Архіви 2011-03

Мало хто сприймає недавні кантональні вибори у Франції інакше, ніж у контексті майбутніх президентських, що відбудуться за рік. Провідне питання - не стільки оновлення місцевої влади, скільки перевірка президента Саркозі на здатність бути переобраним ще на один термін.

- Схоже, праві муситимуть терміново шукати нову кандидатуру до президентства, - каже політичний оглядач Жерар Боне. - Перший тур кантональних виборів довів, що новий лідер Національного Фронту Марін Ле Пен запросто може обійти Саркозі на президентських та не пустити його до другого туру.

Специфіка французької політики - в її парадоксальній арифметиці. Щораз ультра-правий Національний Фронт у першому турі набирає від 7 до подекуди 48 відсотків голосів, але у другому системно вилітає за межі владних структур. Чи майже вилітає. Бо кантональні вибори, що відбулися минулої неділі, дали цій політичній партії аж двох радників. Коли ж перший тур виявив підтримку кандитаів на рівні 15 відсотків голосів.

- Магія французьких політичних обрахунків -- у традиції тримати "республіканський фронт" проти ультра-правих, - пояснює політолог Паскаль Паріо. - Ліві й праві завжди об'єднуються проти радикальних націоналістів. Так повелося з повоєнних років. Ще ніхто від цього неписаного стандарту не відступив. Але з приходом у велику політику Марін Ле Пен все може змінитися...

Марін Ле Пен очолила Національний Фронт з півтора місяці тому. Якщо її тато, Жан-Марі, зажив репутації брутального епатажника та мав стабільний, переважно чоловічий електорат, донька скандального політика, схоже, здатна завойовувати й жіночі симпатії.

- Вона стильна, приваблива, впевнена в собі, - каже соціолог Марі Круа. - Чимало самотніх, розгублених жінок дивляться на неї як на захисницю від різноманітних "зовнішніх загроз", а насправді - підсвідомих побоювань за себе, дітей, роботу, майбутнє. Що в правому, що в лівому таборах є багато розчарованих традиційною політикою. Високі рейтинги Національного Фронту - це вияв глибокої кризи репрезентативної демократії. Надто віддалилися від народу його представники.

У таборі президента Саркозі нервово б'ють на сполох. Згідно з соціологічними дослідженнями, у першому турі чинний керівник держави та Марін Ле Пен можуть набрати обидвоє по 15-20 відсотків. Але Марін все набуває й набуває популярності, а Саркозі - втрачає та втрачає.

"Союз за Народний Рух, цей важкий корабель, впевнено йде на дно, - написала сьогодні наймасовіша регіональна газета "Sud-Ouest » у статті "Синдром Титаніка". Для аналітика Бруно Дайва, автора статті, гучні політичні скандали останніх місяців - не головне. "Найгірше - системне погіршення купівельної спроможності населення, безробіття, брак соціальної та податкової справедливості", - вважає він.

Будь-які вільні вибори - це нагода висловити політикам все, що накипіло на душі. Влучно узагальнив газетяр Кзавьє Панон (La Montagne): « Коли нагорі у воді з'являються бульбашки, це означає, що поверхом нижче непокояться через ціни на газ". Отже, зовсім не виключено, що наступного року французьку владу очолить новий лідер.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

- Було б, звичайно, добре, якби західні бомбардувальники допомогли лівійським повстанцям здобути свободу. Але щось мені не віриться у безкорисливість нашого Саркозі. Раптом він таємно сподівається першим дістатися до нафти й газу? Бо ж Каддафі не припрошував до лівійських родовищ західні компанії...

Сьогодні неділя, і Юсуф, - власник невеликої бакалейної крамнички на північній околиці Парижа, - має небагато клієнтів та трохи часу поміркувати вголос. Юсуф народився в Тунісі - сусідній з Лівією країні. За молодих років він навіть недовго працював у Тріполі. Але не прижився.

- Подивися, - каже він, - лівійців на заробітках нема. Навпаки - до них їдуть, просяться. Чому ж ні? Звичайна медсестра отримує понад 1000 євро, як у Франції. Їм було гріх скаржитися...

Африканський погляд на події в Лівії очевидно відрізняється від європейського. Навіть якщо той же Юсуф живе в Парижі понад 30 років і давно дістав французьке громадянство. Подвійна ідентичність - ще та скринька Пандори. На розумовому рівні може бути яка завгодно співзвучність із новою державою. Але душа болить, де і як захоче.

- Коли тебе хоч раз колонізували, недовіра гніздиться у спинному мозку, - пояснює свою позицію співбесідник. - Може статися, як з Іраком. Нібито шукали зброї, котрої наспавді не існувало, а знайшли - мільярдні прибутки з нафтогазових контрактів. Я замислююся: чи збройно підтримали б французи з британцями країну, що бореться за власну гідність, але немає нафти? Не певен, що підтримали б.

На європейській вулиці тим часом - суцільні сумніви. Ніхто не знає, - ані у Парижі, ані в Лондоні, - імені керівника лівійських повстанців. Ніхто не знає достеменно, якою є мета військової допомоги: лише зупинити збройні дії Каддафі або відсторонити його від влади? Як бути, якщо збройне протистояння розколе державу навпіл? Зупинити війну завжди важче, ніж розпочати.

- Нам багато за що треба було б вибачитися перед лівійцями, - каже політична журналістка Беатріс Тулон. - За європейську зброю, з якої Каддафі розстрілює повстанців. Зв італійську та французьку військову техніку. За ті енергетичні контракти, що обговорювалися з божевільним диктатором до останнього часу...

З підтримкою лівійської кампанії, несподівано для всіх, виступив.колишній міністр закордонних справ Франції соціаліст Юбер Ведрін. Кадровий дипломат та опонент політики президентів Ніколя Саркозі та Жака Ширака, він щораз послідовно засуджував західні втручання в Косово, у Боснії, в Іраку. Нині ж пан Ведрін апелює до концепту Кофі Аннана - "права захищати". Аби піти від суперечивого "права на втручання", яке, на думку пана Ведріна, "дозволяло деяким країнам, завжди тим самим, діставатися до сфери власних колоніальних інтересів". Оновлюється, отже, міжнародна лексика. А сутність дій? Про сутність ми дізнаємось, коли додивимося цю стрічку до самого кінця.

- Лівійське питання виходить за межі оцінок того чи іншого експерта, - вважає політолог Моріс Дюо. - Це дуже ризикована партія. І виглядає так, що вона усіх нас зобов'язує до відповідальності. Але не зовсім зрозуміло, до якої.

Матеріально лівійці жили не гірше за своїх сусідів. Радше навпаки. Та може бути, що випробування ситою неволею гірше за своїми наслідками, ніж завершена та абсолютна вбогість.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?

Мішель не любить багато розповідати про свої мандри. Звичайний французький інженер, який помалу наближається до півсотлітнього ювілею, щовідпустки виїздить "до тих країн, де людям жити гірше, ніж нам".

Він упевнений, що "народитися у відносно багатій країні - це відпвідальність від Бога". Тож і ставиться до цього, самому собі поставленого завдання, сумлінно. А саме: спільно з кількома колегами - членами невеликої провінційної громадської організації -- виїздить до Філіппін, Пакистану, Лівану, Індії, Таїланду... Були вони й в Україні. А нині оце зазбирався до Лівії. Всі звідти, а він - туди.

Не чекаючи допомоги та фінансів від політиків своєї країни, Мішель встановлює прямі зв'язки з місцевими громадськими структурами, які борються з неписемністю, дитячою проституцією, торгівлею людьми, підтримують дітей, яких запідозрили у відмацтві та вигнали жити на вулицю... Спектр дії не просто широкий - неосяжний. З дуже обмеженим фінансовим ресурсом.

- Краще зробити щось маленьке, ніж нічого, - переконаний Мішель. - Сидіти отут, нудитися життям, коли стільки горя за нашими кордонами!

Філософія групи ентузіастів проста. Приїздять, скажімо, до Таїланду, де щойно поставили до дії будинок психологічної реабілітації для дівчат, яких викрадали просто з вулиці та вивозили за кордон до публічних будинків. "Роздивляємося на місці, - розповівдає Мішель. - Бо листуватися - то одне, а вживу - зовсім інше. Якщо вирішуємо, що колеги варті підтримки, залишаємося попрацювати на кілька тижнів, волонтерами. А коли повертаємося додому, збираємо кошти на підтримку доброї справи та передаємо своїм новим партнерам".

Кожен рік - нова країна. Якихось багаторічних планів наперед нема. "Треба, щоб зачепило за душу", - пояснює. Колись, восени 2004, ми познайомилися з Мішелем саме тому, що він подався со товаріщі підтримати українську Помаранчеву революцію. Чим міг: теплими речами, якісними сухими продуктами, а також грошима, які він від душі накидав до трилітрової банки на Майдані.

- Потім я дізнався, що мої нові українські друзі після перемоги швидко пересварилися між собою, - з гіркотою згадує колишній бой-скаут, якщо лише справжні бой-скаути бувають колишніми. - Я розчарувався лише в конкретних особах. Але не в вашому народі, не в вашій країні.

Свою діяльність Мішель та його друзі називають "народною геополітикою". Вони переконані, що не варто чекати нових виборів та нових розчарувань від їхніх наслідків. Бо "від політиків наївно чогось доброго чекати." Тож, за принципом горизонтальних контактів, "від народу до народу", робляться прості маленькі справи. Скільки стає сил та власних коштів. А також - пожертв, зібраних під час переглядів аматорських фільмів, що їх народні дипломати привозять зі своїх філантропічних подорожей.

Українську стрічку, щоправда, "заховали та й забули". Були якісь обставини, про які Мішель досі не бажає говорити з пресою. Але не зарікається від того, щоб повернутися колись до Києва.

Лівійський проект - це спроба дістатися пішки через Туніс. "Треба морально підтримати повстанців, - пояснює. - Життя коротке. Ми мусимо бути там, де доля випробовує народи".

Такий ось нетиповий француз. Мрійник? Місіонер? Невисдюща душа? Мабуть, потроху всього. Інколи видається, що майбутнє міжнародної політики - не за інституційними діалогами від держави до держави, а саме за такими, "горизонтальними" проектами, від народу до народу.

Тим більше, як довели арабські протести, нові технології повсякчас збільшують потенціал такого, на перший погляд, наївного планетарного руху.

• Закладка
• links.i.ua |
• Facebook |
• Livejournal |
• Twitter
• - Що це таке?