Волинь - 43 як чорна сторінка історії і Польщі, і України

11 липня 1943 року була неділя. Для Волині той день стане "кривавою неділею" - апогеєм різанини, влаштованої українським націоналістичним підпіллям проти волинських поляків. Посеред ночі жорстокі напади було скоєно на десятки польських сіл у кількох районах Волині, що на той час була окупована нацистською Німеччиною. За один той день загинули 11 тисяч людей.

На гребені хвилі насильства, яка охопила Волинь і згодом поширилася на Галичину, за підрахунками істориків, загинули до 100 тисяч поляків і біля 20 тисяч українців.

Після десятиліть замовчування, напівправд і інформаційних маніпуляцій незалежна Україна і Польща почали шукати пояснення цим трагічним подіям - своє для кожного народу.

На офіційному рівні політики обох країн регулярно робили заяви про примирення, порозуміння і взаємне прощення історичних провин. Однак кожна кругла дата трагічних подій на Волині стає черговим нагадуванням про прірву нерозуміння, яка досі розділяє їхнє тлумачення істориками та суспільствами України та Польщі.

"Трагедія" чи "різанина"?

Від того, якою мовою досліджувати тему Волинських подій, залежить визначення і формулювання: те, що українські дослідники і політики окреслюють як "Волинська трагедія", польські історики називають "Волинською різнею".

Дебати загострилися до чергового ювілею, коли обидві палати парламенту Польщі - Cенат (20 червня) і Cейм (12 липня) - ухвалили резолюції про вшанування жертв Волинської різанини, де події 1943 року визначено як "етнічні чистки з елементами геноциду".

Могло бути гірше, вказують журналісти, бо, фактично, партія "Громадянська платформа" виявилася єдиною політичною силою парламенту Польщі, яка обстоювала прагматичний і виважений підхід до дражливого питання спільної з Україною сторінки історії. І ліві, і праві фракції Сейму обстоювали потребу включити до тексту постанови слово "геноцид".

Ще більшого сум'яття до розбурханих емоцій у польському парламенті додав лист за підписами 148 депутатів Верховної Ради України від урядової більшості - фракцій Партії регіонів і комуністів - із закликом засудити дії УПА на Волині в 1943 році як акт геноциду. Тому голосування обох палат польського парламенту в політичному істеблішменті Польщі сприймають як компроміс заради очікуваного підписання Угоди про асоціацію між Україною і ЄС.

Водночас в Україні багато хто сприйняв формулу "етнічні чистки з елементами геноциду" як занадто різку і таку, що не сприяє залагодженню історичних претензій і загоєнню ран минулого.

Примирення як процес

Як сказав ВВС Україна Марчин Войцеховський, заступник голови Фонду міжнародної солідарності, створеного за сприяння МЗС Польщі для підтримки проектів розбудови демократії, ці різнотлумачення і різні підходи до оцінок і формулювань - одна з найбільших проблем процесу примирення між українцями і поляками.

Він нагадує, що сам цей процес почався щойно 20 років тому, коли Польща стала суверенною, а Україна - незалежною. Те, що в комуністичні часи ця тема була взагалі заборонена, спричинила ситуацію, за якої третина молодих поляків узагалі не знають, що таке Волинь, а політики повертаються до цієї теми з наближенням чергової "круглої дати".

"Поляки дивляться на Волинь лише крізь призму антипольської етнічної чистки 1943 року і забувають про загальний історичний контекст - те, що Польща кілька століть блокувала створення незалежної української держави на землях, де більшість становили етнічні українці. Маю на увазі події XVII, XIX, початку XX століття і весь соціальний, економічний і політичний контекст відносин", - каже Марчин Войцеховський.

Водночас він додає: "А українці повинні чесно подивитися на те, що відбувалося під час війни. Я можу погодитися, що польська політика щодо України була несправедливою і неправильною, але фактом є те, що українські націоналісти свідомо проводили етнічну чистку і знищували польське населення".

Львівський історик Василь Расевич вважає, що політики обох країн заявами і ухвалами про Волинь розраховують передовсім на внутрішню аудиторію. З огляду на використання історії як інструмента мобілізації суспільства історик скептично налаштований щодо можливості примирення.

"Тут не ідеться про примирення - тут ідеться про мобілізацію під свої знамена. Історія є надзвичайно мобілізуючим засобом, тому її так активно використовують у політичних цілях. За таких обставин важко сподіватися якогось примирення чи логічного діалогу, де б звучали аргументи і, особливо, щоб ті аргументи були почуті з обох боків", - сказав Василь Расевич.

Історик, який сам родом з Волині і дядько якого воював у лавах УПА, де й загинув від рук НКВД у 1945 році, вважає, що волинські події 1943 року є беззаперечною плямою в історії українського націоналістичного підпілля.

"Якщо говорити про якісні характеристики дискусії між українцями і поляками, то насправді ці події, які відбувалися на Волині, - масове вбивство польського населення і змушування його покинути територію, - ці дії є злочином і мають бути засуджені, незважаючи на жодні обставини, без жодних дискусій", - вважає старший науковий співробітник Інституту українознавства Національної академії наук України.

УПА: суперечливі герої

Василь Расевич вважає, що тема Волинської різанини в липневі і серпневі дні лунає надто емоційно, аби можна було вести об'єктивну і - головне - відсторонену від емоцій - дискусію про передумови і ширший соціально-історичний контекст тих подій.

Український історик розуміє, чому саме цього року вшанування пам'яті поляків, убитих на Волині під час війни, набрало в Польщі такого великого масштабу.

"Це є останній шанс віддати належне тим людям, які постраждали на Волині. Ті, хто вижили, зараз у такому віці, що вони вже наступного ювілею не дочекаються. І польські політики та історики це розуміють, що вони цих людей належним чином не вшанували і не сказали, що відчули їхній біль, - каже Василь Расевич. - Бо в часи PRL-ю [ПНР - ред.] говорити на цю тему було заборонено. Потім Польщі був важливий український напрямок і вона чекала розумної політики з українського боку, тому замовчували цю тему. І ці люди, - кресов'яни, які постраждали на Волині чи в Східній Галичині, вони ще дотепер чуються ображеними, шо їхнього болю, їхньої кривди не почули".

На запитання, коли польське суспільство буде готове подивитися на діяльність УПА очима українців - як на, можливо, приречених на поразку, та все ж борців за незалежність, польський оглядач Марчин Войцеховський каже, що навіть зараз у Польщі є люди, які не сприймають Українську повстанську армію негативно.

"Є група людей у Польщі, які розуміють, що треба чітко розмежовувати злочини, скоєні членами УПА, і ту боротьбу за незалежність України, яку УПА проводила багато років. Мені здається, що ця частина поляків трохи сфрустрована тим, чому такого розмежування не відбувається в Україні: чому вони публічно не можуть заявити, що в її діяльності були помилки, були трагічні сторінки - такі як Волинь чи боротьба проти українців, але все ж були позитивні моменти в діяльності УПА, які ми хочемо вшанувати", - каже пан Войцеховський.

Він додає, що не полякам, а українцям треба осмислити сторінки власної історії і визначити своє ставлення, серед іншого, і до УПА. Проблема в тому, що в Україні немає єдиного бачення історії, а ставлення до УПА і її контроверсійної спадщини залежить від регіону походження або мови, якою спілкуються в побуті.

Примирити пам'ять

Український історик Василь Расевич погоджується, що для того, щоби поляки побачили в УПА не лише винуватців етнічних чисток на Волині у 1943 році, спершу повинно відбутися "примирення пам'яти" в cамій Україні.

"Має відбутися серйозна ревізія історичної науки і історичних контекстів, які стосуються УПА; має бути проведена "дебандеризація" трактування Другої світової. І якщо не буде в позитивному центрі інтерпретації Другої світової війни групи Степана Бандери в Організації українських націоналістів, тоді не тільки ми, а й інші зможуть говорити про позитивні сторони в Українській Повстанській Армії, - переконаний історик. - В УПА були позитивні сторони, які полягали в тому, що на певній фазі це була антинацистська боротьба і це була антирадянська боротьба: вони дійсно воювали за незалежність".

Хвиля обурення, якою текст ухвали польського парламенту в Україні зустріли політики правого чи право-центристського крила, на думку Василя Расевича, пояснюється тим, що багато людей перебувають під впливом пропагандистських штампів і стереотипів, які "дісталися нам з різних агіток ОУН і перекочували до масової свідомості з досліджень історії визвольних змагань".

У Польщі правиця критикує ухвалу про Волинь за недостатню чіткість і гостроту формулювань, в Україні ж її сприймають як конфронтаційну чи однобоку.

Проблема в тому, що люди "говорять різними мовами", переконаний старший науковий співробітник Інституту українознавства.

"І це є наша біда, бо рішення польського парламенту є нормальним і поміркованим. Тому що етнічна чистка була, і вона була спровокована ОУН під проводом Степана Бандери. Що це означає? Це означає, що поляків попередили, щоб вони або забралися за Сян, покинули цю територію, щоб вона була українською, етнічно одноманітною. Або їх уб'ють, - каже історик Василь Расевич і опонує деяким своїм колегам. - Українські історики націоналістичного типу заявляють, що польське населення Волині було заручником еміграційного уряду Польщі в Лондоні, який наказав полякам залишатися на Волині, прирікши їх на жертву. Але куди ці люди мали забратися?"