Після 10-річної окупації загинув мільйон афганців і країна залишилася в руїнах.

Кореспондент Бі-Бі-Сі в Москві Ричард Ґалпін розмовляв з експертами та ветеранами, які пам’ятають виведення війська після 10-ти років окупації з почуттями приниження та глибокої травми.

Відставний генерал-лейтенант Руслан Аушев, Герой Радянського Союзу, був командувачем радянського війська в Афганістані у 80-х роках:

«Ми були там 10 років і втратили понад 14 тисяч солдатів, але який був результат? Ніякого. Після виведення радянського війська була друга громадянська війна і потім з’явився Талебан. Ми хотіли принести мир і стабільність в Афганістан, але насправді стало гірше.»

Фахівці кажуть, що радянський уряд Леоніда Брежнєва вважав, що вторгнення у грудні 1979-го року принесе швидкі результати, стабілізацію нового радянського уряду в Кабулі й забезпечить лояльність важливого сусіда у час Холодної війни.

Але замість того, аби завершити кампанію за 6 місяців, радянські війська втяглися у конфлікт з добре озброєними повстанськими силами, підтримуваними Заходом і мусульманським світом.

Деякі муджахедіни, як називали різні повстанські групи, були радикальними ісламістами, які вважали боротьбу з комуністами-атеїстами джихадом. І найголовніше, що повстанців підтримувало населення.

Через 20 років після виведення радянського війська, колишні радянські ветерани з подивом дивляться на війну, яку провадить США і НАТО в Афганістані.

У Москві вважають, що західні сили потрапили в ту ж саму пастку.

Одним з прикладів вони називають надсилання додаткових десятків тисяч вояків до Афганістану.

Полковник Олег Кулаков, який служив в Афганістані, а тепер – історик каже, що подвоєння сил не приведе до вирішення проблем в Афганістані:

«Конфлікт не можна вирішити військовими засобами, це ілюзія. Ніхто не може досягти політичних цілей в Афганістані, покладаючись на військові сили. Чесно кажучи, вони приречені повторити наші помилки.»

Паралелі

Паралелі вражають. Знову іноземні сили в Афганістані намагаються стабілізувати дружній до зовнішнього світу уряд.

Знову вони постали перед повстанням ісламістів, які тепер називають інакше – Талебан.

Знову повстання набирає розмаху і має дедалі більшу підтримку населення на тлі тривалої окупації та чисельних жертв серед цивільних.

Колишній британський посол у Москві сер Роде рік Брейтвейт побоюється, що вторгнення під проводом НАТО буде таким самим провалом як і вторгнення Радянського Союзу:

«Ми почали кампанію з обмеженими цілями, сподіваючись, що ми зможемо розбудувати демократію, як колись росіяни сподівалися побудувати соціалізм. Ми не маємо досить сил для домінування по всій території і маємо уряд в Кабулі, який ледве керує столицею, не кажучи вже про терени поза її межами.»

Але інші експерти більш оптимістичні. Ґреґорі Файфер, який написав книжку про радянське вторгнення до Афганістану, каже, що місія НАТО відрізняється від радянської кампанії:

«Важливо, що після 7-ми років окупації переважна частина афганців й надалі хочуть успіху місії… Невелике вікно для можливостей залишається.»