"Битися до кінця": як виховують майбутніх паралімпійських чемпіонів

BBC Україна побувала на одному з тренувань спортсмена, який прагне колись взяти участь у Паралімпіаді. В яких умовах виховуються паралімпійці і як працює система "Інваспорт"?

З нещодавніх Ігор у Ріо паралімпійська збірна України привезла 117 медалей і третє місце у загальному заліку. Команда перевершила своє досягнення у Лондоні у 2012 році, де українці були четвертими з 85 медалями.

Президент Паралімпійського комітету України Валерій Сушкевич в <link type="page"><caption> коментарі для BBC</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/sport/2016/09/160915_paralympics_ukraine_sx" platform="highweb"/></link> розповів, що такі високі результати спортсмени демонструють завдяки системі "Інваспорт", яка працює в усіх регіонах країни.

Тож, з цього починається шлях спортсменів до медалей Паралімпіади?

Розминка

Манеж для тренування легкоатлетів у Броварах розташований між стадіоном "Спартак" та готелем з назвою "Гранд спорт". Типова будівля радянських часів із написами у тому самому стилі.

Тут тренуються атлети, зокрема, паралімпійці, які беруть участь у змаганнях зі штовхання ядра.

У залі досить холодно. Покриття підлоги всіяне латками, де-не-де трапляються дірки.

З однієї сторони простір облаштований для стрибків із жердиною, з іншої – для штовхання ядра.

Під стелею на стінах мотивуючі слогани: "На змаганнях перемагає той, хто щодня перемагає на тренуванні" або "У спорті, як й в казино, виграти випадково дуже важко".

Ярослав Черниш приїжджає сюди регулярно тричі на тиждень з Києва. У столиці він вчиться у Національному університеті біоресурсів і природокористування, колишньому "аграрному", на напрямку "Соціальна робота".

"Але мені подобається спорт і я хотів би, щоб він став основною діяльністю. Це те, що приносить задоволення, і я хотів би, щоб в подальшому це принесло певні заробітки", - каже хлопець.

Ярославу 22 роки. У нього дитячий церебральний параліч.

Розповідає, що з дитинства любив футбол. Згодом тренер запропонував займатися професійно. Так у 14 років хлопець прийшов у зал.

"Спочатку - було неохоче, я себе змушував, а згодом... якщо не йшов в зал, це вже було щось не те зі мною", - згадує він.

Раніше Ярослав грав у футбол в команді Черкаської області, потім – Київської. А штовханням ядра почав займатися тільки півроку тому.

Олександр Багач, титулований спортсмен і тренер Ярослава, працює зі спортсменами з інвалідністю вже 14 років і був у делегації команди України на трьох останніх Паралімпійських іграх. Розповідає, що працює з кожним індивідуально, бо кожному потрібна своя методика - в залежності від хвороби.

"Приходить спортсмен з вадами зору. Йому треба показати рух, який потрібно виконати, але він цього не бачить. Треба підходити, брати його за руки, за плечі і показувати, що я хочу від нього". (Олександр Миколайович демонструє рух рукою, який треба виконати технічно, щоб правильно штовхнути ядро. – Ред.).

Займаються у тренера також спортсмени на візках.

"Тут є спеціальний стілець, який кріпиться на чотирьох точках – і з нього штовхають. Це зовсім інша робота", - пояснює пан Багач.

Системна робота

Тренування для людей з інвалідністю безкоштовні.

Не тільки тут, але і по всій Україні в спортивних об'єктах системи "Інваспорт", твердить заступник начальника Всеукраїнського центру з фізичної культури і спорту інвалідів "Інваспорт" Ігор Бурий.

"Інваспорт" працює з 1993 року. Це передусім адміністративна система.

Як розповів BBC Україна пан Бурий, у кожній області був створений центр, який займається розвитком спорту людей з інвалідністю на регіональному рівні. Координується робота центрів в Києві і підпорядковується як державі, міністерству молоді та спорту, так і громадськості - Національному паралімпійському комітету.

Скоординована робота спортивних об'єктів дозволяє слідкувати за прогресом спортсменів з усіх регіонів з малого віку і вести їх до рівня збірної. Саме завдяки такій роботі зі спортсменами вдається підготувати паралімпійців високого рівня, вважає пан Бурий.

Наприклад, як розповідає він, у дитячій спартакіаді щорічно беруть участь близько 20 тис. дітей з інвалідністю по всій Україні. Переможці змагань у селищах потрапляються на районні, далі обласні, а згодом до фінальних змагань доходять близько 400 людей. З цих дітей обирають тих, кого можна переводити в дитячі юнацькі спортивні школи. Звідти можна вийти на всеукраїнські змагання, за результатами яких формується вже національна збірна України.

Високі нормативи

Плавчиня Анна Стеценко входить до збірної з плавання. Цьогоріч з Паралімпійських ігор у Ріо вона привезла три золоті і одну срібну нагороду. У 2016 стала також чемпіонкою та призеркою чемпіонату Європи, у 2015 була чемпіонкою та призеркою світової першості.

У 5 класі тренер запропонувала їй займатися в групі з плавання. "Тоді це було про те, щоб подолати страх води, не більше", - згадує Анна. Згодом дівчина захотіла дійти до найбільших висот.

"Ти приходиш маленькою дитиною, якій просто хочеться навчитися плавати. Потім тобі "прищеплюють" нові цілі, - каже дівчина. - Тренер бачить потенціал і виводить спортсмена на певний рівень, де є люди, які допомагають потрапити до національної збірної і розвиватися."

Анна займається у регіональному центрі "Інваспорт" в Дніпрі і плаває в басейні "Метеор". Проте, якщо в місті немає бази, через "Інваспорт" будь-який спортсмен може переїхати, наприклад, в Миколаїв чи Бровари, Дніпродзержинськ і плавати безкоштовно, розповідає Анна.

Життя "інваспортів" фінансується державою. Участь в Паралімпіадах також.

Підготовка паралімпійців до Ріо протягом 2016 року обійшлася в 38 млн грн. Сама участь в Паралімпіаді – 16 млн грн. "В межах всієї країни - копійка у морі", - каже Ігор Бурий.

При цьому, як нам стало відомо ВВС Україна, місячна зарплата тренера, який працює зі спортсменами з інвалідністю, коливається від 2 000 грн до 4 000 грн.

Попри розгалужену систему, знайти місце для тренування паралімпійців не так вже й просто. Причому, як розповів пан Бурий, складна ситуація в столиці.

"У нас паралімпійці до Ігор взагалі не тренувалися в Києві. Вони були у Конча-Заспі, в Броварах, в Дніпродзержинську, в Білій Церкві, в Жовкві, Борисполі, але не в Києві. Не вдалося домовитися про умови, немає безперешкодного доступу для таких спортсменів (приміщення, облаштовані підйомники, наприклад – Ред.)".

"Метеор" побудований за олімпійськими та паралімпійськими стандартами. Проте оренда басейна дорога, і не кожен може тренуватися там.

"Мені тренер "вибиває" воду, просить", - говорить Анна. Збори плавців в Дніпрі не проводять взагалі.

Кошти на облаштування інфраструктури для тренувань спортсменів з інвалідністю завдяки децентралізації мають виділятися з місцевих бюджетів. "Усе залежить від депутатів, - розповідає Ігор Бурий. - Повірте, ми пишемо листи щоденно. Але це не так просто".

"Здолати все"

З Ярославом Олександр Багач зараз почав готуватися до чемпіонату Київської області.

Хлопець хоче дійти до чемпіонату України, потрапити у збірну і так - до Паралімпійських ігор.

"Мені досить важко дається все. Я не так давно в цьому виді спорту, тренуватися почав не так вже й рано. Але результат є – і це надихає", - ділиться Ярослав.

Надзвичайно важливою у підготовці спортсменів з інвалідністю є психологія.

"Спільними зусиллями вдається налаштувати наших спортсменів битися до кінця, - каже пан Бурий. - Це дуже велика робота - сказати людині, що вона може все здолати заради мети".

На початку тренування хлопець бігає у манежі, розминається, потім частину тренування відточує техніку штовхання ядра з місця і в русі.

Наостанок займається в тренажерному залі, розташованому в кутку.

"Мене все влаштовує, але умови, скажімо так, не найкращі. У нас в Україні спорт не дуже розвивається, не так багато місць, де можна тренуватися", - розповідає він.

Манежу в Броварах 30 років. Під час капітального ремонту тут замінили дерев’яні вікна на металопластикові. Зимою кажуть тут +16. "Не так вже і холодно", - каже Олександр Багач.

А манежів, які б відповідали всім міжнародним стандартам, в Україні лише два – в Сумах та в Києві.