Українська паралімпійська революція

Буквально за кілька днів до початку Паралімпійських Ігор у Лондоні одна з команд-учасниць заслуговує на окрему увагу. Це - Україна.

Хоча, як правило, України немає в списку найуспішніших спортивних команд, у медальних таблицях Паралімпійських ігор Україна піднялася з 44 місця під час дебюту в Атланті в 1996-му на четверте на Олімпіаді в Пекіні через 12 років. Тоді українським паралімпійцям вдалося виграти 24 золоті медалі.

Паралімпійський успіх українців стає ще більш запаморочливим, якщо враховувати ті складності й елементи дискримінації, з якими стикаються українські інваліди в повсякденному житті.

Цій темі присвячений Клацнути форум "Як живеться в Україні людям з обмеженими можливостями?"

Достатньо пройтися вулицями Києва, щоб пересвідчитись, що для цих людей нормальне розмірене життя може обернутися боротьбою за виживання. Високі тротуари без пандусів, багато будівель, у тому числі готелів, без ліфтів, а туалети для інвалідів взагалі мають міфічний статус. Знайти роботу інваліду ще складніше.

Як наслідок, багато інвалідів, особливо люди в інвалідних візках, живуть практично в домашній ізоляції.

Не в лікарню, а в басейн

Чому тоді в спорті ця сумна традиція ламається? І хто стоїть за цією паралімпійскою революцією в Україні?

Одну з ключових ролей грає Валерій Сушкевич - засновник і президент Паралімпійського комітету України - в минулому двічі чемпіон Радянського Союзу в плаванні серед інвалідів.

Юрій Мартинов готується до дебюту на Олімпіаді

"У Радянському Союзі було дуже важко. Директор басейну, побачивши мене в інвалідному візку, говорив: "Тобі потрібно до лікаря, а не в басейн. Будь ласка, йди".

58-річний Сушкевич з власного досвіду знає, як спорт може кардинально змінити життя. Коли йому було чотири роки, він переніс поліомієліт, після якого провів в інвалідному візку практично все життя. Тільки рішучість вольового і сильного батька допомогла йому уникнути долі інших інвалідів в країні. Він змушував його постійно займатися спортом і ніколи не падати духом.

"Щоліта ми їздили з батьком на море. Він просто штовхав мене в море і змушував плавати самостійно. Візки в Радянському Союзі були просто жахливими. Іноді я просто не міг дочекатися, коли я вистрибну з нього. А у воді я відчував свободу. Я міг плавати, як риба. І для мене це були двері в світ здорових людей.

Під керівництвом Сушкевича, який також є депутатом Верховної Ради, в Україні розробили унікальну систему фізичного виховання і спорту для людей з обмеженими фізичними можливостями.

Завдяки системі "Інваспорт" у кожній області України тепер є принаймні одна школа, яка надає дітям-інвалідам можливість займатись різними видами спорту: від волейболу до легкої атлетики і плавання та паверліфтингу. Для більшості таких дітей це прекрасний шанс повірити у власні сили, знайти нових друзів і просто позайматися спортом. Деякі з них згодом стають чемпіонами.

Цю систему тепер визнають однією з найкращих у світі, незважаючи на те, що рівні державного фінансування значно нижчі в порівнянні з лідерами паралімпійського руху - США, Великою Британією, Китаєм і Австралією. Спортивні експерти і чиновники з цих та інших країн тепер просять українське паралімпійське керівництво поділитися досвідом.

Занадто круто для України

Центром підготовки майбутніх паралімпійських чемпіонів є навчально-тренувальна база на чорноморському узбережжі в Євпаторії, Криму. Сучасний центр побудували на місці колишнього піонерського табору. Тепер умови тут одні з найкращих в Європі.

Спортивний комплекс у Євпаторії використовують також і олімпійські атлети

Це різко контрастує з біговими доріжками і басейнами в інших регіонах України.

"Багато басейнів розміщені на другому поверсі спортивних комплексів, і інвалідам важко в них заходити. У більшості випадків вони старі, напівзруйновані", - розповідає Юрій Мартинов, плавець-паралімпієць, який готується до дебюту в Лондоні.

"Цей центр дуже важливий, оскільки тут інваліди можуть переміщатися без проблем, - розповідає спортсмен. - У своїх рідних містах багато спортсменів не тренуються, тому що у них немає можливості. Коли вони сюди потрапляють вперше, вони дивуються і кажуть "Це занадто круто для Україні!"

Але обладнання і шкільні програми ніхто не пропонує задарма. Український уряд покриває левову частку фінансування, хоча і додатковий дохід формується шляхом оренди кімнат у комплексі для сімей, які приїжджають відпочити або поправити здоров'я. Паралімпійці тут зупиняються безкоштовно.

Втім, фінансова підтримка від великих компаній - це рідкість. Хоча на сайті українського Олімпійського комітету велика кількість спонсорів і партнерів - міжнародних брендів, на сайті Паралімпійського комітету банерів немає.

Сергій Бойко, президент української компанії Воля-Кабель - одного із двох спонсорів паралімпійців, розповідає, що в паралімпійському спорті менше фінансового зиску для великих спонсорів, тому спонсорування паралімпійців більше схоже на альтруїзм.

"Серед компаній, які були спонсорами паралімпійського комітету в 2007-2008 рр., я не зустрічав тих, хто намагався рекламувати себе за рахунок паралімпійців. Ми ж поділяємо ті самі цінності, які притаманні спортсменам-паралімцям: свобода і сила волі," - розповідає Сергій Бойко.

Паралімпіаду - в маси

Голова спортивної служби при уряді України Равіль Сафіуллін каже, що уряд докладає зусиль спільно з українськими медіа, щоб пропагувати успіх паралімпійської команди в Лондоні. Він визнає, що уряд повинен ще багато чого зробити, що б ситуація змінилася.

Лідія Соловйова вже має два олімпійські золота, але в Лондон знову їде за перемогою

"Ми повинні розмовляти з нашими ЗМІ, які недостатньо висвітлюють Паралімпійські Ігри. Це наша провина, це наша помилка, і ми повинні її виправити," - розповідає Сафіулін ВВС Україна. - З часом зміни відбудуться, бо герої є як серед олімпійців, так і серед паралімпійців. Вони - гордість нації і всі повинні про них знати".

Як і в Пекіні, український уряд заплатить премії для медалістів. Для дворазової паралімпійської чемпіонки, пауерліфтера Лідії Соловйової, винагороди і повага колег і друзів після перемог змінили її життя на 180 градусів.

"Завдяки спорту я досягла багато чого. Всього. До спорту у мене практично нічого не було. Не практично, буквально у мене нічого не було. Ні квартири, ні зарплати, ні хорошої пенсії. Тепер завдяки спорту в мене все це є", - розповідає Соловйова.

"Мене поважають колеги, друзі. Я заслужений майстер спорту, а не просто так".

У той час, коли Лідія готується захистити свій титул в Лондоні, питання на який їй важко відповісти, це чи зможе України змінити пост-радянське мислення про інвалідність так само швидко, як українська команда піднялася в медальних таблицях.