолужицьке «глова», словацьке, чеське «глава».
З неслов'янських мов «ґ» перейшов у «г» і в інших мовах, зокрема в грецькій. Тому в словах грецького походження немає жодних підстав уживати «ґ». Поривний звук «ґ» в українській мові використовується в порівняно невеликій кількості слів. Але для його позначення до 1933 року існувала літера «ґ», вилучення якої з української абетки спричинило розхитування вимовної норми. У виданні Українського правопису 1990 року літера «ґ» знову посіла належне їй п'яте місце, але деякі мовці почали вживати звук «ґ» де треба й де не треба. До сплутування спричинюється і російська мова, без якої досі не може обійтися багато українців при запозичанні чужих слів.
У російській мові немає фонеми «г», тому цю фонему відтворюють або через проривний «ґ» або через глухий задньоязиковий «х». Наприклад, росіяни кажуть «ґумус», «Ґендель», «Ґамлет», «Ґавел». В інших випадках той самий звук передають через «х»: «Ханс», «Йоханнесбург», «Хельмут».
Деякі з наших ЗМІ беруть матеріали з російських інформаційних джерел і копіюють непослідовність російського правопису. Українська мова має звуки «г», «ґ» і «х», якими відтворюємо звуки інших мов, позначувані літерами «h», «g», «ch».
У словах грецького походження послідовно вимовляємо і пишемо «г», бо, як я вже сказав, у грецькій фонетиці відбувся той самий процес, що й в українській: «галактика», «гармонія», «гегемон», «генеза», «геноцид», «гімн», «гіпотеза», «алегорія», «монографія», «олігархія», «програма» тощо.
У давно засвоєних словах з інших мов також вимовляємо й пишемо «г» замість «ґ»: «газета», «гвардія», «генерал», «геній», «інтелігенція». А в новіших запозиченнях «g» відтворюємо «ґ». Наприклад, «реґіон». Адже на місці латинського «g» в англійській мові вимовляють «дж», у французькій «ж», в іспанській «х», в італійський «дж». Тоді чому в слові англійського походження, де самі англійці вимовляють «дж» будемо вживати «ґ», як росіяни? Отже, українською мовою треба казати інтелігенція.
Те ж саме стосується і власних назв - топонімів. Український народ давно засвоїв їх зі звуком «г» і немає потреби цю традицію міняти. Тож, не лише «Багами», «Гаваї», «Гаїті», «Гельсинкі», а й «Англія», «Бельгія», «Генуя», «Грузія», «Мадагаскар», «Нікарагуа». А ось в антропонімах мусимо послідовно розрізняти «ґ», «г» і «х»: «Ґріґ», «Ґете», «Гюґо», «Геґель», «Гайдеґґер», «Гемінґвей», «Гофман», «Гельмут», «Ганс», «Гіларі», «Йоахім». Звук, позначуваний літерою «h» у загальних назвах передаємо тільки через «г»: «гінді» (одна з мов Індії), «голокост», «гумус». «Ch» відтворюємо українським «х»: «xарита», «хартія», «хорей».
КоментаріЗалиште допис
Скажіть, будь ласка, чому ми маємо казати Ґете, а не Ґьоте (нім.: Göthe)?
І ще про буквосполучення “ch”. Для мене, мабуть, як і для більшості інших читачів воно твердо асоціюється зі звуком “ч”, англійська-бо.
Добрий вечір,
прошу пояснити, який з варіантів:
Блог професора Пономаріва
Блог професора Пономарева
є вірним, чи обидва?
То може краще використовувати лише один з зазначених варіантів при оформленні блогу(-а, не знаю, як правильно. Може поясните, бо це правило українського правопису для мене занадто заплутане).
З повагою, Вячеслав Гордієнко
Навіщо створювати дуже вузькі рамки. У прикладах, що наведено Вами вище, все не зовсім так явно. І англійську, й французську, й італійську, й іспанську "G" вимовляють і як "Ґ". Той же приклад с Нікараґуа (Nicaragua) тому яскравий приклад.А також Мадаґаскар (MadaGascar - французською, MadaGasikara - малаґасійською)і там і там явний "Ґ". А ось нідерландський "G" як раз вимовляють саме "Г". Так й літера "h" не завжди буває звуком "Г". Так у румун це явне "х" тай у фінів, до речі, частіше "х" ніж "г".
Все вкласти у рамки граматики навряд чи вдасться.
З повагою!
В російській мові є фонема [г] у словах "ага" (вигук), а також "Бог", "благо" та похідних від них.
Звинуватьте мене у колябораціонізмі, закаменуйте мене, забороніть мені читати твори Світлани Пиркало, але скажу таке: долучення до української абетки літери "ґ" було помилкою. Річ не в тім, що розширення абетки не завжди є плюсом для мови. Річ у тім, що воно призвело до суцільного "ґекання", спотворило фонетичну структуру мови, її мелодійність (атрибут української мови). Крім того створило відразу до мови у пересічних її носів з нормальним українським слухом (у т.ч. потенційних) в Центральній, Південній та Лівобережній Україні, тобто тих, на яких тримається існування і розвиток мови, за певним рахунком спричинило до маргіналізації мови. Фонеми "г" і "ґ" - то питання фонетики, вимови, а не орфографії. За совєцьких часів ніхто не забороняв фонему "ґ" (див. хоча б довідник "Українська літературна вимова і наголос" вид. "Наукова думка" 1973 р.). Тож спроби професора Пономаріва навести лад у цій ситуації не можна не вітати.
Дякую за цю статтю. Коли нарешті Українські продавці "fast food" нарешті догадаются що це не "хот-дог" або "гамбургер," але "гот-доґ" і "гамбурґер"?
Шановний професор хіба не зрозумів, що мова для людей, а не люди для мови. Кому потрібна ще одна безглузда літера. Нікому це в нічим не помагає, але "знавці мови" ще раз зможуть покрасуватися. У польскій мові теж наробили по два варіанти у, ж, ш. Як малі діти у школі питають чому так - дорослі кажуть ім вчитися напамять, бо розуміють, що це безглуздя тільки як це змінити? А тут самі собі серпом по яйцях...
Дякую за увагу.
Шановний Олег хіба не зрозумів, або можливо недовчив українську мову, бо на відміну від польської, буква не безглузда, бо вона позначає зовсім інший наявний у мові звук. І він доволі часто звучить, особливо в іншомовних антропонімах, на телебаченні й радіо. Зрозуміло, що для нього потрібна власна буква.
Івану Котовенку думаю можна сказати, що за совєтів звук якраз забороняли, але лише в нових запозиченнях. Він, звісно, у деяких словах зберігався, але його там не дозволяли. Особисто мені зі сходу наявність цього звука радує. Воно саме милозвучно, що є й такий звук і такий. А також [ґ] і [ф] є чудовими мірилами кількості запозичень у мові, саме запозичення найчастіше руйнують милозвучність української мови.
Урешті з шановним професором Пономаревим змушений не погодитися в питаннях засвоєності деяких слів мовою. Як на мене, слово «магазин» дійсно надійно засвоєно народною мовою зі звичайним для українськох мови [г], але слово «інтеліґенція» — слово доволі рідке, і коли вживається, то нерідко звучить саме з [ґ], слово ж «реґіон» останнім часом набуває поширення, але звучить навпаки, зі звичайним для української мови [г]. Гадаю мовцям треба просто нагадати в яких словах цей звук етимологічно обґрунтований, а в яких — ні, а рівень звичності й засвоєності всі зможуть вибрати самі й уживати в тих словах, у яких вважатимуть за потрібне, тобто триватиме природне ставлення до цього звука, який протягом історії в одних словах зберігався, а в інших — ні.
1) Андрію, прислухайтесь до мови, почитайте фонологічні досл-ня, Ви знайдете десятки звуків, які не відображені літерою абетки, але несуть своє смислове навантаження, до того ж з їхньою допомогою можна адекватно вимовляти (писати) запозичені слова. У нас з цим біда. Письменник Белль? Але ж німецькою bell (белль) - гавкай, bellen - гавкати. То чому ж не Бьолль, коли в укр мові є закритий [о], а в німецькій м'якого [б] в жодній ситуації немає? В Німеччині є і Шредер, і Шрьодер, а у нас дозволено писати ф вимовляти тільки Шредер, то як їх розрізняти? То, може, ще додати до абетки десяток літер? І проблему буде розв'язано? Так, але у що перетвориться наша абетка?
2) В українській мові питомо укр. слів з фонемою [ґ] не більше кількох десятків (разом з вигуками), все инше у кожному випадку - запозичення, стосовно якого, як правильно вказує проф. Пономарів, правила укр. мови давно вироблено, міняти їх - дурниця (швидко поміняти можна шпалери в квартирі, мова - то инша сфера). І далі, хто забороняв фонему[ґ] у совєцькі часи? Брехня. Пробі, того, хто вимовляв ганок, гудзик чи Хемінгуєв вважали недорозвинутим. Чи не на часі припинити спекуляції на ці теми? Втручання ідеології у мовні процеси чи брехня в оцій царині - мові не допомагає (отепер ідеології у висвітленні мовних процесів більше, аніж за совєцьких часів, вже давно нудить).
3) Літера [ґ] хай залишається, адже її долучення до абетки стало найбільшим здобутком революційних мовних процесів за усі роки Незалежности (чи
Незалежності?). Апофігей! (Чи апохвіґей?). Адже так? Та й у всій визвольній боротьбі, бо нічого путнього за 20 років у мистецтві, культурі, літературі не з'явилося. Лише літера [ґ]. Чи розширилось фонічне і писемне поле укр. мови? Ні, звузилось до катастрофічного стану. Отже, слава ґероям!
4) Я народився і виріс на Південному Сході, 20 км від Гуляй-Поля. У наших краях (пам'ятаю по дитинству) говорити російською мовою вважалось однаково, як вправлятися в онанізмі. А з тих, хто повертався з міст і починав "какать" і "штокать", сміялися усі: від малечі до дідів. До речі, десь у 50-х роках до нас призначили 1-м секретарем РК КПУ галичанина Сапуна (він закінчив юрфак ЛДУ, працював у львівському обкомі КПУ), ми з його вимови сміялися, але досить швидко він навчився української мови і вимови. Його до цього часу у нас пам'ятають, він створив футбольну команду (і сам грав), яка стала чемпіоном Запорізької області і чемпіоном респ. товариства "Колос". Такого за усю історію нашого краю не було і вже не буде.
От свіжий приклад: подаю початок статті автора Володимира Острова з сайту "Майдан". Лише початок, та звернімо увагу, скільки тут накручено того ґекання! І в жодному випадку те ґекання не відповідає вимогам української орфографії і вимови (перевірмо: Олександр Пономарів. - Культура слова: Мовностилістичні поради. - К., 2001. - С. 188-199). А от прізвище німецьких казкарів братів Grimm подано Грімм (?!).
Володимир Острів:
Пророцтво помаранчевого Шрека
01-06-2010 // // URL: https://maidan.org.ua/static/mai/1275397112.html
• • •
…Зазвичай мене важко затягти до кінотеатру, але деяким моїм знайомим це час від часу вдається. В даному конкретному випадку спрацював арґумент: «Скоро український дубляж зовсім ліквідують — може, сходимо наостанок?» Таку вбивчу лоґіку заперечити було важко. Хоч я і не уявляв собі, чого ж такого можна ще придумати ориґінального про трохи навіть вже набридлого зеленого велетня-людожера і його беззмінне оточення…
Виявляється, придумувати нічого й не треба. Досить просто взяти готовий сюжет із цілком сучасної політичної реальності. Наприклад, української.
…Ім’я головного неґативного героя — відомого персонажа казок братів Грімм — звичайно, ні на що б і не натякало, навіть незважаючи на те, що його перша частина орґанічно виглядала б у телефонному довіднику міста Дрездена, а закінчення характерне для значно більш східної Європи.
А я можу привести масу прикладів саме фонетичного "ґ" в українській рохмовній мові.
Ось, наприклад, мати моєї тещі завжди каже "ґава", "ґанок", "ґедзь" - вона зовсім не розмовляє російскою, родом з Полтавщини, 87 років, формально практично не грамотна. Що чула з дитинства, те й вимовляє.
А "суперграмотна" теща, доктор медичних наук, ніколи так не вимовляє. Коли вона навчалась, тієї літери не було, скрізь писали "гава", "ганок" й т.і.
А тут днями сусіди в селі, де моя "фазенда", ставили коли-опори для помідор (російською -тычки), яки называли "гараґи", саме так. Я запитав, звідки таке дивне слово, а вони - усі так кажуть.
До речі у радянські часи село розмовляло українським суржиком, а зараз, чомусь, майже усі, російським суржиком.
Сам я росіянин родом з під Москви, але українська мова мені не байдужа.