Куди заведе "дорожня карта", або про що домовилися в Берліні

ВВС Україна аналізує підсумки першої за довгий час зустрічі лідерів країн "нормандської четвірки": звідки й куди має привести "дорожня карта" вирішення конфлікту на Донбасі, у чому полягає інтрига з озброєнням місії ОБСЄ та як розуміють гуманітарну проблематику президенти України та Росії.

"Перші" і "другі"

"Дива, як і очікувалося, не сталося", - резюмувала підсумки кількагодинної зустрічі лідерів України, Росії, Франції та Німеччини Ангела Меркель.

Утім, назвати її безрезультатною попри відсутність підписаних за підсумками переговорів документів теж не можна: окремі коментатори закликають вважати успіхом сам факт її проведення. Особливо зважаючи на те, що ще зовсім недавно у недоцільності такої зустрічі переконував Володимир Путін.

Головний результат переговорів: лідери "четвірки" погодилися створити "дорожню карту" врегулювання конфлікту на Донбасі. Ця звістка з Берліну насправді означає більше, ніж "домовилися домовлятися далі". Для того, щоби зрозуміти, про що у цьому випадку йдеться, потрібно пригадати історію спроб "нормандського формату" залагодити цю кризу.

Отож, на початку вересня 2014 року, після кривавих боїв на Донбасі, за підсумками консультацій лідерів України, Росії, Німеччини та Франції було підписано так званий "Мінський протокол" - його зараз називають "<link type="page"><caption> першими мінськими угодами</caption><url href="http://www.osce.org/ru/home/123258?download=true" platform="highweb"/></link>". Дванадцять пунктів цього документу передбачали, зокрема, негайне двостороннє припинення вогню (пункт 1), організацію постійного моніторингу на українсько-російському кордоні і верифікацію з боку ОБСЄ (4) та негайне звільнення всіх заручників та осіб, що незаконно утримуються (5).

Утім, досягти постійного перемир’я на Донбасі не вдалося: перший пункт "Мінського протоколу" порушувався уже з перших днів після підписання документу. Рішучого прогресу не вдавалося досягти і за іншими напрямками. Дійшло до того, що на початку 2015 року Донбасі фактично повернувся до стану повноцінної війни, а найгарячіші бойові дії розгорнулися поблизу важливого транспортного вузла Дебальцевого.

У цій ситуації в середині лютого 2015-го лідери країн "нормандської четвірки" зустрічаються в столиці Білорусі ще раз і домовляються про документ з довгою назвою "Комплекс заходів з виконання Мінських угод" - також відомого як "другі мінські угоди". У ньому заходи з врегулювання конфлікту були деталізовані, а також прив’язані до конкретних часових орієнтирів.

Приміром, повне затишшя на фронті мало початися з півночі 15 лютого 2015 року, а до кінця того ж року в Україні мала б почати діяти нова Конституція, ключовим елементом якої мала стати "децентралізація з врахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, узгоджених з представниками цих районів".

Однак реалізація "других мінських угод" також забуксувала – і теж з першого пункту. Бойовики "ДНР" - як стверджує офіційний Київ, не без допомоги регулярних частин російської армії – захопили Дебальцеве уже після того, як мало бути встановлене повне і беззастережне припинення вогню. Перестрілки на лінії розмежування не вщухали, обміни полоненими не відбувалися, а важке озброєння від фронту, судячи з новин з зони АТО, так і не відвели.

Останнім часом дебати навколо реалізації "мінських угод" взагалі зайшли у глухий кут.

Київ наголошує, що перш за все потрібно виконувати "безпекові" пункти домовленостей: забезпечити постійне перемир’я, вивести з території України іноземні війська та техніку та встановити контроль над кордоном з Росією. Натомість Москва каже, що пріоритетними мають бути "політичні" питання: мовляв, спочатку Київ має надати непідконтрольним територіям спеціальний статус, змінити Конституцію та провести на Донбасі вибори.

Учасники переговорів щодо замирення на Донбасі дедалі рідше демонстрували оптимізм. Непоодинокими стали голоси про те, що "мінський процес" "швидше мертвий, ніж живий".

"Дорожня карта"

У цій ситуації, кажуть джерела ВВС Україна, наближені до переговорного процесу, Київ згадав про стару ідею напрацювання "дорожньої карти" – документу, в якому максимально чітко і конкретно були б перелічені кроки щодо деескалації конфлікту.

Причому йшлося б і про політичні, і про безпекові заходи. Головне – чіткий порядок їхнього виконання. Поки не виконується пункт А, немає мови про пункт Б.

Окремо у "дорожній карті" мала б бути прописана система гарантій, що сторони конфлікту, фігурально кажучи, не "кинуть" одна одну. Гарантами дотримання угод мали б стати західні партнери – Франція і Німеччина.

Джерела ВВС Україна стверджують: не так давно на розробку такої "дорожньої карти" погодилися усі четверо лідерів "нормандської четвірки", тож робота над документом уже повним ходом йде в рамках консультацій на рівні експертів та глав МЗС. За словами Петра Порошенка, остаточну версію "карти" підпишуть четверо міністрів закордонних справ уже до кінця листопада.

Київ, за словами співрозмовників ВВС Україна, має кілька "червоних ліній", якими не збирається поступатися.

Ключове питання – контроль над кордоном. У Києві стверджують: про вибори у "окремих районах Донецької та Луганської областей", поки українсько-російський кордон перебуває під контролем бойовиків, немає й мови.

У Москві на це відповідають: 9-й пункт "других мінських угод" чітко передбачає, що контроль над кордоном має перейти до української влади тільки після проведення виборів.

Але Київ нагадує: в 4-му пункті "перших мінських угод" йшлося про те, що ситуацію на кордоні верифікує ОБСЄ. Отже, спочатку контроль над кордоном має перейти до суттєво розширеної місії ОБСЄ, а вже потім туди повернуться українські прикордонники. Головне, щоби можливості для безперешкодного постачання озброєнь та живої сили з Росії на Донбас було перекрито.

Москва офіційно заперечує причетність до бойових дій на сході України, однак визнає участь у них своїх громадян – так званих "добровольців".

Так чи інакше, видається, що тепер головним полем дипломатичних битв для Києва стане розробка цієї самої "дорожньої карти" - а саме зміст і порядок виконання її пунктів.

"Майстерність, щоб власна ініціатива (дорожня карта) не перетворилася на чергову пастку для України, знадобиться неабияка", - вважає<link type="page"><caption> Альона Гетьманчук</caption><url href="http://blogs.pravda.com.ua/authors/hetmanchuk/5808a5694d58f/" platform="highweb"/></link> з Інституту світової політики.

Озброєна місія

Інше питання, яке обговорювалося в Берліні, – майбутнє місії ОБСЄ, яка працює на Донбасі.

Український президент Петро Порошенко заявив, що "ми зараз робимо спробу" запровадити "озброєну, ми її називаємо поліцейською, місію ОБСЄ". За його словами, ця місія повинна буде "забезпечувати безпеку" під час виборів на непідконтрольних територіях – попри те, що дата цих виборів наразі невідома, а прогресу в обговоренні законодавства, за якими вони проходитимуть, наразі немає – та в "перехідний період".

"Можу окремо наголосити, що російська сторона також підтримала необхідність запровадження озброєної поліцейської місії ОБСЄ", - продовжив Петро Порошенко.

Ще навесні цього року пан Порошенко заявив, що вибори на непідконтрольних територіях Донбасу можуть відбутися тільки після початку роботи там озброєної поліцейської місії ОБСЄ.

Глава російського МЗС та президент Росії Володимир Путін казали, що не проти надання спостерігачам ОБСЄ стрілецької зброї.

Пан Лавров пояснив, що зброя буде потрібна тим співробітникам місії, які контролюватимуть лінію розмежування, а також місця, куди сторони конфлікту відведуть важке озброєння.

<link type="page"><caption> Українські спостерігачі</caption><url href="https://www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/1378849378822021" platform="highweb"/></link> кажуть, що надання спостерігачам ОБСЄ зброї дозволить їм моніторити ситуацію в зоні конфлікту цілодобово: відомо, що зараз патрулі ОБСЄ не працюють у темний час доби через загрозу безпеці співробітників місії.

У своїй заяві для преси за підсумками берлінських переговорів президент Росії Володимир Путін жодним словом не згадав про домовленість щодо надання спостерігачам ОБСЄ зброї, і це помітили українські та західні коментатори.

Утім, інтрига невдовзі зникла: прес-секретар російського лідера Дмитро Пєсков підтвердив, що "Путін погодився на це в ході переговорів".

Представники самопроголошених "республік" <link type="page"><caption> раніше категорично заперечували</caption><url href="http://dan-news.info/official/oficialnoe-zayavlenie-denisa-pushilina-po-voprosu-vozmozhnosti-vvoda-vooruzhennoj-missii-obse.html" platform="highweb"/></link> проти розгортання на Донбасі озброєної місії ОБСЄ.

"Донбас, як і раніше, категорично проти будь-яких озброєних місій на території Луганської та Донецької народних республік. Ми це розцінюватимемо як інтервенцію", - заявив у травні цього року глава так званої "Народної ради" "ДНР" Денис Пушилін.

Судячи з усього, позиція з цього приводу там залишилася незмінною дотепер: донецькі ЗМІ минулого тижня повідомили про проведення "тренувань" з протидії іноземним озброєним місіям в "ДНР". Участь у заході начебто взяли <link type="page"><caption> понад тисяча людей</caption><url href="http://dan-news.info/politics/trenirovka-po-protivodejstviyu-vooruzhennym-inostrannym-missiyam-sobrala-v-dnr-bolee-1000-uchastnikov.html" platform="highweb"/></link>.

У будь-якому разі, озброєння місії ОБСЄ не є питанням найближчого майбутнього.

"Щойно буде закон про вибори (на неконтрольованих Києвом територіях. – Ред.) і будуть зрушення, тоді можна буде говорити про озброєну місію ОБСЄ. Сьогодні це не дуже терміново, адже спочатку потрібен закон про вибори", - заявила після берлінських переговорів Ангела Меркель.

Гуманітарні питання

Ще однією темою берлінських переговорів, як випливає з заяв їхніх учасників, стали "гуманітарні питання".

Тільки от, судячи з заяв президентів України та Росії, розуміють їх у різних країнах по-різному.

"Ми визначилися з деякими… питаннями гуманітарного характеру. На жаль, тут багато чого добитися не вдалося… Тут, мабуть, просування найбільш мінімальне, оскільки пов’язано це було б перш за все з організацією виплат соціальних, допомог. Але, на жаль, тут прогресу поки що немає жодного", - розповів журналістам <link type="page"><caption> Володимир Путін</caption><url href="http://kremlin.ru/events/president/news/53128" platform="highweb"/></link>.

Зовсім по-іншому на цю тему говорив <link type="page"><caption> Петро Порошенко</caption><url href="http://www.president.gov.ua/news/policejska-misiya-obsye-rozpochne-robotu-na-okupovanih-terit-38524" platform="highweb"/></link>.

"Ми наполягаємо на негайному звільненні всіх заручників у форматі "всіх на всіх" і я впевнений, що це нарешті має надати черговий поштовх, тому що цей процес, за бездіяльності російської сторони, був зупинений на дуже тривалий час", - заявив український президент після переговорів у Берліні.

За словами Петра Порошенка, у ході розмов "згадували про всіх заручників, які незаконно утримуються на території Російської Федерації". Прикметно, що у числі цих "заручників" поруч з прізвищами Олега Сенцова та Олександра Кольченка прозвучало і прізвище затриманого кілька тижнів тому паризького власкора "Укрінформа" Романа Сущенка.

Сайт президента України повідомляє, що "була підтримана українська пропозиція про безперешкодний доступ представників Міжнародного комітету Червоного хреста до всіх незаконно утримуваних полонених".

Президент Росії безпосередньо після берлінських переговорів на цю тему не висловлювався.

А його речник Дмитро Пєсков наступного дня заявив: Путін вважає, що обговорювати звільнення утримуваних в Росії українських громадян в рамках "мінських угод" – "неприйнятно".

"Зрозуміло, що йдеться лише про осіб, які утримуються на території України, на території Донбасу", - заявив пан Пєсков.