Культогляд: кому дістанеться Оскар

Ймовірні володарі Оскарів, скандальний спектакль в одному з провідних британських театрів, фотографії з відвертим підтекстом та сучасний погляд на телесеріал "Друзі" – в культурному огляді британської преси.

"І Оскар отримує…"

За кілька днів до церемонії вручення Американської кінопремії Independent прогнозує її результати.

Видання вважає, що найкращим фільмом року визнають "У центрі уваги", який розповідає про журналістське розслідування випадків педофілії серед священиків католицької церкви в Бостоні.

Газета визнає, що букмекери роблять ставку на "Легенду Г'ю Гласса" Алехандро Іньярріту, але пише, що оскільки інша його стрічка отримала Оскар минулого року, то виграш другий рік поспіль є малоймовірним.

Утім, на думку Independent, на найвищу кінематографічну нагороду заслуговує "Кімната" – фільм про жінку, яка з 17 років живе у полоні і виховує сина, народженого від свого викрадача-ґвалтівника.

Видання передбачає, що акторка, яка зіграла роль полонянки, Брі Ларсон, заслужено отримає золоту статуетку в номінації "Найкраща жіноча роль".

Ніхто не сумнівається, що найкращим актором нарешті назвуть Леонардо ДіКапріо за створений образ в "Легенді Г'ю Гласса" – "не тому, що це його найкраща акторська робота, а тому, що кіноакадемія знає, що настав його час".

Independent також прогнозує, що цей майстерно знятий фільм – драматична історія виживання на американському заході у ХІХ сторіччі – виграє Оскар за найкращу операторську роботу, а пана Іньярріту відзначать за режисуру – за "жертви, на які він пішов".

Друзі-песимісти

Виконавці головних ролей у культовому комедійному серіалі "Друзі" нещодавно вийшли на одну сцену, аби вшанувати знаного американського режисера.

Довгоочікуване возз'єднання п'ятірки (Метью Перрі, який на екрані був саркастичним Чендлером, того дня грав у виставі в Лондоні) викликало справжній ажіотаж серед їхніх шанувальників.

Але оглядач газети Daily Telegraph відреагував на подію з певним песимізмом.

Він пригадує, що у середині 90-х двадцятирічні дивилися "Друзів" і фантазували про життя у просторих апартаментах у мегаполісі та про посиденьки у кав'ярні, під час яких можна було щиро обговорювати все, що завгодно – від невдалих побачень до кар'єрних злетів. І навіть поява дітей у героїв сприймалася не як виклик, а більше як безтурботна колективна відповідальність.

Але сьогоднішнє покоління молодих, наполягає автор, сприймає серіал у зовсім іншому світлі.

"Ціни на нерухомість, які невпинно ростуть, означають, що на відміну від своїх батьків, вони можуть лише мріяти про власний дім, а ненадійна робота робить появу дитини тривожно-недоступною розкішшю. Маленький будинок у передмісті та стабільна зарплатня – колись об'єкти висміювання у богемному середовищі – тепер виглядають вершиною везіння", – зазначає оглядач.

І додає, що перший рядок у веселій пісеньці з серіалу – "ніхто тобі не сказав, що життя буде таким" – тепер звучить, як "сумне пророцтво".

"Чисті"

Guardian пише про скандальну постановку п'єси "Чисті" британського драматурга Сари Кейн у Королівському національному театрі, одній з головних сцен Британії.

Це історія про університет, який перетворюється на тоталітарну установу, де персонажів піддають тортурам – від примусового годування до ударів струмом.

Деякі епізоди виявилися настільки натуралістичними, що протягом першого тижня після прем'єри п'ятеро глядачів втратили свідомість, а десятки залишили залу.

Режисер Кейті Мітчелл зізнається, що робота над п'єсою психологічно вплинула і на акторський колектив – буквально всім по ночах снилися "жахіття про якісь надзвичайні події".

"Ми змушені багато сміятися, аби збалансувати відчай і темні емоції матеріалу", – додає вона.

На думку Мітчелл, така реакція аудиторії зумовлена не лише сценами насилля, а й усвідомленням того, що п'єсу написала молода жінка.

"Ми боїмося цього темного жіночого голосу, який наполягає, аби ми досліджували… тему насилля. Просто ми не дуже комфортно почуваємося, коли нам пропонують це зробити, особливо коли це робить жінка", – пояснює режисер.

Guardian додає, що суперечливу постановку не сприйняли критики. Наприклад, театральний оглядач самого видання написав, що він був "спустошеним" після перегляду.

А ще газета публікує коротку біографічну довідку про Сару Кейн, яка встигла написати лише п'ять п'єс перед тим, як, виснажена частими депресіями, наклала на себе руки у 28 років.

Від сексу до цноти

Розкидана мереживна білизна, черевики на височенних підборах та дивні декорації – палата у лікарні, кімната в школі або крижана печера. А ще яскраві атрибути – різдвяна ялинка чи різнокольорові кульки.

Саме такі інтер'єри фотографувала лондонська художниця Джо Броутон, коли працювала прибиральницею на студії, де знімали фільми для дорослих, розказує Daily Mail.

Коли вона тільки отримала цю роботу, аби оплачувати навчання в Королівському коледжі мистецтв, почувалася неоднозначно і соромилася розповідати, чим заробляє на життя.

"Періодично мені було важко сприймати те, що відбувається на майданчику, відношення до жінки як до об'єкту. Я приховувала, що маю стосунок до порноіндустрії, як таємницю, що викликала в мені почуття провини, але без цього я б не змогла реалізувати свої амбіції", – каже фотограф.

Згодом вона звикла до специфічних обов'язків і почала фотографувати декорації після відвертих знімань, порівнюючи це з роботою детектива на "місті злочину".

Цікаво, що окрім цих пікантних зображень, пані Броутон відома також своїм проектом "Незаймані" – фотопортретами людей, які ще не пізнали плотського кохання.