Марко Галаневич: ДахаБраха - це гарний приклад

На момент публікації цього матеріалу музики із ДахаБраха вже відіграли свою годину слави на одному з найбільших і найвідоміших музичних фестивалів світу - британському Гластонбері.

ДахаБраха - це перший виконавець, який представляє Україну на <link type="page"><caption> Гластонбері</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/06/160622_sa_glastonbury_uk.shtml" platform="highweb"/></link>.

Напередодні квартет відіграв клубний концерт у Лондоні - усі квитки вже традиційно були продані задовго до того.

Поки гурт продовжував проводити саунд-чек у лондонському клубі Rich Mix перед виступом на фестивалі, один з із його учасників - Марко Галаневич - відповів на запитання кореспондента ВВС Україна.

ВВС: Який матеріал ви привезли до Лондона і що зіграєте на Гластонбері?

Марко Галаневич: У Лондоні у нас - сольний концерт, тож ми маємо можливість зіграти усе найкраще. А що гратимемо на Гластонбері, ми зрозуміємо вже на самому фестивалі, бо треба побачити сцену, людей.

Деякі колективи вже за кілька днів до виступу знають, що вони гратимуть - весь перелік пісень у них роздрукований на аркуші А4. У нас такого немає. Ми можемо вже перед виходом на сцену вирішувати, що за чим грати.

Взагалі ми не готуємо якоїсь особливої програми. Робитимемо на Гластонбері те, що й завжди - чесно, від душі і щиросердно.

Загалом ми трішки хвилюємося. Нам сказали, що це буде дуже мокро і брудно. Ми маємо жити у наметах - востаннє ми робили це на фестивалі Шешори у якомусь 2005 році... Але я, звісно, зараз трішки хизуюся - безумовно це величезний успіх і для нас, і, певно, для української музики загалом. Дай бог, щоб усе гарно відбулося.

ВВС: Серед іншого на виступах ви граєте і пісні із нового альбому. "Дорога" чи "Шлях" - як він, до речі, називатиметься?

М. Г.: Чи "Дорога", чи "Шлях" - остаточно ми визначимося, коли він вже буде готовий. Ми справді дуже давно працюємо над ним, грали його, він у нас вже двічі записаний... Два тижні тому ми нарешті завершили ще один запис, саунд-продюсером якого виступив Юрій Хусточка (екс-учасник гуртів Океан Ельзи та Esthetic Education. - Ред.) - як і альбому Light. Він зараз працює над ним у Парижі. Нам з ним дуже комфортно працювати.

Попередній запис альбому ми робили на ДЗЗ (Будинок звукозапису у Києвію - Ред.) - це найбільша і, можливо, найпрофесійніша студія в Україні. І ніби все складалося класно, але остаточний варіант нас не влаштував. Ми хотіли трішки інакшого звучання і зараз намагаємося його досягти. Сподіваємося, альбом вийде до кінця осені.

Прорив музики

ВВС: Вас вже кілька років називають українським гуртом, який найбільше гастролює за кордоном. Розкажіть, як і де вас приймають?

М. Г.: У 99% випадках ми були першим гуртом з України, який виступав на тому чи іншому фестивалі. Але нас завжди і скрізь приймали дуже гарно. Кількість запрошень сама за себе говорить, що люди розуміють нашу музику, переживають її разом з нами - це для нас надзвичайно приємно.

Інша річ у тому, що впродовж останніх двох років наші виступи мають певний політичний підтекст. Ні, ми ні до чого не закликаємо, не влаштовуємо мітингів. Але ми говоримо дуже важливі речі - про те, що ми за мир, і що нам потрібно зупинити Путіна (Росія послідовно заперечує свою безпосередню причетність до конфлікту в Україні. - Ред.). На ці фрази люди абсолютно адекватно реагують у всьому світі, підтримують і солідаризуються з нами.

Наприкінці кожного виступу ми всюди здіймаємо український прапор і відчуваємо підтримку. Ми хочемо показати світу, якими українці є насправді - не такі, якими їх змальовує російська пропаганда. З нею нам і доводиться боротися.

Бували випадки - чи не найчастіше з американцями, вони дуже емоційні люди - підходять, дякують, кладуть руку на серце і кажуть, що тепер з Україною назавжди. Для нас такі речі є найважливішими - коли відчуваємо, що робимо важливу справу.

ВВС: Щоби розуміти вашу творчість, напевно, треба бути трішки у контексті.

М. Г.: Ні, я так не думаю. Коли на наші концерти приходять українці, нерідко вони просто ідуть слухати своїх. Для них це привід зустрітися, згуртуватися. У нас дуже багато друзів-українців з'явилося по всьому світу, які через нас підтримують зв'язок з Україною.

Але не менш важливо виступати для місцевого населення, зацікавити нашою країною більше людей. На фольклорних фестивалях, де ми виступаємо найчастіше, люди готові до експериментів з етнічною музикою, незалежно від регіону її походження. Іноземці просто приходять слухати музику. І для нас дуже важливо, що на наших концертах багато саме іноземців. Ми хочемо розімкнути це коло свояцтва.

ВВС: Зараз купити квиток на ваш концерт складно як у Лондоні, так і в Києві. Ви помічали такий же ажіотаж вдома до успіху за кордоном?

М. Г.: Можливо воно якось усе разом наросло. Але такий момент, звісно, є. Довгий час ми не мали музичної індустрії, музичної критики, людей з хорошим смаком, до яких би прислуховувалися. Так було принаймні до Євромайдану. Тепер же ми відчуваємо величезний прорив музики і музичної критики. З'явилися інтернет-видання, адекватні оглядачі, у нас тепер є власні улюблені автори.

Звісно, це не є державною програмою, але помітний якийсь енергетичний поштовх і зміни у свідомостях людей після всього того страшного, що відбулося. Люди зрозуміли, що кожен може щось змінювати. Я сподіваюся, що це саме так, і все краще ще попереду.

Зрада усюди

ВВС: У вас немає відчуття, що в Україні, поруч із масовим ніби офіційним медіапростором, де панують талант-шоу, непомітно і самостійно виріс цілий пласт незалежної музики?

М. Г.: Я думаю, ще зарано говорити про це. Ці індустрії дуже різні. Індустрія розваг і талант-шоу фінансово набагато потужніша. Вона скрізь. Андеграунд, безумовно, у цьому сенсі програє. Але, попри це, нам здається, що ми є гарним прикладом для людей, які не бояться робити незвичну, нестандартну і неформатну музику.

ВВС: Як можна допомогти їм?

<bold>М. Г.</bold>: Законодавчо. Перший крок - це <link type="page"><caption> нещодавно ухвалені квоти</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/news_in_brief/2016/06/160616_vs_ukrainian_songs_decision.shtml" platform="highweb"/></link>. Звісно, якщо говорити про наш гурт, то ми не особливо розраховуємо, що і після цього з'явимося в ефірі українського радіо. Але, безумовно, це добре - нехай краще лунає українська попса, аніж російська.

Дехто вважає, що обмеження - це неправильно. Але ця регуляція потрібна - згадайте, скільки класних українських дубляжів з'явилося після заборони дублювання фільмів російською. Ми з російським шоу-бізнесом і російською мовою досить давно не в однакових умовах. Тому і зараз ми не можемо з ними законодавчо бути в однаковому полі. Нам потрібна підтримка, аби з цього щось виросло і стало конкурентноздатним.

Ще одна проблема полягає у тому, що ми не вміємо працювати у команді. Це дуже гарно продемонстрував <link type="page"><caption> результат української збірної</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/sport/2016/06/160621_ukraine_poland_euro_2016_om.shtml" platform="highweb"/></link> на Євро-2016. У нас непогано бокс розвинений - коли один хлопець виходить і сам за себе показує усе, що він може. Але у жодному командному виді спорту ми не досягаємо успіху. Ми не вміємо підтримувати одне одного.

Приміром, <link type="page"><caption> Джамала перемогла на Євробаченні</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/society/2016/05/160517_djamala_interview_om_dk.shtml" platform="highweb"/></link> - купа критики, мовляв вона взагалі не українка і таке інше. Океан Ельзи вже вкотре зібрали величезний стадіон - круто, честь і хвала їм! Але ж знову лунає купа критики на адресу Славка Вакарчука.

Ми виступили на ВВС - знову з таки почули на свою адресу стільки всього, що подумали - краще б не висовувалися. Свої ж писали нам: "і вотета англічянє вотета слушают?", "так краще б послали когось у гарній вишиванці, аби заспівали про Україну"... Є однозначні успіхи, треба ними пишатися і плекати, а не копатися у нав'язаних комплексах. Люди чомусь досі не вірять, що ми можемо бути рівними зі світом.

Треба довіряти одне одному і намагатися здолати цю проблему зради, яку бачать усюди.

<bold>ВВС</bold>: Напевно, ви маєте на увазі <link type="page"><caption> ефір у Джулса Холланда</caption><url href="https://www.youtube.com/watch?v=gqHJT5fZuJk" platform="highweb"/></link>. Чи могли б трохи поділитися спогадами про той досвід?

М. Г.: До моменту, як ми там виступили, для нас це був просто черговий пункт туру. Але у підсумку ми були під величезним захопленням від того, як це все працює. Кілька сцен, пісня за піснею, купа людей - жодної заминки, злагоджений механізм. Разом з тим, не було такого холодного поділу, до всіх команд ставилися однаково - як до The Weekend, так і до нас. Після цього відчуваєш повагу, підтримку і те, що тебе прийняли в якийсь серйозний музичний світ. Це вражає.

Натомість в Україні люди - це стало особливо відчутно після наших турів - нерідко не цінують час одне одного. У ЖЕКу, у черзі до лікаря, на концерті - чекати 15-20 хвилин для нас є звичною річчю. Організатори вдома часто просять нас: не починайте концерт, ще не усі прийшли. А як же ті, хто прийшов вчасно? Чому їм доводиться півтори години чекати через тих, хто спізнюється? У світі цього немає. Час - це наше життя. І ми просто не цінуємо ні себе, ні колег, ні ближніх.

ВВС: Чи може статися так, що ваші концерти в Україні стануть рідкістю?

М. Г.: Звичайно, не хотілося б відриватися остаточно. В останньому турі ми побували навіть у тих містах, де ніколи досі не бували. Всюди у нас є дуже хороші друзі і публіка. Було б нечесно грати по всьому світу, а своїх обділити. Парижани і лондонці достойні слухати нас, а кияни і запоріжани хіба ні? Треба, щоб ДахуБраху слухали усі.