Василь Махно: моя книга - про рідний дім

"Дім у Бейтінґ Голлов" - перша збірка оповідань поета, прозаїка та перекладача Василя Махна, який вже понад п'ятнадцять років мешкає у Нью-Йорку.

Половина оповідань переносить нас за океан, змальовуючи негаразди, радощі та пригоди емігрантів з України. Життя невеликого галицького містечка Чорткова на межі трьох епох – періоду Польщі, війни та радянської влади – у центрі сюжету решти чотирьох оповідань.

Сам автор закликає за сюжетами еміграції та життя Чорткова не проґавити універсальних питань - життя та рідного дому.

ВВС Україна: Кого ви бачите читачем своєї збірки оповідань – це представники діаспори чи мешканці України?

Василь Махно: Аудиторія набагато ширша, у книжці ж не йдеться виключно про еміграцію чи людей в Україні. На мій погляд, там підняті більш універсальні питання – існування та дому як такого.

У книжці чотири оповідання про Нью-Йорк, а ще чотири – про Україну. Я намагався осмислити різні історичні часи, в яких історія трактує дім та людське життя.

Якщо дивитись спрощено, то про Україну можна побачити розповіді про місто Чортків на Тернопільщині. Я хотів представити Чортків на мапі літератури, адже в таких невеличких містах відбувались трагедії історії. Все, що здається малою деталлю, може вирости до універсалізму.

Тому сприйняття книжки, як про еміграцію чи Україну, для мене дивне.

ВВС Україна: Можна сприймати її як історію трагічної трансформації регіону у двадцятому столітті – Польща, війна і радянські часи?

В.М.: Частково так, мені було цікаво переосмислити невеличкий історичний відтинок, що переживало місто на сході Польщі за два тижні до приходу радянських військ, коли на заході країни вже йшла війна.

Частина героїв оповідання "Капелюх, дактилі, сливи" - це реальні історичні особи. На історичну канву накладається авторський вимисел й виходить розповідь про те, що могло бути й, як це відбувалось.

Там є багато речей, які до певного сенсу мною міфологізовані, адже важливо було показати, що могло відбутись і як герої могли комунікувати між собою.

ВВС Україна:

В.М.: Не можна так спрощувати, там немає деградації. Простір автостанції, змальований в оповіданні "На автобусній", моделює універсалізм життя: начальник, його коханка, двоє місцевих божевільних й інші типажі.

Мені хотілось показати в цьому невеликому просторі людську комедію та трагедію життя. Дія відбувалась у радянському Чорткові, але те саме могло відбуватись де завгодно, хоч в Білій Церкві.

ВВС Україна:

В.М.: Такого задуму не було. Мені хотілось показати, що на цій території в Галичині українці жили з іншими етносами. У Чорткові трьома основними етносами були українці, поляки та євреї, ось і весь задум.

У мирний час стосунки між ними були одні, у час війни - інші. Я хотів зрозуміти плин історії через цих персонажів. Я виростав з дідом і бабою, які пам’ятали Польщу, їхні батьки пам’ятали Австрію, ось звідки цей міфологізм.

Але нікого позитивним чи негативним я не зображував.

ВВС Україна:

В.М.: Це був спеціальний задум. Перше написане оповідання називалось "Дім у Бейтінґ Голлов". Я хотів представити відчуття дому та його втрати для людей, які опинились за кордоном.

Хотілося, щоб це були українці, я їх поселив у селище Бейтінґ Голлов, за дві години їзди авто від Нью-Йорка. Потім навіть їздив туди, бо ніколи не був. І всі пейзажні речі, які описав в історії, справдились.

Потім я почав писати інші оповідання й фактично написав їх за зиму 2014-2015 років. Коли вже вимальовувалась книжка, то я подумав, що вона має бути збалансована – чотири оповідання про США, а чотири – про Україну.

Але завдання, що треба писати про ось такі конкретні міста, не було, це виникло спонтанно.

До речі, можу сказати, що книжка вже перекладена польською мовою та в листопаді вийде в Любліні.

ВВС Україна: Переживання героїв оповідань в еміграції, це переживання автора?

В.М.: Ні, багато історій кружляє навколо мене, все це – синтез, в якому є і мій досвід.

ВВС Україна:

В.М.: Можливо, буде і друга книжка оповідань, можливо, щось більше за обсягом. У мене почався час прози, в планах є написання роману, але паралельно не полишаю писати вірші, есеїстку та оповідання.

ВВС Україна:

В.М.: Безумовно, УПА - це була невід’ємна частина життя регіону. Але спонукала про це писати навіть не історія УПА, а сучасна війна – АТО.

Хотів показати людей, які не мають вибору на війні. Не героїв, які свідомо йдуть на неї, а тих, які не мають вибору її уникнути. Це складний психологічний момент, який я хотів зобразити в оповіданні "Онуфрій і Титєна".

ВВС Україна:

В.М.: Я мешкав у Кривому Розі п’ять років – з третього до восьмого класу. Тема східної України, великих промислових міст і психологія їхнього населення мені не чужі.

Навмисне хотів дати посилання місту, в якому провів частину свого життя.

ВВС Україна:

В.М.: Я читаю досить багато й не дуже системно. З великим задоволенням прочитав видану англійською мовою про біографію відомого югославського (сербського) письменника Даніла Кіша. Біографія в українському перекладі називається "Метрика" чи "Свідоцтво про народження".

Я вважаю, що в 60-70 роках югославська проза задавала тон у Європі, можливо, єдина зі слов’янських прозових пропозицій, яка відігравала ключову роль у світі.

Мабуть, інколи я читаю такі книжки, які не зовсім доступні українському читачеві.