Блиск та ницість дипломатії
|2011-02-25, 15:11
Нечувана справа: чотири десятки французьких дипломатів збунтувалися проти зовнішньополітичного курсу президента Ніколя Саркозі та написали про це до впливового часопису "Монд". "Попри трирічні обіцянки, Євросоюз далі залишається безсилим, Африка від нас віддалюється, Середземноморська зона на нас ображена, Китай зумів нас приручити, а Вашингтон - перестав звертати увагу", - зазначає колектив анонімних авторів, що підписався "група Marly."
« Marly » - це затишна невеличка кав'ярня, яка знаходиться під куполом Лувру. Тут часто збираються поспілкуватися дипломати, а також близькі до них інтелектуальні кола: письменники, філософи, частина журналістського бомонду. Досі майже все, що розповідали в цих стінах державні службовці, залишалося не до розголосу. Воно й зрозуміло. Не лише у Франції дипломатія передовсім пояснює світу, що саме має на увазі рідна влада, а не вчить цю владу жити.
Отже, виступ у "Монді" можна вважати першим у французькій історії бунтом бійців зовнішньополітичного фронту. Формальним приводом до вибуху стали хвилі протестів у арабських країнах: у Тунісі, Єгипті, Лівії, Бахрейні, Іорданії, Ємені... Себто там, де французька влада останні роки чудово домовлялася з місцевими авторитарними лідерами. В ім'я боротьби зі світовим тероризмом і не зважаючи на очевидні утиски прав людини.
Виявляється, не всі французькі дипломати підтримували цей прагматичний курс. "Політика по відношенню до Тунісу та Єгипту формувалася відповідно до побажань президентської адміністрації та без урахування дипломатичних нот, які складали фахівці нашого відомства, - йдеться в публікації. - Саме там Бен-Алі та Хосні Мубарака було визначено як "нашу опору" в Середземноморській зоні".
Знайомі працівники французького МЗСу твердять, що аналітичні довідки посольств давали адекватну інформацію з позбавлених демократії держав. Не лише африканських, але і східно-європейських. Проте сильна президентська влада, зконцентрована в руках амбіційного Ніколя Саркозі, дозволяла йому не надто брати до уваги неприємні документи.
"Наша закордонна політика стала суцільною імпровізацію, або ж проекцією внутрішніх пріоритетів назовні. Тож не час дивуватися проколам," - пишуть дипломати й закликають "відновити правдиве дипломатичне бачення, що спирається на принципи солідарності та демократії".
Власне, час підказати французьким активістам зовнішньополітичного прориву чудову ділянку для відновлення втраченої форми. Годі плакатися, що "вчасно не розгледіли", як страждають арабські народи від своїх супостатів. Вибачатися за Бен-Алі з Мубараком. З ними вже розібралася історія.
Натомість, у Східній Європі ходять та радіють життю прекрасні кандидати на засудження. Чим Лукашенко - не знахідка? Не встигли з полковником Каддафі, дослухайтеся до білорусів. Щось завадило почути тунісців? Так ось же протестують українці. Як не через руйнацію системи вищої освіти, то за вільний доступ до архівів радянських спецслужб. Я вже не кажу про Росію з її необмежним ресурсом... Є де розвернутися.
Але ж ні. Преса пише лише про втрачені позиції в Тунісі. Про американську ефективність в Єгипті. Про лівійського диктатора, якому, мабуть, не варто було продавати зброю. А про східноєвропейський авторитаризм - ледь-ледь. Хоча події відбуваються в той самий час.
Одне тішить. Весь перелік недоліків від повсталих дипломатів ніби списаний із української ситуації. Ті ж втручання президетської адміністрації, "недалекоглядність", "пошуки медійних ефектів", "використання дипломатичних мереж у приватних цілях", "імпульсивність", "брак прозорості"...
От лише, чи знайдеться у нас кілька десятків дипломатів при посадах, які б наважилися на відкритий лист протесту на адресу Президента країни? Нехай і під колективним псевдонімом. Французи - ті бодай суспільної дискусії домагаються. А ми?
