Світова преса про розпад Радянського Союзу

Світові видання присвячують низку статтей 20-річчю путчу, розпаду СРСР та формуванню нових незалежних держав на території колишнього СРСР.

Німецька Die Welt пише про те, що якщо 20 років тому росіяни відчували гордість за те, що змогли відстояти демократію, то зараз серед них панує відчуття розчарування:

"Через 20 років після невдалого путчу мало хто вірить у демократичні ідеали, за які тоді боролися, а балет "Лебедине озеро" назавжди залишиться для Росії символом обману та стагнації", - пише видання, і наводить слова одного із учасників ГКЧП Василя Стародубцева:

"Ми прорахувалися. Треба було не балет передавати, а пояснити народу, чим загрожує розпад нашої держави".

Die Welt також пише, що і досі залишається невідомим, чому не було заарештовано Бориса Єльцина, який очолив спротив путчистам біля Білого дому.

Підбиваючи підсумок 20 років без СРСР, німецьке видання пише про парадокси цих років:

"Процес проти КПРС зайшов у глухий кут. Колишні соратники Єльцина перейшли на бік комуністів. Інші стали шахраями. Через два роки сам Борис Єльцин віддав наказ стріляти із танків по Білому дому, а на виборах до парламенту перемогла націоналістична партія Жириновського. Через три роки почалася чеченська війна. У 1995 комуністи знову набрали більшість у Думі. У 2000 Путін став президентом, і досі міцно тримає владу. Сьогодні лише 8 відсотків населення вважають, що путч, якого вдалося уникнути у серпні 1991, був перемогою демократії", - пише Die Welt.

Американська Washington Post пише про те, що наслідки комуністичного режиму зберігаються і досі, 20 років потому, як СРСР розпався. Згадуючи ті дні, автор видання Маша Ліпман зазначає, що перші враження від путчу були лінгвістичними:

"Перший шок від комуністичного заколоту був лексичним: звернення ДКНС до радянського народу було до нудоти звичним поєднанням загальних слів та ходульних фраз".

Водночас серед досягнень останніх 20 років Washington Post називає свободу вибору того, що робити в житті, за умови, що ти залишаєшся осторонь політики, а також новий російський конс’юмеризм: "Кількість росіян, які живуть заможно і комфортно, ще ніколи не була такою великою".

А от серед найбільших невдач для пострадянської Росії Washington Post називає змарнований шанс позбутися "вічного державного патерналізму в політиці".

Швейцарська Le Matin пише, що ініціатори путчу намагалися "закрутити гайки" у системі, яка вже була зруйнована зсередини. Від самого початку перебудови Горбачов намагався маневрувати між консерваторами, які наполягали на поверненні до жорсткого контролю, та демократами, які вимагали більших свобод. Вирішальним моментом стали наміри Горбачова підписати новий союзний договір, який мав би дати більшу автономію республікам. Автори видання вважають, що і 20 років по тому Росія, як правонаступниця СРСР, так само знаходиться на роздоріжжі:

"Двадцять років після невдалого путчу Росія, затиснута між керівництвом колишнього офіцера КДБ, який повернув країні старий радянський гімн, і обіцянками реформ з боку його наступника Дмітрія Медвєдєва, все ще, чи знову знаходиться на роздоріжжі", - підсумовує Le Matin.

Австрійська Die Presse наводить останні дані російської соціологічної фірми "Левада-центр", згідно із якими понад половина росіян вважають, що після путчу країна "пішла хибним шляхом". 39% опитаних нині називають путч "трагічним інцидентом", 35% - оцінюють його як "один із епізодів боротьби за владу серед політичної еліти", і лише 15% вважають, що тодішній спротив народу ініціаторам путчу був вирішальним. 20 років тому, у 1991 у це вірили 57% росіян.

Британська Gardian подає низку статей, серед яких розповідь колишнього московського кореспондента газети Джонатана Стіла, який у дні путчу перебував у Криму:

"21 серпня 1991 року я отримав сенсаційну інформацію світового значення, але не міг її нікому передати. Ніхто не знав, що сталося із Горбачовим насправді – може, його отруїли чи "вивели з ладу" якимсь іншим способом. На четвертий день мені вдалося потрапити на віллу (Форос) і поговорити з ним. Я міг підтвердити, що він був у хорошій фізичній формі. Але як поширити цю новину?" - пригадує Джонатан Стіл.

На дачі Горбачова у Форосі телефони не працювали. Коли журналіст намагався додзвонитися до московського корпункту, телефоністка помітила його іноземний акцент, і відмовилася з’єднувати міжнародний дзвінок. У московському бюро Gardian кореспондент опинився лише на наступний день.

"Мій ексклюзивний репортаж про звільнення Горбачова довелося публікувати лише через 30 годин після того, як все фактично відбулося", - розповідає про одну із своїх "журналістських невдач" кореспондент Gardian.

Через 20 років після цих подій Джонатан Стіл знову взяв ексклюзивне інтерв’ю у Михайла Горбачова, перше враження від якого - "Політики дуже різко зізнаються у своїх помилках, проте Михайло Сергійович Горбачов завжди був винятком із правил".

"Все могло би скластися зовсім по-іншому, якби 100 мільярдів рублів були витрачені не на озброєння, а на товари широкого вжитку для заповнення порожніх прилавків", - наводить сьогоднішні думки Горбачова Gardian.

На питання, про що найбільше шкодує, перший і останній президент СРСР відповів так:

"Про те, що я надто довго намагався реформувати КПРС", - каже Горбачов, і додає, що ще до 1991 року треба було вийти із партіъ, яку він очолював, і створити нову – партію демократів-реформаторів.

Своєю другою помилкою Горбачов вважає зволікання із реформуванням самого СРСР і надання республікам більших повноважень.

Утім, під час інтерв’ю Джонатан Стіл помітив і третю річ, про яку шкодує ініціатор перебудови:

"Горбачов так і не змирився із дев'ятьма роками правління Єльцина – він вважає їх періодом хаосу", - пише кореспондент Gardian, і далі цитує самого Горбачова:

"Напевне, по відновленню до Єльцина я чинив надто ліберально і демократично. Мені варто було відправити його послом у Велику Британію чи, може, у якусь колишню британську колонію".

Коментуючи ці слова останнього радянського лідера, автор Gardian додає:

"Дивно було б уявити собі Єльцина в ролі дипломата, який би влаштовував дипломатичні прийняття на Кенсінгтон-Плейс Гарденз".

Але і тут Горбачов не зраджує собі, і, при всьому несприйнятті Єльцина, визнає його роль саме у дні путчу:

"Якби не події у Москві, моя позиція залишалася б у підвішеному стані. Але у Москві люди протестували. Їх вів Єльцин. Так що треба визнати його заслуги – він вчинив правильно".

"Що було би, якби путч серпня 1991 року завершився успіхом?" - запитує колишній британський посол у Москві сер Тоні Брентон, і подає свою версію розвитку подій у статті "Назад до СРСР: якби червоні все ще були при владі" до Sunday Times.

"87-річний Володимир Крючков ще раз подивився на дату на своєму настільному календарі – зворушливому нагадуванні про докомп’ютерну епоху… 20 років тому він розробив план заколоту, що змінив хід історії. Він зупинив розпад Радянського Союзу, прибрав ненависного Горбачова і поклав край поширенню ракової пухлини плюралізму. Тепер у всіх громадських місцях країни висів його портрет із підписом: "Спасителю Радянського Союзу", - пише британський дипломат.

У його альтернативній версії подій серпня 1991 року Бориса Єльцина вчасно заарештовує офіцер КДБ на прізвисько "Володимирович", оскільки думає, що "розпад СРСР був би найбільшою геополітичною катастрофою сторіччя". Також за пропозицією відданого офіцера, із СРСР було депортовано вітчизняних та закордонних журналістів, перервано телефонний зв'язок та поновлено "глушіння" західних "голосів".

Крім того, танки не зволікали, а швидко зайняли всі ключові позиції у Москві, а Янаєва не допускали до спиртного.

Далі, "натхненний прикладом Китаю", ГКЧП швидко наводить порядок у Естонії та Латвії.

Тоні Брентон також подає і свої припущення щодо розвитку міжнародної політики у випадку, якби СРСР не розпався:

"Крючков вірно передбачив реакцію Заходу на путч – там спочатку обурилися, але потім змирилися із фактом. Навіть Горбачов, який створив фонду У Гарварді, та Єльцин, який вирішив залишитися жити у Дубліні, не змогли переконати Захід ризикнути і підтримати права людини в СРСР…За межами Європи Саддам Хусейн та полковник Каддафі правили, ніким не стримувані. У 1992 році, побоюючись СРСР, американці обрали на другий термін Джорджа Буша-старшого і навіть Британія перейшла на євро".

Здається, товаришу Крючкову було що відсвяткувати цього серпневого дня, 20 років потому. Він іде в ресторан, де замовляє чорну ікру і горілку.

"Крючков намагався розжувати закуску своїми поганими радянськими зубними протезами. Навіть йому, Герою Радянського Союзу, не дозволялося імпортувати із Заходу предмети особистого вжитку", - веде далі свою фантастичну розповідь британський дипломат.

Але все ж таки, щось крім поганих зубних протезів, затьмарює свято старого комуніста:

"У майбутнє Крючков дивився без оптимізму… Розвиток економічних свобод потяг за собою вимоги розширення політичних прав. У епоху Інтернету неможливо навічно стримувати пар під кришкою. Тепер навіть дозволялося створювати опозиційні партії. Щоправда, їх діяльність дуже обмежували і постійно стежили за ними. Існувала опозиційна преса – активна, хоч і переслідувана. І Крючков мав визнати, як би Росія не потребувала автократії: уникнути нової перебудови не вдасться", - завершує свою історію у стилі фентезі колишній британський посол в Росії.