Чоловік, що поїхав за коханням на велосипеді з Індії до Європи

Індійський художник Прад’юмна Кумар Маханандіа познайомився з Шарлотт фон Шедвін одного зимового вечора в Делі, коли вона замовила у нього свій портрет.

Це зрештою привело до епічної велосипедної подорожі з Індії до Європи – все заради кохання.

Фон Шедвін приїхала до Індії як туристка і побачила Маханандіа на делійській площі Коннот-Плейс.

Він був уже досить відомим художником-графіком, про якого схвально писала місцева преса.

Заінтригована пропозицією "якісного портрета за 10 хвилин", вона погодилася.

Утім, результат її не вразив, вона вирішила повернутися наступного дня.

На жаль, наступна спроба вийшла не кращою.

На свій захист Маханандіа каже, що був дуже схвильований, бо пригадав передбачення, яке раніше повторювала його мама.

Він виріс у східноіндійському штаті Орісса і з дитинства зазнав дискримінації з боку однокласників з вищих каст, оскільки походив з далітів – "недоторканних", які були з самого низу індійської кастової ієрархії.

Коли йому було сумно, мати втішала сина тим, що за його гороскопом йому було написано одружитися з жінкою, "яка буде тельцем за знаком зодіаку, приїде здалека, любитиме музику і буде володаркою джунглів".

Познайомившись з фон Шедвін, він відразу пригадав слова матері і спитав, чи має вона у власності джунглі.

Фон Шедвін, яка походить зі шведської аристократії, відповіла, що справді є власницею ділянки лісу. Далі з’ясувалось, що вона не тільки "любить музику" (грає на фортепіано), а й телець за знаком зодіаку.

"Внутрішній голос сказав мені: це вона. З першої ж зустрічі нас потягло одне до одного, ніби магнітом. Це було кохання з першого погляду", – розповів Маханандіа кореспонденту ВВС.

"Я досі не розумію, як наважився розпитати її про все це, а потім запросити на чай. Я думав, вона поскаржиться у поліцію".

Але її реакція виявилась протилежною.

"Мені сподобалась його щирість і було цікаво, чому він про це питає", – розповіла фон Шедвін.

Після кількох розмов вона погодилась поїхати з ним до Орісси.

Перше визначне місце, яке вона там побачила, – славетний Храм сонця у Конарку.

"Прад’юмна показав мені Конарк, і я дуже розхвилювалась. Коли я вчилась у Лондоні, у моїй кімнаті висіла на стіні фотографія кам’яного колеса з цього храму, але я тоді й гадки де мала, звідки воно. І ось, я стояла перед ним".

Між парою спалахнуло кохання. Погостювавши кілька днів у рідному селі художника, вони повернулися у Делі.

"Шарлотт була вбрана у сарі, коли я представив її своєму батькові. Я досі не знаю, як вона з усім цим впоралась. Ми отримали благословення від батька й рідних і одружились за традиціями нашого племені", – розповідає Маханандіа.

Фон Шедвін приїхала у Делі славнозвісною "стежкою хіпі" разом з шведськими друзями. Своєю машиною вони подолали Європу, Туреччину, Іран, Афганістан, Пакистан і дісталися до Індії за 22 дні.

Вона попрощалася з Прад’юмною, бо треба було повертатися, але взяла з нього обіцянку, що він приїде до неї у шведське місто Бурос, центр текстильної промисловості.

Понад рік пара підтримувала зв’язок лише через листи.

У Маханандіа не було достатньо грошей, щоб купити квиток на літак.

Тоді він продав усе своє майно, купив велосипед і поїхав до неї тією ж "стежкою хіпі".

Він розпочав свою подорож 22 січня 1977 р. і щодня проїжджав близько 70 км.

"Мене рятувало мистецтво – я малював портрети зустрічних людей, і дехто платив мені гроші, а ще хтось давав їжу чи притулок".

Як пригадує Маханандіа, у 1970-ті роки світ був зовсім інакший. Йому не потрібна була віза, щоб в’їхати у більшість країн.

"Афганістан був зовсім іншою країною, спокійною і прекрасною. Люди тут дуже любили мистецтво. А ще великі території були зовсім не заселені", – розповідає він.

За його словами, афганці розуміли хінді, але спілкування ускладнилось, коли він досягнув Ірану.

"І знову на порятунок прийшло мистецтво. Думаю, любов – це універсальна мова. Всі люди її розуміють".

"То були інші часи. Напевно, люди мали більше часу і могли витратити його на такого мандрівника, як я".

Чи втомлювався він?

"Так, дуже часто. У мене боліли ноги. Але я радів тому, що скоро буду разом з Шарлотт, і всім новим місцям, які зміг побачити, – це додавало мені сил".

28 травня він нарешті дістався до Європи, через Стамбул і Відень, подолавши останню ланку шляху до Гетеборга потягом.

Після кількох епізодів культурного шоку і труднощів у завоюванні прихильності батьків Шарлотт закохані врешті офіційно одружились у Швеції.

"Я не мав жодного уявлення про європейську культуру. Для мене все було нове, але вона підтримувала мене на кожному кроці. Шарлотт – особлива людина. Я і сьогодні кохаю її так само, як у 1975 р.", – каже Маханандіа.

64-річний художник нині мешкає у Швеції разом з Шарлотт і двома їхніми дітьми. Він продовжує займатися мистецтвом.

Але він досі не розуміє, "чому люди вважають мою подорож до Європи якимось подвигом".

"Я зробив те, що мав зробити. Я мав її побачити, але у мене не було грошей. Причиною моєї подорожі було лише кохання, бо їздити на велосипеді я ніколи не любив. Усе просто".