Архіви 2010-03

Радіослухач Юрко пише: „Пане професоре, як ви ставитеся до нині модного порушення правопису - вживання займенника Ви з великої літери у звертаннях? Наприклад, „хочемо Вас поінформувати". Правопис однозначно стверджує, що з великої літери пишуться лише власні назви. Однак, займенник „ви" не є власною назвою. Чи вважаєте ви, що, звертаючись до вас на „ви" з малої літери, я є менш ввічливим, ніж якби звертався на Ви з великої літери?"

Отже, радіослухач уважає, що написання Ви з великої літери є порушенням правопису. Я ставлюся до такого написання позитивно, бо така практика спирається на традиції української, і не тільки, епістолярної спадщини. Ось уривок з листа Лесі Українки до українського композитора й літературознавця Філарета Колесси: „Високоповажаний добродію! Дуже-дуже дякую Вам за відповідь, та ще з такою доброю звісткою". Думаю, що правопис має нарешті взаконити таке написання.

Ще один радіослухач Микола пише: „В книзі Островського та Островської (А українською кажуть так) у розділі „Кава чи кофе" написано: „Перший з цих іменників у нашій мові означає напій. Тому „каву" можна варити, можна її пити, але не можна молоти чи насипати в мішки для продажу чи перевезення, бо це робиться лише з „кофе", тобто із зернами, що виросли на кущі".

Я не знаю, звідки в пана Островського та в пані Островської такі відомості. „Кава" - здавна вживане в українській мові слово, а „кофе" активізувалося в часи зближення мов у колишньому Радянському Союзі. Це запозичення з російської. Коли в мові існує два слова, які нічим не відрізняються одне від одного, то якомусь із них потрібно віддати перевагу, а друге - відіслати в пасивний запас. Яке слово краще? Звичайно, „кава". „Кава" й „кофе" мають спільне джерело походження, але „кава" стоїть ближче до оригіналу - через турецьке „kahvе", пов'язане з арабським „kahva", утвореним від назви місцевості Kaffa в Етіопіј в Африці, де вирощували цю рослину. По-друге, воно має чимале словотвірне гніздо: „кавник" - посудина на каву, „кавниця" або „кавничка" - млинок для кави, „кавовий" - кавовий лікер, кавове дерево, „кавувати" - пити каву. По-третє, слово „кава" має такі значення: тропічна рослина, з насіння якої виготовляють запашний напій; насіння цієї рослини; поживний напій. По-четверте, саме цьому слову віддавали й віддають перевагу класики українського письменства. Наприклад: „Кава запарувала в малих філіжанках у руках у гостей" - Михайло Коцюбинський. „Ранком варилася кава, співала дудка горніста" - Юрій Яновський. Отже, не „кофе", а „кава".

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Числівники - дуже своєрідна частина мови. Річ у тому, що нові числівники в мові не утворюються. Іменники, прикметники - утворюються, а числівники - ні.
Але саме в числівниках мовці особливо часто припускаються помилок.

Почну з числівників, які йдуть після десятка: „одинадцять" та „чотирнадцять", як і решта подібних до них, наголошуємо на складі „на": одинадцять (а не одинадцять), дванадцять, тринадцять, чотирнадцять (а не чотирнадцять), п'ятнадцять і т. д.

Складні числівники на „-десят", і кількісні і порядкові, відмінюємо тільки в кінцевій частині: „п'ятдесят", „п'ятдесяти" („п'ятдесятьох"), „п'ятдесяти" („п'ятдесятьом"), „п'ятдесятьох", „п'ятдесятьма" і т. д. Так само «п'ятдесятий» (не п'ятидесятий), „шістдесятий" (не „шестидесятий"), „сімдесятий" тощо.

Числівники на „-сот" відмінювані в обох частинах: „вісімсот", „восьмисот" (але не „восьмиста"), „восьмистам", „вісьмастами" («вісьмомастами») і т.д.

Порядкові: „п'ятисотий", „шестисотий", „восьмисотий".

Складені числівники відмінювані в усіх частинах. Наприклад, „тисяча п'ятсот шістдесят вісім" - називний відмінок, „тисячі п'ятисот шістдесяти восьми" - родовий, „тисячі п'ятистам шістдесяти восьми (шістдесятьом вісьмом)"- давальний. Отже, у складених кількісних числівниках треба відмінювати всі компоненти.

У порядкових складених числівниках відмінювана тільки остання частина. Тут дуже часто трапляються помилки. Наприклад, треба казати „тисяча вісімсот чотирнадцятий рік", родовий відмінок - „тисяча вісімсот чотирнадцятого року", давальний - „тисяча вісімсот чотирнадцятому рокові", орудний - „тисяча вісімсот чотирнадцятим роком". Так само - „дві тисячі дев'ятий рік", „дві тисячі десятий рік", „дві тисячі десятого року", „дві тисячі десятим роком" і т. д., а не „двох тисяч десятим роком".

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Ігор з Гусятина на Тернопільщині пише так: "Дві слові про двоїну. Кругом бачимо, чуємо: „два гуся", „два відра". Чи не пора відновити у правах двоїну? Двоїна - наш давній скарб, який нам заборонили комуністи-більшовики".

По-перше, „два гуся" - це взагалі не по-українському, бо треба було б казати „два гусаки". А двоїна - це граматична категорія числа на позначення двох або парних предметів. Двоїна протиставлялася однині (один предмет) і множині (багато предметів). Двоїна існувала ще в індоєвропейській прамові. Її успадкувала спільна праслов'янська мова, а згодом - усі слов'янські мови. Потім поступово вона вийшла з ужитку, хоч зберігається й досі в багатьох українських діалектах, де кажуть „дві руці", „дві хаті", „дві слові", „дві відрі". Повністю, на жаль, відновити цю категорію і поширити її на всю українську мовну територію навряд чи можливо. Іноді бувають зворотні процеси, коли повертається якась застаріла форма, але в загальномовному вимірі цього зробити не можна.

Наприклад, у своїй книжці „Культура слова" я написав, що кличний відмінок від імені Олег буде „Олегу", а „Олеже" - застарілий варіант, хоч останнім часом почали знов віддавати перевагу цій формі, і, мабуть, вона витіснить „Олегу", бо природніша для української мови.

Закінчення „плечима", „дверима", „очима" - це залишки двоїни, що зберігаються в українській мові як морфологічна норма. Тому що казати „дверями" і „плечами" - це не по-українському.

Хочу ще сказати про часи дієслова. У нас тривалий час уважалося, що є теперішній, майбутній і минулий час: „я ходжу", „я ходитиму (буду ходити)", „я ходив". Але незаслужено відвели в пасивний запас ще одну форму - давноминулий час. А його якраз треба активізувати, бо він не вийшов з ужитку, зберігається і в розмовному мовленні, і в творах багатьох класиків української літератури. Це дія в минулому, яка відбулася перед іншою дією в минулому часі. І вона відтворюється за допомогою допоміжного дієслова „був", „була", „було". Наприклад: „Я хотів був поїхати до Одеси, але не встиг на потяг (Я не встиг, але перед тим я хотів)". Це - давноминулий час, він зберігся в українському живому мовленні, і тому його не треба витісняти з офіційної мови.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Дописувач Славко пише, що його цікавить моя думка про слова „кросівки" та „дублянка". Я не можу сказати нічого проти цих слів. Не треба боятися, що все це - росіянізми. У нас же є справді багато спільних слів з російською, польською, білоруською, іншими слов'янськими мовами. „Кросівки" - утворення від слова „крос", тобто первісно це - легке спортивне взуття. Був спортивний біг з перешкодами і взувалися в кросівки. Потім воно набуло іншого значення. Отже слово „кросівки" створене за всіма словотвірними законами української мови.

„Дублянка" - це кожух із дублених шкір, що походить від дієприкметника „дублений", утвореного від дієслова „дубити", тобто обробляти шкіру або іншу сировину вимочуванням у спеціальному розчині або в настої з різних рослин, зокрема, з кори дуба. Тому цей вид одягу, кожух із дублених шкір, називаємо дублянка. Воно теж цілком відповідає законам словотвору української мови.

Дописувач Євгеній... Я хочу тут побіжно зауважити, що „Євгеній" - це не українська форма, а українською є форма „Євген". Слово „Євгеній" у нас зберіг Максим Рильський тільки в перекладі роману Пушкіна „Євгеній Онєгін". Отож цей пан запитує, як правильно - „бюлетні" чи „бюлетені". Тут треба сказати, що „о" і „е" при відмінюванні в українських словах випадають. Наприклад, ми кажемо „день"-„дня", „садок"-„садка". А в іншомовних словах вони не випадають, отже, ми кажемо, „бюлетень"-„бюлетеня", „брелок"-„брелока". Тому правильно казати „бюлетень", „бюлетеня", „бюлетеню" або „бюлетеневі", „бюлетенем", „у бюлетені". Або „два бюлетені", а не „два бюлетні" як кажуть деякі мовці.

Пані Богдана Мончак з Канади наводить приклад з твору Лесі Українки, де прислівник „зараз" має значення незабаром, хутко. Але це тільки одне зі значень цього слова. Основне значення - в цей час, у цю мить. Наведу два приклади. Один підтверджує те саме значення, як і в Лесі Українки: „Кіт на полицю зараз же стрибнув, бо там давно не був" (з байки Леоніда Глібова). Інший приклад підтверджує, що „зараз" означає у цю мить, у даний момент: „Я зараз віддав картину, цілий день з нею морився" (Юрій Яновський). Ще одне значення цього прислівника - невдовзі після чогось, наприклад: „Зараз по Новому році приїздить до мене в гостину Боровик" (Михайло Коцюбинський).

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?