Валерій Сушкевич пропонує ставитися до інвалідів просто як до людей з особливими потребами
Голова Паралімпійського комітету України та депутат Верховної Ради від БЮТ Валерій Сушкевич заснував і очолив комітет 20 років тому.
У дитинстві Валерій перехворів поліомієлітом, після чого йому так і не вдалося відновити рухливість ніг, і зараз він пересувається у візку. Однак це не завадило йому ані отримати повноцінну вищу освіту - на п'ятий поверх навчального корпусу Валерій добирався на милицях і не пропустив жодного дня навчання через хворобу, - ані стати видатним спортсменом, ані завести трьох дітей. Зараз паралімпійських рухом займаються і його дружина, і донька, і старший син.
З Валерієм Сушкевичем розмовляв кореспондент Російської служби Бі-Бі-Сі Микола Воронін.
ВВС: Валерію Михайловичу, ви віддали паралімпійському руху понад 20 років. Чому ви вважаєте, що паралімпійський спорт - це так важливо?
Валерій Сушкевич: Паралімпійський рух в принципі - це одне з найбільших досягнень людської цивілізації. Тільки розвинене суспільство може усвідомити рівні права всіх без винятку. У тому числі й право займатися спортом.
І це особливо важливо на пострадянському просторі. Проблемами інвалідів українська влада почала займатися тільки після резонансних досягнень паралімпійців. Стала явною величезна прірва між тим, на що ці люди здатні в житті, і тією роллю, яку їм підготувало суспільство.
ВВС: Не секрет, що багато хто сприймає Паралімпіаду як свого роду фрік-шоу. Мовляв, подивіться, як безногі грають у баскетбол, а однорукі - в теніс. Чи можна змінити таке ставлення?
Валерій Сушкевич: Взагалі будь-який спорт - це шоу. У тому числі і паралімпійський. І зараз паралімпійські змагання збирають повні зали - по 40-50 тисяч осіб. На баскетбольний матч квиток неможливо купити! Або на плавання, або на інший вид спорту. І, повірте, таку кількість людей неможливо зібрати тільки завдяки інтересу до фізичних недоліків.
Люди приходять подивитись саме на змагання. На шоу, на спорт, на міць сили духу, якщо хочете. Цікаво, що всі паралімпійці, які стали чемпіонами, які досягли високих результатів, успішні в житті. Це психологія, це формування себе.
Ми живемо з вами в світі, де і здоровій людині нелегко. Важко жити! І в цей момент людина здорова бачить безногого, сліпого, покаліченого - людину, яка втратила якісь загальнолюдські функції, - і він чемпіон в спорті і чемпіон по життю!
Я ніколи не забуду картину, яку бачив на одному зі стартів. Скандинавський спортсмен - без рук і ніг - проплив дистанцію. Вискочив - не виповз, а саме вискочив - з води, надів протези, узяв рушник і пішов. Поруч йшла дівчина, він обійняв її за талію, і вони почали жартувати. І відразу стало видно: йде щасливий, самодостатній, сильний чоловік. Чоловік, я підкреслюю. А це людина без рук і ніг! Ось вона – життєдайна сила спорту!
ВВС: У російській культурі настільки не прийнято обговорювати проблеми інвалідності - історично так склалося, - що навіть в російській мові практично немає відповідних слів. "Інвалід", "людина з обмеженими можливостями" - ось, мабуть, і все. Тоді як в англійській мові, наприклад, синонімів безліч. Як ви ставитеся до слова "інвалід", і як, по-вашому, потрібно називати спортсменів-паралімпійців?
"Говорити "інвалід", звичайно, неправильно, я вважаю. Хоча поняття "інвалідність" ніхто не скасовував"
Валерій Сушкевич: Говорити "інвалід", звичайно, неправильно, я вважаю. Хоча поняття "інвалідність" ніхто не скасовував. Є таке визначення, юридична дефініція, і це дійсно потрібно. Що стосується словникового запасу для позначення спортсменів-паралімпійців, я б сказав "людина з особливими потребами". Або ось в Україні я запропонував формулювання на законодавчому рівні - "людина з інвалідністю". Але не інвалід.
ВВС: Паралімпійці з деяких арабських країн поскаржилися, що їм платять менше призових, ніж олімпійським чемпіонам. У Росії теж раніше так було, і тільки до лондонських Ігор розмір винагороди олімпійців та паралімпійців зрівняли. Яка ситуація в Україні? Чи не відчувають себе люди, так би мовити, спортсменами "другого сорту"?
Валерій Сушкевич: Нерівність, звичайно, має місце. Я хотів би зазначити, що Україна була першою на пострадянському просторі країною, яка зрівняла призові переможцям Олімпіади і Паралімпіади. Після усунення з посади Юлії Тимошенко ситуація, правда, знову змінилася (олімпійцям призові підняли, а винагороду паралімпійців залишили на колишньому рівні), але це було важливим кроком. Наш приклад наслідували й інші країни колишнього Радянського Союзу. Сподіваюся, ця тенденція продовжиться.
ВВС: Чи міняється відношення до спортсменів-паралімпійців?
Валерій Сушкевич: Безумовно. Конвенція ООН з прав людини сьогодні трактує інвалідність вже не як якусь проблемність, а як особливість людства. Є люди низького зросту, є з іншим розрізом очей, а є люди, які по-особливому пересуваються. І все! Вони відрізняються тільки цим.
Знаєте, коли українська збірна виїжджала на Паралімпіаду, всі бажали їм перемоги в Лондоні. А я бажаю хлопцям і дівчатам перемоги в Україні. Свою інвалідність вони вже перемогли. Тепер необхідно перемогти інвалідність свідомості влади і суспільства. Це було б дуже важливим кроком у розвитку паралімпійського руху.
Усе про Паралімпіаду читайте в спецпроекті Клацнути Лондон приймає Ігри.
