Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

“Фокус” спільно із соціологічною компанією TNS Ukraine розпочав публікацію низки власних соціологічних досліджень, які провадяться у 7 найбільших містах України – Києві, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові, Одесі та Сімферополі. Результати першого опитування свідчать про те, що найбільш економічно активне населення цих міст здебільшого не підтримає жодну політичну силу з тих, що братимуть участь у парламентських виборах у вересні:

“Можна із цілковитою упевненістю стверджувати, що трьом головним політичним силам (Партії регіонів, Блоку Юлій Тимошенко та блоку Наша Україна-Народна Самооборона) не вдалося привабити на свій бік найбільш економічно актину частину населення – працездатних громадян у віці від 25 до 45 років. Не визначилися із вибором 23.7%, а готові проголосувати проти всіх – 20%. Головним масив “протесаного електорату” складають заможні громадяни, які, за їх же власним визнанням, не мають жодних матеріальних проблем: це підприємці та власники невеличкого бізнесу. Але найбільше тих, хто має сумніви щодо голосування, серед службовців – 34%,” – пише “Фокус.”

“Фокус” також подає інтерв’ю із міністром закордонних справ Арсенієм Яценюком, у якому той, зокрема, твердить, що трудова міграція українців до Європи має і свої позитивні сторони – ширший світогляд, досвід роботи за іншими стандартами, а також фінансова допомога своїм родичам в Україні, яку міністр оцінює у 3 мільярди доларів на рік. Водночас пан Яценюк каже, що хотів би заохотити заробітчан повернутися в Україну. Найближчим часом, за словами міністра закордонних справ, він, як приватна особа збирається презентувати благодійний фонд Open Ukraine, головним завданням якого буде заохочення трудових мігрантів до повернення на Батьківщину. Арсеній Яценюк твердить, що гроші для роботи цього фонду він візьме не з державного бюджету:

“Я знаю, де брати кошти. Просто треба розумно підходити до головного національного надбання країни – нашим олігархам. Практика свідчить, що вони готові до співробітництва, тільки-но мова йде про благополуччя України. А бюджетний ресурс тут не допоможе. У 2005 році ми вже отримувати фінансування для популяризації України за кордоном – 12 мільйонів гривень. Їх розікрали,” – заявив Арсеній Яценюк в інтерв’ю “Фокусу,” а також розповів що під час зустрічі з українськими послами у Києві, що відбудеться найближчим часом, він, як міністр закордонних справ скеровуватиме їх на економізацію зовнішньої політики, підтримку трудових мігрантів та роботу над спрощенням візового режиму.

Про олігархів згадують і “Контракти”, які подають інтерв’ю із колишнім спікером Володимиром Литвином, у якому той, відповідаючи на запитання щодо того, чи зацікавлені українські олігархи у подальших ринкових реформах, відповів так:

“Більшість зацікавлена. Інакше власники фінансово-промислових груп були б проти дострокових виборів до Верховної Ради. Про податкову, земельну або тендерну реформу, на жаль, поки що не йдеться, але олігархи зацікавлені у політичній стабільності, у створенні системи стримування і противаг, у судовій реформі. Цього не врахували ті політики, які швидкими темпами почали стягувати владні повноваження до одного центру. Великий бізнес прагне легалізуватися, про що свідчить масовий продаж українських банків. Ніхто вже не запитає, наприклад, усім відомих банкірів про джерела походження їхніх капіталів — після продажу фінустанов вони освячені й захищені нормами міжнародного права... Загалом у середовищі олігархів відбуваються переоцінка цінностей, переосмислення пройденого шляху. Один український мільярдер якось розповів, що йому потрібно $2 тис. на день, щоб нормально почуватися, тобто до кінця життя приблизно $50 млн. Зробивши такі розрахунки, олігарх зайнявся благодійністю,” – розповів Володимир Литвин в інтерв’ю “Контрактам,” а також спростував припущення, що виборчу кампанію його політичної сили фінансує Віктор Пінчук.

	Economist

Британський Economist цього тижня вийшов із портретом російського президента Володимира Путіна на обкладинці. Часопис подає дві розлогі статті про пана Путіна та “його людей.” Одна з них так і називається – “Люди Путіна”, із підзаголовком “Колишній кгб-ешник, який править Росією, має хибні уявлення про те, як зробити її великою.” Часопис перераховує останні жарти російського президента, включно із зауваженням про військових пілотів, що “засиділися” без роботи, і робить висновок: хоча Радянський Союз давно помер і похований, російський “ведмідь” відродився, хоча тепер ховає погляд за дизайнерськими окулярами від сонця.

Economist також розмірковує над тим, що сприяло “втраті” Росії для Заходу, і доходить висновку, що та роль аутсайдерів, яку росіяни відігравали останні 20 років, лише на другому місці. А на першому – відродження культури, ментальності та поглядів на світ очима КГБ, або ж, якщо взяти ширше, російських “силовиків.”

Це слово, так само, як колись “перестройка” часопис подає у транслітерації, не перекладаючи. Утім, перерахувавши всі сильні сторони російських силовиків, часопис пише і про їх слабкі риси: “Амбіції силовиків скеровані у хибному напрямку. І не тому, що прагнути сильної Росії є чимось протизаконним. Помилка полягає у тому, що, так само, як і за радянських часів, вони розуміють під силою страх. Вони також помиляються у методах, якими хочуть зробити Росію міцнішою.

Для початку, економіка є надто залежною від високих цін на нафту, газ та інші природні ресурси, які не вічно триматимуться на цьому рівні. Росія є надзвичайно слабкою у виробництві, обслуговуванні та високих технологіях. Призначати шпигунів на керівні посади у великих компаніях є прямим шляхом до банкрутства: вони знають, як захоплювати активи і ув’язнювати ворогів, але вони не розуміють, як працює справжній бізнес.

Іноземні інвестори можуть і надалі жадати активів у російському нафтогазовому секторі, але клімат, коли ці активи можуть у будь-який момент бути вилучені державними чиновниками, а потім знову перерозподілені на користь “своїх”, не дуже вітається,” – пише Economist, і критикує також і зовнішню політику нинішньої російської влади, коли тиск на сусідів – Грузію, Україну чи балтійські республіки, - породжує дедалі активніший спротив самій Росії. І, підсумовуючи, британський часопис робить висновок про те, що найбільша загроза майбутньому Росії полягає не у “ворогах”, а у внутрішній слабкості, і що справжнім патріотизмом для російських керівників було б знайти у собі сміливість визнати цей факт.