Лікарі, що витрачають відпустку на допомогу жертвам кислотних атак

Набридли одноманітні відпустки?

Хочете проводити їх з більшою користю?

Як вам така ідея: покращити життя людей, понівечених кислотними атаками?

Саме це робить команда лікарів з Великої Британії та Данії.

Під час власної відпустки ці лікарі їздять у різні країни світу і безкоштовно роблять пластичні операції найбіднішим пацієнтам.

"Хірургічний марафон"

До цієї команди, що представляє британську доброчинну організацію Interplast UK, входять хірурги, анестезіологи, медсестри, фізіотерапевт і навіть фармацевт.

Вони самі несуть витрати на авіаквитки, а часом і на проживання.

Зазвичай вони облаштовують робоче місце у місцевій лікарні і розпочинають "хірургічний марафон": допомагають максимальній кількості пацієнтів за той короткий час, на який приїхали (зазвичай це близько двох тижнів).

Я познайомився з ними у столиці Індії Делі, де менш ніж за два тижні вони провели понад сто хірургічних операцій.

Вони оперують усіх – потерпілих від опіків та побутових травм, дітей з розщепленням піднебіння. Та близько чверті їхніх пацієнтів – це люди, яких знівечили зловмисно: напали на них і полили кислотою.

Такі напади вщент руйнують життя, призводячи до жахливих фізичних наслідків.

Все погоджуються, що в Індії ці напади надзвичайно поширені, проте надійної статистики немає.

За даними уряду, щороку у країні стається близько тисячі кислотних атак, але на думку активістів, ці дані занижені до абсурду, а справжня цифра у багато разів більша.

"Мужність надихає"

Можна було б подумати, що лікування потерпілих від таких жахливих травм вганяє у депресію, та насправді якраз навпаки, каже Чарльз Віва, пластичний хірург на пенсії, що раніше працював у Національній службі охорони здоров’я.

Пан Віва, мешканець міста Мідлсбро, вже понад сорок років бере участь у таких хірургічних марафонах.

За його словами, мужність пацієнтів його надихає.

Візьмімо, наприклад, випадок Анупами. Вона подолала понад тисячу кілометрів, щоб дістатися до делійської лікарні з рідного штату Біхар.

Перш ніж заходити до операційної, Анупама показує мені свій найцінніший скарб: кілька фотографій, зроблених перед нападом.

Ось фото красивої і впевненої дівчини, що сидить на ліжку в червоному з золотим сарі. Підборіддя гордо припіднято, очі дивляться у камеру.

"Три місяці по тому мене облили кислотою", – каже вона. Їй було 14 років.

"До болю передбачувана історія"

Минуло двадцять років. Анупама лишається оптимістичною та впевненою у собі, та риси її обличчя сильно понівечені.

Більшість жертв кислотних атак – жінки, а більшість нападників – чоловіки, що вибрали такий спосіб помсти, часто через якесь дрібне непорозуміння.

Історія Анупами до болю передбачувана.

До неї та її сестри чіплялася сусідська молодь – двоє братів та сестра. Їм робили непристойні пропозиції, вигукували услід брудні жарти і старалися заманити до свого будинку.

Коли їхній батько на це поскаржився, вони розгнівались.

Через кілька днів вони прокралися у будинок сестер, коли ті спали, та облили їх кислотою.

Сестра відбулася незначними ушкодженнями. Але Анупамі не пощастило.

Урок сили духу

Кислота сильно роз’їла нижню частину її обличчя. У неї обвисла губа і лишилися жахливі шрами на шиї та грудях.

Жертви кислотних атак мають право на безкоштовну медичну допомогу, але їм часто пропонують лише найпримітивніші операції.

Анупамі вже зробили не одну таку операцію і щоразу, за її словами, це не допомагало.

Щоразу, з сумом пригадує вона, хірурги радили приходити до їхньої приватної практики і обіцяли кращу допомогу – за гроші. Але Анупама та її рідні надто бідні, щоб платити за операції.

І тут з’явилася нова надія – доктор Віва та його команда. Вони безоплатно надають високоякісні хірургічні послуги тим, хто їх потребує.

Пан Віва та його асистенти на диво швидко коригують форму рота Анупами, щоб під час прийому їжі мимовільно не крапала слина.

За кілька годин вона вже п’є чай із печивом.

Можна було б очікувати, що тяжке життя після нападу знищить її морально, але Анупама дає кожному з нас урок сили духу.

Вона каже, що з нетерпінням чекатиме на загоєння шрамів, щоб побачити результат операції, і що дуже хоче знайти роботу і сама себе забезпечувати. У минулому, погане лікування заважало їй це робити.

Зовсім не жертва

Галіб Муаддам, анестезіолог з цієї ж команди, розповідає, скільки морального задоволення приносять йому ці поїздки.

"У Британії я часом думаю: якби я пішов, моє місце відразу зайняв би хтось інший, – каже він. – Але тут відчутно, наскільки незамінна твоя роль".

Бувають роки, коли він витрачає на поїздки з Interplast UK усю свою відпустку до останнього дня.

Він вважає, що це зовсім не жертва.

"Ці поїздки дуже багато дають і нам, лікарям. Я думаю про себе – а як би я поводився, якби мав такий значний опік? Не знаю, чи знайшлося б у мене стільки мужності. Наші пацієнти дуже нас надихають, бо живуть своїм життям, незважаючи ні на що".

Дивлячись, як Анупама збирає пожитки і готується вирушати додому, на інший кінець Індії, я його розумію.

Їдучи у відпустку, ми зазвичай сподіваємось, що вона змінить наше життя на краще.

Але набагато більше досягнення – змінити ще чиєсь життя.