Про щастя і не тільки

Читацька рецензія на книжку Катерини Бабкіної "Щасливі голі люди".

У книжковому магазині "Щасливі голі люди" відразу привертає увагу своїм яскравим дизайном. Анотація ж обіцяє розповісти читачу про те, як бути щасливим. Що є чи не найкращим способом привернути увагу покупця. Адже хто з людей не хоче віднайти своє щастя?

Усе це – обгортка для восьми невеликих за обсягом, але досить глибоких за змістом, оповідань. Усі вони - від першої особи, і у кожному вміщено певне повідомлення для читача. Любити своїх близьких і приділяти їм увагу, з мужністю долати життєві випробування, завжди залишатися собою тощо.

Книга є надзвичайно злободенною та актуальною. Картини України, якою вона є сьогодні, з її реаліями, серед яких і хвороблива пострадянська ментальність, яка лишилася у спадок після розпаду СРСР, і війна на Сході, і проблеми соціально незахищених груп населення... Усі ці питання постають перед читачем в усій чіткості. Розплющ очі – і дивися.

І саме ці проблеми, такі близькі, з якими ми усі, так чи інакше, стикалися, або про які чули, роблять збірку надзвичайно народною, близькою кожному українцю.

Кожен знайде тут щось для себе. Когось зачепить історія про фотографа Річарда, який захоплювався смертю, поки не побачив її на власні очі. Когось – про ґудзики і діамант, загублені двома подружками під танками. Когось – про бабусю, яка ділить жінок похилого віку на архетипи "зла баба" і "добра баба", і танцює у зеленій сукні уві сні. Хтось буде захоплений історією про щасливих і голих людей, знайшовши у ній для себе рецепт щастя від головних героїв.

Ця книга – дуже гуманістична. Кожне оповідання – як сповідь. Головні герої немов довіряють читачеві фрагменти свого життя. Діляться радістю й болем, буденними роздумами, наче розповідають свою щиру і інтимну сповідь сторінкам особистого щоденника. І ця зосередженість на внутрішньому світі персонажів, зображення швидше не подій, а характерів, як ніщо інше втілює в собі любов до людини, простого громадянина.

Можна дорікнути автору тим, що оповідання, побудовані фактично за однією схемою, вийшли дещо однотипними. Можна сказати про те, що мова твору недостатньо збагачена різноманітними художніми засобами. Можна знайти багато недоліків, якщо ретельно їх шукати.

Але навряд чи ці тонкощі будуть важливими для цільової аудиторії твору. Адже простий читач не буде аналізувати твір, прискіпливо розмірковуючи над тим, як краще можна було б зобразити ту чи іншу ситуацію, та чи достатньо сильною є кульмінація. Він сприймає його через призму власного досвіду, порівнюючи себе з героями, впізнаючи в них своїх знайомих, друзів, колег тощо. Цілком імовірно, що найбільше враження на читача справить саме та історія, яке певним чином перегукуватиметься з його життям. І це абсолютно природно.

Та чи знайде тут читач відповідь на те, як же бути щасливим?

Можна сказати, що так. Хіба не розповідає вам авторка про героїв, які віднайшли спосіб бути щасливими, незважаючи на всі перешкоди, у оповіданнях "Носи і кросівки", "Коробка з ґудзиками", "Щасливі голі люди"?

Однак дещо інші теми постають у творах "Костя", "Добра баба, зла баба", "Папаша", "Річард Куряче Серце".

Все ж занадто вузькою видається назва для даної книги. Вміщені у ній оповідання охоплюють набагато ширший спектр тем, і якщо вже про те мова, людських цінностей. Та навряд чи це можна назвати недоліком. Коли читач отримує від книги набагато менше, ніж очікував, це мінус. Та чи можна дорікати автору в тому, що він вклав у книгу більше, ніж обіцяв?