Чи залишаться добрі клоуни без роботи через "злих"?

Життя клоуна зовсім не смішне, якщо всі тебе жахаються. Чи житиме ця професія після хвилі нападів "моторошних клоунів" на людей, що поширюється світом?

"Це моя основна робота. Так я заробляю на прожиття, – каже клоунка Фаджі зі штату Нью-Джерсі. – Я працюю професійним клоуном уже 34 роки – але ця істерія руйнує мою кар’єру".

"Мені більше не телефонують. І не тільки мені, а й іншим моїм колегам. Я часто з ними звіряюся – вам дзвонять? От і мені не дзвонять".

Більше того, вона хвилюється за свою безпеку.

"У моєму рідному місті поліція мене знає. Коли ж треба виходити зі своєї зони комфорту, мені трохи страшно. Поки що поліція мене не зупиняла. Але це може статися будь-коли, бо я їжджу за кермом уже в гримі. Тепер всі за цим пильнують".

Дивний поворот для людини, чия робота – смішити інших людей.

"Клоуни приносять людям щастя, – каже Фаджі. – Це ж чудово, коли вас веселять. І дуже прикро, що все змінилося".

Нинішня "клоунська істерія" почалася у серпні цього року в місті Грінвілл, що у Південній Кароліні. Місцеві мешканці повідомили про численні випадки, коли люди у перуках і повному клоунському гримі намагалися заманити дітей у ліс.

Тренд підтримали соцмережі, і невдовзі клоуни вже "являлися" людям у багатьох американських штатах.

Та найгірше, що тренд не обмежився розіграшами. Чоловіки у клоунських масках здійснили кілька вуличних нападів та озброєних пограбувань. Через погрози "клоунів" поліція була змушена зачиняти школи та інші громадські установи для перевірки.

Справжні клоуни намагаються за себе постояти. Представники їхніх професійних об’єднань виступають на радіо і по телебаченню, захищаючи свою давню та благородну професію.

Та є щось глибоко комічне у сцені, коли чоловік або жінка з червоним носом і в яскравому балахоні говорить про питання безпеки на робочому місці. Важко втриматись від спокуси перевести це на сміх.

Американська підприємницька асоціація "Клоуни Америки", чий девіз – "Посланці радості", відмовилася дати коментар для цієї статті, оскільки преса вже висміювала їх.

"Ми намагалися все пояснити, але наші слова перекрутили", – сказала жінка, що відповіла на наш телефонний дзвінок до офісу асоціації. "Нас пошили в дурні".

Після новин про те, як мешканці Грінвілла стріляли у ліс, щоб дати відсіч "клоунам", справжні клоуни бояться, що одного з них переплутають зі злочинцем і ранять чи навіть уб’ють.

"Я тепер поводжусь уважніше і обережніше, ці люди вирішили скомпрометувати саме мою професію", – каже Классі-Колорс, клоунка, що працює у місті Вашингтон та в околицях.

Всі погоджуються, що феномен моторошних клоунів вийшов з-під контролю, але ніхто не знає, як його зупинити.

Навіть Стівен Кінг, творець клоуна-монстра Пеннівайза, який власне й закарбував у людській свідомості ідею про "злостивих клоунів", закликав публіку до спокою. Він написав у Twitter: "Агов, люди, час зупинити цю істерію навколо клоунів – більшість з них хороші, тішать діточок та веселять нас усіх".

В інтернеті не втрачає популярності хештег #Clownlivesmatter ("Життя клоунів важливе").

Рух на підтримку клоунів розпочав у Facebook 22-річний Джордан Джонс, що підпрацьовує страшним клоуном на ім’я Снаґґлз у атракціоні "Будинок з привидами" в штаті Меріленд. Джордана дуже розгнівало те, як поставились до його професії.

Утім, його ініціатива не сподобалася активістам руху Blacklivesmatter ("Життя чорних важливе"), які побачили в ній насмішку над своїм девізом.

Частину свого гніву вони вилили на 27-річну Ніккі Сінн, візажистку з міста Тусон, штат Аризона, яка цієї суботи організовує мирну демонстрацію під назвою Clownlivesmatter, "щоб показати, що клоуни – не вбивці-психопати".

Ніккі любить перевдягатись у страшного клоуна, але вона не заробляє на цьому грошей. Ідею демонстрації вона придумала й розвиває з друзями у Facebook.

"Я хочу, щоб люди не лякалися "страшних клоунів" по-справжньому, щоб вони розуміли – за гримом ховається жива людина. І це хороша людина".

Вона наголошує, що не має ні краплі зневаги до активістів руху Blacklivesmatter.

"Я намагаюсь з ними зв’язатися і пояснити, що наш девіз абсолютно невинний, що за ним не стоїть жодних поганих намірів. Це не насмішка над ними і не необачність. Це просто наслідування вдалого хештегу, добре знайомого людям".

Схоже, вона щиро здивована увагою до її кампанії: "Ми лише думали, що весело проведемо вечір. Навіть не віриться, що ця подія так розрослася!"

"Я створила монстра! – сміється вона. – Дуже сподіваюся, що все пройде мирно".

Клоунам вже й раніше доводилось долати ворожість публіки, особливо в контексті так званої "коулрофобії" – панічної боязні клоунів. Більшість клоунів вважає, що насправді такої хвороби не існує – це лише вигадка преси, що стала модною у певний час.

"Я завжди працюю у повному гримі – і можу порахувати на пальцях однієї руки ті випадки, коли я справді бачив людей з фобією клоунів", – каже клоун Бонкерц з Нью-Йорка.

"Чомусь прийнято вихвалятись – о, я боюся клоунів! Та коли люди бачать виступи професійних клоунів, більшості це дуже подобається. Вони сміються й аплодують".

Бонкерц теж відчув зменшення попиту на його послуги. Втім, дедалі більше його просять про дещо інакшу послугу – налякати чиїхось друзів. Такі запити надходять переважно електронною поштою.

Він не збирається переходити на темну сторону. "Це було б неправильно", – каже він.

"У мене прекрасна, дуже позитивна професія", – додає він. Він не збирається від неї відмовлятися, переконаний, що паніка рано чи пізно вщухне, "як і паніка щодо зомбі".

Врешті-решт, це вже не перша "клоунська істерія" в Америці – і не остання, вважає Бен Редфорд, автор дослідження "Погані клоуни".

У 1981 р. громадяни Массачусетсу були нажахані появою чоловіків у масках клоунів, які принаджували дітей біля шкіл та у міських парках. Проте нікого тоді не заарештували.

"Це був час високої соціальної тривожності, особливо з приводу "небезпечних незнайомців". Людей охопив страх, нібито за кожним деревом ховаються збоченці та вбивці, які хочуть викрасти їхніх дітей", – пригадує пан Редфорд.

Недивно, стверджує він, що ця паніка відновилась зараз, враховуючи "латентну соціальну тривожність" через "дуже сумнівні вибори", загрозу тероризму та масові напади зі стріляниною.

Та цього разу масштаби істерії та швидкість її розповсюдження світом та соцмережами справді вражає, зауважує він.

Хоч би як, з нами завжди залишиться і страх перед клоунами, і любов до них.

"Клоун – це постать настільки ж фольклорна й містична, як і шахрай. Власне, як і диявол. У всій своїй величі, це неоднозначний персонаж. Іноді він добрий і щасливий".

Наразі у клоунській професії не надто багато щасливих осіб, але пан Редфорд вважає, що після Геловіну паніка вляжеться, і люди знову почнуть запрошувати клоунів на вечірки.

"Клоунська професія давня і почесна. Думаю, справи клоунів знову підуть угору", – підсумовує дослідник.