Бієнале у Венеції: намочити ноги заради Тувалу

На 56-му Міжнародному бієнале у Венеції є інсталяція, що змушує відвідувачів промочити ноги. Це павільйон, що представляє крихітну тихоокеанську державу Тувалу, яка однією з перших зникне під водою, якщо рівень моря й надалі підвищуватиметься.

"Цей народ тоне разом зі своїм містом", - каже творець павільйону - екохудожник з Тайваню Вінсент Хван.

"Це перший водний павільйон за 120 років історії Венеціанського бієнале", - додає автор.

Всередині, лазуровий басейн перетинається двома чорними доріжками.

Вони дещо провалюються під ногами, і взуття відвідувачів мокне. Причина такого "затоплення" - вага людей на доріжках, і це символічно віддзеркалює вплив людей на довкілля.

Пан Хван ретельно вибрав колір пластикового покриття дерев'яних басейнів, так щоб він точно збігався з "прекрасним кришталевим відтінком лагуни Тувалу".

"Павільйон Тувалу - найменший з національних павільйонів, але він розповідає про найбільшу глобальну кризу", – каже пан Хван.

Нуль шансів

"Вважаю, що більшість людей ніколи й не чули про Тувалу, але ця країна – символічна жертва кліматичних змін", - додає митець.

Пан Хван присвячує свої твори цьому десятитисячному острівному народові, відколи почув виступ представника Тувалу на Рамковій конвенції ООН про зміну клімату, що відбулася у 2009 році у Копенгагені.

"Коли Ієн Фрай зі сльозами на очах промовив: "Доля моєї країни – у ваших руках", - всі аж прокинулися", – розповідає він.

"У тій країні зовсім немає викидів діоксиду вуглецю. Я завжди повторюю, що вона має нуль викидів і нуль шансів на виживання. Це дуже несправедливо", - каже художник.

Інсталяцію сконструювали і зібрали на місці, в Італії, під наглядом венеціанської архітекторки Чінції Нардо; після закриття бієнале у листопаді усі використані матеріали підуть на переробку.

Навіть доріжку, на якій ми стоїмо, подарують Венеції – з натяком на ті платформи, що споруджують тут для пішоходів, коли вода піднімається і заливає вулиці.

"Це буде єдина доріжка у місті, що виставлялася на бієнале!" – зауважує пан Хван.

Швидкоплинна ілюзія

Відповідно до принципів автора, це перший на Венеціанському бієнале павільйон без паперу – жодну інформацію тут не можна отримати у паперовій формі, лише у цифровій. Заощаджені гроші підуть на розведення мангрового лісу, який перешкоджатиме ерозії берегової лінії – цей проект Вінсент Хван називає "соціальною скульптурою за участю тувальського народу".

Басейн наповнений водою з місцевого водогону, яку впродовж наступних півроку фільтруватимуть, аби вона не застоювалася. Пан Хван спершу мав намір заповнити його водою з Венеціанської лагуни, але не отримав на це дозволу з міркувань гігієни.

За допомогою аерозольного генератора над водою створюють туман, який, змішуючись з природним світлом з вікон чи з проектованим світлом, часом створює ефект Полярного сяйва. Полярне сяйво – це метафора сучасної цивілізації, яка, словами пана Хвана, "приваблива на вигляд, але є лише швидкоплинною ілюзією".

Митця надихнула на цю інсталяцію філософія Дао, особливо перший розділ книги Чжуан-Цзи, що має назву "Вільне й легке блукання".

У цьому розділі розповідається про велетенську рибу, яка обертається на птаха і злітає високо у небо – змахи його крил колишуть хвилі, допоки море не зливається з небом, а земля зникає.

Також пан Хван вдячний за натхнення кураторові Томасу Бергхусу, фахівцю з китайського мистецтва.

"Ми завжди говоримо про те, як люди можуть побороти кліматичні зміни – але ж 97% цих змін спричинено самими людьми!" – констатує він.

"Ось чому, звернувшись до давньокитайської філософії, ми з Томасом хотіли донести думку про те, що люди мусять жити у гармонії з природою, а не боротися з нею", - додає автор.

Ефективний спосіб

Після конференції у Копенгагені пан Хван уже двічі відвідав Тувалу і був офіційним делегатом Рамкової конвенції ООН про зміну клімату у 2012 році у Досі.

Цього року він знову візьме участь у тій конференції у Парижі разом з людиною, що його надихнула – Ієном Фраєм.

Хоча й не одразу, але з часом пан Фрай усвідомив, що мистецтво – ефективний засіб привернення уваги до проблем Тувалу, каже пан Хван: "Він переповів прем'єр-міністру та генерал-губернатору, що робота Вінсента має успіх".

Тувалу – країна, що скоро потоне

У Венеції, при встановленні цієї інсталяції (що отримала назву "Переступити приплив") виникли певні складнощі – влада не одразу погодилася на використання води і аерозольного генератора у приміщенні бієнале, Венеціанському Арсеналі (XVI століття), який колись використовували як збройний склад.

А у середу, день офіційного відкриття інсталяції, Вінсент Хван і Томас Бергхус вигадали ще одну дію - першу таку для Венеціанського бієнале.

"Якщо все вийде, куратор Томас, президент Бієнале, делегат від Тувалу і я сидітимемо отам-от, на стільцях у воді", – ділиться він своїм задумом, вказуючи на дальній бік басейну.

У його очах з'являється бешкетний вогник, коли він уявляє собі першу в історії Бієнале церемонію відкриття, що відбувається прямо у воді.

"Але ми ще маємо узгодити це з президентом Паоло Баратта", – застерігає він і вголос продовжує міркувати, де їм знайти рибальські чоботи.

"Взагалі-то, замість чобіт я б краще закатав штанини", – підхоплює думку Томас Бергхус. Це буде метафорична дія, пояснює він, "як у вислові "закатати рукави", тобто взятися до роботи. Але у цьому випадку, треба промочити ноги".