Анастасія Зануда Бі-Бі-Сі, Київ

- “Власть денег” пише про те, хто стоїть за сезонними кризами в Україні, і, з досвіду попередніх років, подає календар майбутніх криз цього року.

- Про “родинний підряд” в українській політиці пише “Корреспондент”

- “Експерт” пише про переваги, які отримали Британія, Ірландія та Швеція, що вирішили не обмежувати притік робочої сили із країн-нових членів ЄС

- Британський Economist пише про події, що передували президентським виборам в Білорусі, а також порівнює їх із подіями листопада – грудня 2004 року в Україні

“Власть денег” у статті “Вершники кризи” аналізує причини та періодичність криз в українській економіці. “Кризи на споживчих ринках стали настільки звичайною справою для української економіки, що спрогнозувати їх час на рік вперед можна досить легко. Використовуючи одну й ту саму схему для створення дефіциту, великі українські промислово-фінансові групи періодично здійснюють супердоходні операції. Найрентабельнішими є змови у м’ясо-молочній, цукровій, зерновій та нафтопереробній галузях.

Складається враження, що великі гравці на цих ринках закладають цінові сплески у свої бізнес-плани,” – пише “Власть денег”, і подає свої дані про те, хто контролює ці чотири споживчі ринки. При цьому часопис називає не тільки фінансово-промислові групи, але й політичні партії та блоки. Крім того, автори статті зазначають, що наштовхнулися на небажання економічних експертів коментувати тему українських економічних криз, - економічні оглядачі радили звернутися з цього питання до політологів. Часопис також подає власний календар нафтових, цукрових, зернових та м’ясних криз на поточний рік.

“Корреспондент” у статті “Родинний підряд” пише про те, що серед претендентів на місце депутата Київради є багато дітей політиків, вже представлених у Верховній Раді та уряді. “Малий парламент, як іноді називають Київраду, після виборів може дати старт політичній кар’єрі дітям багатьох депутатів із “великого” парламенту. Нова мода ставить під загрозу можливість реформувати владу в столиці, адже більшість у столичній раді формуватимуть не політичні партії, а сімейні клани та пов’язані із владою бізнесмени, “- пише “Корреспондент”, та подає кілька прикладів “політичних” династій: від Нашої України син голови Печерської райадміністрації Анатолій Коваленко та дочка першого віце-прем’єра Ірина Сташевська, від Регіонів України сини Раїси Богатирьової – Ігор та Олександр, кандидат у мери столиці Леонід Чернівецький взяв у свій список сина Степана, разом із Європейською столицею до Київради йде син екс-голови комітету з газу та нафти, Олександр Ковалко, від соціалістів балотується син голови Рахункової палати, Костянтин Симоненко, від ПРП-ПОРА син екс-міністра транспорту Сергій Череп, а брат депутата Василя Онопенка, Петро, хоче потрапити до “малого” парламенту за списком БЮТ.

“Експерт” пише про переваги, які отримали Британія, Ірландія та Швеція, що вирішили не обмежувати притік робочої сили із країн-нових членів ЄС, хоча кількість трудових мігрантів виявилася на порядок вищою, ніж очікувалося. “Влітку 2004 року у лондонських супермаркетах різко змінився склад продавців. Смуглясті, із східними рисами обличчя Мухамеди, Алі та Зухри кудись зникли, а їх місце зайняли світлоокі та світловолосі Адами, Лехи та Моніки. Польські імена та польський акцент стали типовими для лондонської сфери обслуговування, а трохи згодом – і для всієї Британії. Сьогодні замовляючи каву, винаймаючи прибиральницю та викликаючи сантехніка, мешканець Британії, скоріше за все, зіштовхнеться із трудовим мігрантом зі Сходу – одним із понад 300 тисяч, що приїхали сюди після травня 2004 року у пошуках кращої долі...Основним постачальником мігрантів стала Польща – найбільш населена країна серед нових членів ЄС, із, до того ж, найвищим рівнем безробіття у 18%.

За офіційними даними менш, ніж за два роки на Британські острови приїхали понад 270 тисяч поляків. Велика кількість мігрантів прибули з Литви, Словаччини та Латвії, менша кількість – з Чехії, Угорщини, Естонії та Словенії,” – наводить статистичні дані “Експерт”, але зауважує, що така масова трудова міграція не тільки не призвела до катастрофи, але й мала низку позитивних наслідків: економічне зростання у країнах, що відкрили свої ринки праці, падіння безробіття та напруги у країнах, які постачають робочу силу, розвиток малого бізнесу, який обслуговує нові етнічні громади, бум у малобюджетній авіації, який буквально змінює економічну мапу Європи. Є і ще одна перевага:

“Європейці неочікувано для себе збагнули, що деякі меншини не хочуть асимілюватися до місцевої спільноти. Тому багато хто з них воліє, аби мігранти були білими і не мусульманами. В ідеалі – аби вони були європейцями, вихованими у християнській традиції... Західні європейці стали розглядати східноєвропейських мігрантів як корисну вакцину. Вони вирішують економічні проблеми, але не порушують культурне середовище, бо дотримуються тих самих цінностей,” – цитує “Експерт” аналітика Оксфордського центру з питань міграції, Мартина Руса.

Британський Economist у статті “Під джинсовим прапором” пише про події, що передували президентським виборам в Білорусі, а також порівнює їх із подіями листопада – грудня 2004 року в Україні. “Те саме п’янке почуття того, що порушуються табу та розриваються кайдани, та ж сама студентська згуртованість, той самий кусючий мороз. Тисячі білорусів, що зібралися на площі у Мінську на імпровізований мітинг, замість традиційного українського помаранчевого кольору обрали собі за прапор шмат джинсової тканини. Їх символом він став потому, як на одній з маніфестацій міліція пошматувала прапори учасників протестів, і тоді звичайна джинсова куртка одного з них стала прапором...

І все ж, не зважаючи на багато подібного, результат протестів у Мінську навряд чи буде такий самий, як в Україні. Серед причин можна назвати короткозорість російської зовнішньої політики, обмеженість західного впливу у цьому Богом забутому куточку Європи, та, понад усе, Олександр Лукашенко, президент Білорусі, який не знає жалю,” – пише Economist. Британський економічний часопис також пише про те, що українська “помаранчева” революція мала і негативний вплив на події в Білорусі.

Президент країни з більшою готовністю застосує силу для придушення протестів, а корупція та чвари у пореволюційній Україні додали ще один аргумент на його користь: “Навіщо мерзнути на морозі, якщо йдеться лише про те, що один клан замінить інший?” Що до Заходу, то про його роль у революційних подіях в колишніх радянських республіках Economist пише так:

“Новітня історія засвідчила, що для того, аби допомогти демократичним силам у пострадянських країнах, Заходу потрібні засоби та мотивації. У випадку з Україною було і те, і інше, і, хоча роль іноземців в тамтешніх подіях було перебільшено, вони дійсно допомогли уникнути силового варіанту розвитку подій. В Азербайджані, де минулого року уряд сфальсифікував результати виборів, міркування про енергоресурси затьмарили потяг до демократії. В Білорусі Захід мало що може зробити, як би не хотів цього,” – вважає британський Economist.