 | | | | | | | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
20-ти річчя виведення військ СРСР з Афганістану | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
15 лютого виповнюється 20 років виведення радянського війська з Афганістану після майже 10-річного перебування в тій країні. Так званий, обмежений контингент, за версією радянського керівництва, мав унеможливити появу нового, недружнього до СРСР політичного режиму. Україна втратила в тій війні майже три з половиною тисяч вояків. Страшною стала психологічна травма. Мій товариш – однокурсник з Київського університету, Володя, у званні старшого лейтенанта керував підрозділом десантників, який діяв в Афганістані в районі гір Гіндукуш. Після повернення ми зустрілися у мене у квартирі. Важкі були спогади. Раптом він дістав з кишені бойовий пістолет і, як наче нічого й не сталося, вистрелив у кульку на новорічній ялинці... На тлі моєї дикої розгубленості він спокійно сказав – в Афгані замість іграшок були люди... Вже багато років він перебуває в глибокій депресії, з якої не може вийти після Афгану, і спився...
Тисячі українців, які вижили в тій війні, деградували й отримали психологічну травму. Дослідження показують, що нині від тяжких хвороб і отриманих в Афганістані травм вмирає, в тому числі й в Україні, більше „афганців” , ніж ветеранів Другої світової війни. Але вікові категорії важко порівняти. Голова Української спілки ветеранів Афганістану, генерал-майор Сергій Червонописький згадує, що вторгнення Радянського Союзу 1979 року надовго кинула країну в глибоку міжнародну ізоляцію і принесла горе втрат тисячам українських сімей. «Після Другої світової війни військові контингенти СРСР брали участь у більш як 20 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16-ти держав, що тривалий час замовчувалося радянським керівництвом. Але інтервенція до Афганістану була винятковою – і за масштабами, і психологічними наслідками».
Нині в Афганістані діють міжнародні сили сприяння безпеці в Афганістані . Проте, напередодні президентських виборів у травні ситуація ускладнюється. США заявляють про готовність збільшити свій контингент в Афганістані вдвічі і надіслати туди ще 30 тисяч вояків. І закликають інші країни наслідувати їхній приклад. Президент США Барак Обама звернувся до Великої Британії надіслати до Афганістану ще 4 тисячі військових. Вашингтон не відкидає можливість завдання ракетних ударів по базах Аль-Кайди на території Пакистану і прагне провести військову операцію, аби унеможливити прихід до влади радикально налаштованих політичних сил, близьких до Талібану. Тим часом таліби посилюють напади на шляхи американських поставок військам в Афганістані. Україна входить до складу 40 країн , які беруть участь в операціях в рамках міжнародних сил сприяння безпеці в Афганістані.
Це і використання української транспортної авіації і вертольотів для перевезення вантажів. НАТО веде переговори з Україною, Білоруссю й Росією про використання наземних шляхів, аби уникнути поставок через небезпечні Пакистан і Аденську протоку. Разом з тим Україна категорично проти участі українців у військових операціях. Голова Української спілки ветерані Афганістану Сергій Червонописький каже, що це не буде сприйнято українським народом. «Водночас і керівник Програми з питань Росії і Євразії Лондонського Королівського інституту міжнародних відносин Джеймс Шерр в інтерв’ю Бі-Бі-Сі підтвердив бажаність активної участі України в операціях НАТО в Афганістані, проте заперечив військовий характер такої участі. «Ані Україна, ані НАТО не роблять достатньо, щоб світ дізнався про ті великі зусилля, які докладає Україна. Україна розширює авіатранспортні можливості альянсу. Я живу у Оксфорді і досить часто великовантажні літаки “Мрія” київського заводу Антонова сідають на нашій авіабазі Брайз Нортон. Вони перевозять вантажі до Афганістану. Це дуже важливо. Україна також веде переговори з альянсом про збільшення кількості її вертольотів у Афганістані, що є також важливим. Я не думаю, що в інтересах України або НАТО є ситуація, коли б українські вояки знову помирали у наземних операціях в Афганістані, після усіх тих втрат, яких зазнала Україна під час війни Радянського Союзу у Афганістані у 80-ті роки. Вже одна ця обставина мусить вплинути на прихильне ставлення НАТО до України».
Кремль, який 30 років тому став ініціатором вторгнення радянських військ до Афганістану, нині фактично не бере участі в операціях щодо врегулювання в цій країні. Як сказав Бі-Бі-Сі військовий оглядач російської Нової газети Павел Фелькенґауер, були певні заяви з боку Шанхайської організації співпраці, але вони залишилися заявами. На його думку, підключення Росії до афганського врегулювання не передбачається і вона може або допомогти в певних сферах, або вставити палки в колеса: «Росія не збирається брати участь у будь-яких операціях всередині Афганістану. Її роль важлива як держави – транзитера. Ми можемо або допомогти, або перешкодити постачанню союзному угрупуванню. Звичайно, Росія може експортувати урядовим військам озброєння радянського зразка і елементи до нього. Президент Карзай згоден, але безплатно. Це несерйозно. Тобто за це мають платити США. Але малоймовірно, чи захочуть вони це зробити. Скоріш за все вони будуть переозброювати армію західними зразками». Павел Фелькенґауер твердить, що Росію Афганістан цікавить більше як розмінна монета в торгах зі США навколо інших питань – Грузія, Україна, Крим, транзитні шляхи через Закавказзя, розміщення американських систем протиракетної оборони в Польщі і Чехії. Чи вам довелося служити у Афганістані? Напишіть свої спогади, пришліть фотографію і редакція Бі-Бі-Сі може оприлюднити вашу життєву історію, чи спогади про друзів. В одній статті засуджувати введення радянських військ до Афганістану і одночасно схвалювати теперішню окупацію Афганістану військами США і НАТО, жаліти українських радянських ветеранів Афгану і одночасно запрошувати Україну до активнішої військової участі в новітній його окупації, чи то не цинізмом називається, панове дорогенькі? Як взагалі розмістити в голові проблему, яка подається одночасно прямо і догори ногами? Чи це пояснюється примітмвним егоізмом: все, що роблю я, це - добре, все, що роблять конкуренти, - споконвічне зло?! Введення радянських військ до Афганістану досі різко критикується, перш за все Заходом. Але й Захід в цьому питанні не набагато кращий від СРСР. Хіба не вони посилено озброювали так званих моджахедів, які потім обернули цю зброю проти самого Заходу і претворили свою країну на всесвітнє гніздо тероризму? В історії нема умовного часу ("ЩО було б, якби..."), але якби в той час СРСР вдалось зробити Афганістан своїм сателітом,то сьогоднішня доля цієї нещасної країни не була б такою трагічною. До речі, я читав у мас-медіа, що зараз афганці згадують тодішні радянські війська набагато позитивніше, ніж теперішні натовські. "Радянські окупанти" будували у Афгані школи, лікарні, заводи. Навчали вчителів, інженерів та врачів. А розумні й демократичні американці зробили Афган лідером наркотрафіка й розмовляють з афганцями через візир бомбового приціла. Ми були погані, вони- гарні. Можливо афганці тепер щасливі у демократичній та процвітаючій країні. 15 лютого в Бі-Бі-Сі у матеріалі «Афганістан: паралелі вторгнення СРСР і НАТО» навели слова відставного генерал-лейтенанта Руслана Аушева, Героя Радянського Союзу, колишнього «афганця»: «Ми були там 10 років і втратили понад 14 тисяч солдатів, але який був результат? Ніякого…» На жаль, це велика неправда: результатом стали сплюндрована країна й мільйони забитих і скалічених людей. Потворні сліди впливу радянської пропаганди несла (в багатьох випадках – несе й нині) на собі свідомість практично кожної радянської людини. Пригадую, як, отруєний вірусом так званого інтернаціоналізму, я свого часу щиро жалкував, що моя військова служба закінчилася задовго до того, як «обмежений контингент радянських військ» післали заливати кров’ю «братній Афганістан», і мені не випало «героїчно виконати свій інтернаціональний обов’язок». Тепер зі щемом на душі спостерігаю щорічні ритуали вшанування владою «героїв» тієї загарбницької з боку СРСР (а отже – і з нашого боку) війни та покладання квітів до пам’ятників полеглим, якими влада блюзнірськи намагається замінити справжнє піклування долею жертв тієї війни. Саме жертв, бо справжніми героями в тій війні можуть бути визнані лише ті, хто самовіддано захищав рідну землю від агресора, тобто афганці, а з «нашого» боку – і живі, й полеглі – то лише нещасні жертви, вкинуті в ту криваву авантюру безвідповідальною кремлівською владою, яка цинічно намагалася прикрити свою брутальну експансіоністську політику облудним «принципом пролетарського інтернаціоналізму». Це була остання колоніальна війна Московської імперії (СССР) з метою загнати афганців в "Великий табір соціалізму". "Інтернаціоналісти" для початку вбили легітимного Президента Афганістана Аміна, залишили після себе тільки вбитими мільйон афганців та десятки тисяч протипіхотних мін... Тут не тільки в депресію впасти, тут збожеволіти можна. Peter Pitio пише в американському військовому журналі US Army, що після Другої світової війни Радянський Союз зазнав дуже багато народних спротивів, де треба було вживати для їхнього подолання дуже багато війська. В Афганістані створився так званий фронт мусульманської непокори, котрий не знає кордонів та поширювався тоді в республіках Радянського Союзу, що примусило Росію їх поборювати в Республіках та в самому Афганістані, що увінчалося чисельними смертями солдатів, зокрема, понад чотири тисячі українських юнаків, а поміж ними моїх двох племінників | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Після Другої світової війни військові контингенти СРСР брали участь у більш як 20 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16-ти держав, що тривалий час замовчувалося радянським керівництвом. Але інтервенція до Афганістану була винятковою – і за масштабами, і психологічними наслідками.
У Парижі показали українську виставу про Іуду
