Монархічна республіка
|2010-08-02, 12:54
Що таке демократичні стандарти, кожний політик розуміє на свій розсуд. Розбіжності в поглядах чудово ілюструє модна цього літа тема зменшення міністерської зарплатні.
Якщо норвезькі, британські, фінські можновладці поставилися до справи послідовно, скоротивши на 5, 10 а то й 15 відсотків винагороду керівників міністерств, Французька Республіка обмежилася скороченням кількості міністерських радників. Криза є криза - народ чекає від своєї влади символічних прикладів. На Півночі Європи ці очікування переважно справджуються. Але не на батьківщині Наполеона Бонапарта. Тут міністри не лише не бажають частково відмовлятися від комфортної платні, але й не погоджуються обговорювати її розміри у пресі.
Через різночитання словосполучення "демократичні стандарти" ми ледь не посварилися з близькою приятелькою.
Мусиш розуміти, - переконувала мене французька телевізійниця з двадцятирічним стажем, - ми маємо у Франції надто глибоку монархічну традицію. Придивися до будівель, в яких розміщуються інститути влади. Всі вони - монументальні, важкі, статусні. Зовнішні ознаки влади були і є важливими для французів. Так було за Людовіка Чотирнадцятого, і Великій Французькій революції не вдалося зруйнувати цієї горизонтальної, ієрархічної моделі спілкування політиків з народом.
Але ж, заперечую, - Норвегія, Данія, Велика Британія досі є монархіями. Проте норвезькі громадяни мають повний доступ до інформації не лише про винагороди міністрів, але й про загальні державні витрати. І королівська родина тому не перешкоджає. А ось міністри всенародно обраного Саркозі у спілкуванні з пресою лише кивають на прем'єра, який також уникає конкретних сум...
Моя колега наголошувала, ніби мої виміри демократичного стандарту -підміна дійсності мрією, "як у всіх, хто народився в несвободі". Що європейська модель лише формується, як така собі політична юшка з різними національними компонентами. Що, врешті, чітких уніфікованих стандартів як таких немає досі - є лише різні політичні практики, зумовлені традицією.
І можна було би погодитися. Чому б ні? Якби не секретні фонди Єлисейського палацу, не шикарні службові авто французьких міністрів та не заяви французького президента про те, що "кожного колишнього іноземця, який зчинив серйозний злочин або вистрелив у поліцейського, треба позбавляти французького громадянства". Отак - монаршою немилістю, як у старі добрі часи. Чим не Янукович, який вибірково виганяє з героїв тих чи інших історичних діячів?
Виглядає так, ніби нинішня французька модель рухається не стільки в напрямку норвезької прозорості або британської логіки, скільки в бік поміркованого авторитаризму італійського розливу. Ляпас, що його отримав під час зйомок оператор французького ТБ від охоронця президента - також, мабуть, "пережиток абсолютизму". Саркозі тоді приїхав з почтом до одного з "проблемних передмість" й наразився на брутальні образи, що вигукували молодики на вулиці. Охоронець закомандував ТБ припинити запис. Його не почули... але відчули.
Приватні міністерські літаки, фешенебельні службові квартири високих посадовців... Все це більше нагадує Україну та Азербайджан, ніж заявлені Брюсселем вимоги "особистої скромності" стосовно політичних лідерів. Навіть у такій усталеній демократичній країні, як Франція, боротьба зі спокусами влади є вельми непростою справою. Важко сказати, що тут від державної традиції, а що - від особистості конкретного політика.
КоментаріЗалиште допис
Алла, отлично! А почему не на УП?
Бо не тільки й світу, що на сайті УП!