"Прозорі жінки" Таран: спокуса підглядати за чужим життям

Людмила Таран писала збірку новел "Прозорі жінки" передусім для жіночої аудиторії і навіть побоювалася реакції чоловіків, які могли прочитати цю книжку.

Назва розкриває суть новел - авторка робить "прозорими" думки, настрій, інтимні почуття жінок різного віку.

"Спокуса підглядання", пише Людмила Таран у новелі "Прозорі жінки", притаманна кожній людині.

"Ми із завмиранням серця підглядаємо в чуже життя (нехай і сконструйоване), залізаємо у чужі душі (нехай і вигадані), милуємося скелетами в закутках старих шаф, насолоджуємося розкладанням чужого тліну", - пише Людмила Таран в одній із новел, тим самим пояснюючи, про що її книжка, що увійшла до довгого списку премії "Книга року ВВС-2015".

ВВС Україна:

Людмила Таран: Передусім, якщо щиро, я передбачала, що книжка - для жіноцтва. Я уявляю собі жінку - жительку міста, схильну до роздумів, до рефлексій, освічену, яка - попри все - продовжує читати, як і у молоді роки. Я намагаюся писати для жінок різного віку, і героїні у новелах також - і зовсім молоді дівчата, і жінки зрілого віку. Я бачу серед читачок жінок, які постійно у русі, у розвитку.

ВВС Україна:

Людмила Таран: Для мене несподіваним виявилося, що коли ще написала першу прозову книжку, то прихильність до того, що я пишу, виявили чоловіки. Зізнаюся, я навіть боялася, не хотіла, щоб мої прозові тексти потрапили до них. Але вони потрапили, і я одержала досить позитивні відгуки. Навіть по-своєму багато у чому цікавіші, ніж від жінок-читачок.

ВВС Україна:

Людмила Таран: Напевно, це все ж таки бажання чоловіків бачити жінку, її душу трохи ширше і глибше. Навіть у побутовому сенсі. Бо переважно і жінки, і чоловіки живуть напіватоматично. Можливо, їм справді цікаво знати жіночий світ зсередини. Хоча, я переконана, що назагал чоловіки думають про це мало і впевнені, що вони у жіночій душі дуже розуміються.

ВВС Україна:

Людмила Таран: Дуже різна література. Проте я залишаються вірною своїм ще студентським авторитетам - Герману Гессе і Томасу Манну. Це те, що мене справді надихає як читачку, як людину. У цьому ряду також Бруно Шульц, Вірджинія Вулф з її надзвичайним стилем, здатністю розкласти кожну мить, кожну думку. Психологічно і стилістично вона мене продовжує дивувати.

Ну і не можу не сказати про Ернста Юнгера і його "На мармурових скелях". Це був чи не єдиний автор, якого я могла читати під час Євромайдану. У цьому його романі багато емоцій, подібних тим, які ми переживали майже два роки тому.

ВВС Україна:

Людмила Таран: Це книжка французького письменника Паскаля Кіньяра "Салон у Вюртемберзі", яка стала для мене справжнім відкриттям.

Ще взялася перечитувати Юрія Яновського. Окрім того, що він блискучий стиліст, мені він цікавий зараз у контексті подій, які переживає Україна.

ВВС Україна:

Людмила Таран: По-різному. Я сама по собі людина - сподіваюся - відверта, відкрита, тому мені теж відкриваються люди - і жінки, і чоловіки. Я, здається, вмію слухати, щось "мотаю на вуса".

Але, звісно, має працювати і уява. Якщо маєш кілька опорних точок, то це вже - матеріал, з якого можна зробити усе. Водночас, я весь час пам'ятаю, що треба багато самому пережити. Але ж усього на світі не переживеш і не звідаєш. Для цього є уява. Для того, щоб знати, що таке окріп, не обов'язково встромляти у нього руку чи голову.

Тобто, особистий досвід у творчості - це дуже важливо. Але я знаю багато людей, які мають величезний, драматичний досвід життя, який, на жаль, не був втілений у текстах, хоча це люди, які пишуть. І я розумію, що досвід - це одне, а талант і спроможність втілити у текст - це інше. Існує диспропорція між цими речами. Але звичайно багато чого у прозі мусить відтворюватися на грунті того, що ти сам пережив.

Із Людмилою Таран розмовляла Світлана Дорош.