|
НАТО зацікавлено у прогресивному розвитку України | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Прапори семи країн, що стали членами Північно-Атлантичного Союзу, у п'ятницю вперше піднято над штаб-квартирою організації у Брюселі. Вступ Болгарії, Румунії, Словенії, Словаччини та трьох Балтійських держав до НАТО докорінно змінило геополітичну ситуацію у Європі і перенесло центр тяжіння Євроатлантичної спільноти на Схід. Українська Служба Бі-Бі-Сі запитала британського аналітика Джеймса Шера, який консультує НАТО з питань України, про те які переспективи вступу до НАТО має Україна. Джеймс Шер: На мою думку, тут є дві важливі обставини. Звичайно, НАТО має політику відкритих дверей, проте рішення географічного розширення, яке відбувається, потребуватиме більше стратегічних міркувань від урядів країн НАТО, ніж вони поки що уявляли. Це не може бути механічним процесом, і тому перш ніж НАТО зможе дати відповідь на це запитання, уряди країн-членів мають дійти згоди з цього приводу. Наразі, жоден з урядів не висловлював думки про припинення політики відкритих дверей для нових членів НАТО. Другою обставиною є сама Україна. В одній, дуже важливій для НАТО галузі, про яку не здогадуються на Заході і навіть більшість в Україні, існує більше прогресу, ніж в інших. Це стане очевидним, коли оприлюднять Огляд оборонної програми України. Ми побачимо значний прогрес в оборонній реформі України, коли оборонна галузь стала набагато більш прозорою, ніж вона будь-коли була, і набагато більш наближеною за духом до євро-атлантичної спільноти. Проте інша галузь, якій надається навіть більше значення в спільному плані дій України з НАТО, - це посилення демократії в Україні. Саме у цій галузі немає жодного уряду серед країн-членів НАТО, який почувався б задоволеним. При цьому незадоволення спричинене навіть не стільки тими реаліями, які існують тепер, скільки непевністю в розвитку України на майбутнє, і зокрема - в період президентських виборів. Українська Служба Бі-Бі-Сі: Українське військове відомство та міністерство закордонних справ висловлювали сподівання, що Україну офіційно запросять до НАТО вже на саміті у Стамбулі, проте Україну не запросили навіть на святковий саміт у Вашінгтоні. Тож якими є українські переспективи на найближче майбутнє? Джеймс Шер: Україну було б неможливим запросити до Вашінгтона без статутних порушень НАТО, адже запрошеними були лише члени та офіційні кандидати до альянсу. 23 травня 2002 року Рада Національної Оборони України, а відтак президент, задекларували членство України в НАТО як свою стратегічну мету. Проте Україна ще не стала офіційно країною-кандидатом, і відтак не потрапила до категорії запрошених країн. Стосовно Стамбула багато людей висловлювали багато припущень. Я гадаю, що українській стороні не варто сподіватися на оголошення в НАТО кардинальних змін у статусі України, проте у кулуарах можна буде почути чітке заохочення України та її визнання. Проте ще раз хотів би наголосити, що з огляду на бурхливий політичний розвиток в Україні дуже малоймовірно, що НАТО зробить офіційні кроки щодо України. Українська Служба Бі-Бі-Сі: Чи означає це, що до президентських виборів в Україні НАТО не поглибить свої відносини з Україною? Джеймс Шер: Я гадаю, що до президентських виборів Захід і країни НАТО в різний спосіб, приватно здійснюватимуть заходи, які підкреслюватимуть наше зацікавлення в прогресивному розвитку України та наближенні України до НАТО. Багато хто підкреслюватиме наше зацікавлення у тому, щоб рефоморвана та демократична Україна вступила до альянсу. Проте це буде процес, що його відчують люди, які безпосередньо мають справу з НАТО, радше як широка громадськість в Україні чи на Заході. Українська Служба Бі-Бі-Сі: Якими, на Вашу думку, будуть наслідки розширення НАТО для України з огляду на негативну реакцію Росії і погрози переглянути російську ядерну стратегію стосовно країн НАТО? Джеймс Шер: На жаль, мушу визнати, що тут все залежатиме від Росії. Більшість країн НАТО дуже не хотіли б поставити під загрозу союзницькі стосунки НАТО з Росією чи Росії з Україною. В Україні широко розповсюджене переконання, що НАТО воліє налаштувати Україну на конфлікт з Росією. Насправді не може бути більш помилкової думки. Це настільки помилково, що коли російський тиск на Україну ставить під сумніви програму НАТО "Партнерство заради миру", як-от у випадку з конфронтацією на Тузлі, інстинктивна реакція НАТО - не реагувати офіційно. Насправді ж, офіційна реакція була б, напевне, найбільш правильною та ефективною у цьому випадку. НАТО провадить, добре це чи зле, дуже виважену та чутливу політику щодо Росії. Внаслідок цього російський тиск на Україну може не отримати адекватної публічної реакції з боку НАТО. Якщо країни НАТО не змінять свою настанову, то українська сторона може не отримати тієї підтримки та запевнень, на які вона розраховує. |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||