Не завжди почуєш "дякую" - чому киянин допомагає безхатькам на карантині

Коли Андрій зрозумів, що через карантин життя багатьох людей різко погіршилося, у нього була одна думка: треба йти допомагати.

Андрій Кривущенко займається благодійністю останні десять років і називає себе вигаданим словом "помагатор". Але попри досвід, у 2020-му чоловік зіткнувся з чимось новим. Він побачив, як десятки людей стали безхатьками в один момент.

"Іти пішки 350 км? Сумнівна історія"

Ні для кого не секрет, що на київському вокзалі є ринок праці, куди приходять люди і пропонують себе, - розповідає активіст. Зазвичай вони непогано виживали, їм вистачало заробітків на харчування і гостел на період пошуку стабільної роботи.

Часто це були люди з інших регіонів України, які мали вдома і родину, і житло, а до Києва їздили на заробітки. І коли за пару днів підприємства пішли на карантин, а транспортне сполучення зупинилося, вони раптом опинилися і без роботи, і без можливості поїхати додому.

"Вокзали зачинені, транспорт не ходить, блаблакар брати нікого не хоче, адже у перші тижні ніхто не розумів, що це за біда (ковід - Ред.), - згадує Андрій.

Тоді ж зачинилися і пункти прийому вторинної сировини, і бюджетні гостели та притулки для нужденних.

Березневі ночі були ще морозні, і новоспечені безхатьки намагалися ховатися у так званій "трубі" - вокзальному переході. Його теж зачиняли.

"Уявляєте, десь на Сумщині чи Рівненщині у нього є власна хата чи квартира, але він не може потрапити додому. Іти пішки 350 км по такому морозу? Дуже сумнівна історія. Ніхто би й не пустив тебе погрітися по дорозі, бо у всіх була істерія. А піти пішки й замерзнути посеред поля?" - каже чоловік.

Андрій розповідає про це, сидячи теплого вересневого дня за чаєм в одному з київських ресторанів. На той момент пандемія в Україні вже набрала обертів, щодня реєструють до двох тисяч нових заражень, але транспорт ходить, заклади працюють.

Важко повірити, що ще пів року тому хтось мав стояти перед вибором: піти пішки у сусідню область або почати жити на вулиці в Києві.

Хтось дивиться серіали, хтось - допомагає іншим

Але труднощі локдауну не обійшли і самого Андрія.

"Для мене стало найважчим сидіти вдома. Як моя кохана жартувала, мене треба "вигулювати". А тоді спілкування жорстко обмежилося, усі морозилися, робота стала на місяць. І тут ти знаходиш собі розраду. Людині, щоб жити, існувати і рухатись далі, потрібно розуміти, що вона потрібна".

Так Андрій став допомагати людям, які через карантин опинилися просто неба.

О 5 вечора чоловік, який до пандемії Covid-19 працював водієм, сідав у своє авто і їхав на вокзал.

Там він допомагав волонтерам роздавати їжу для нужденних. Харчі готували в рукавичках і загортали в індивідуальні упаковки, каже чоловік. За його спостереженнями, у березні по безкоштовну вечерю приходили до 350 людей щодня.

Іноді Андрій допомагав купити продукти, розвезти волонтерів додому. Часто збирав пожертви і купував в інтернеті теплі речі, забирав їх на пошті, а потім відвозив на вокзал.

Коли побачив, як бездомні спали на картонних підстилках і вкривалися карематами з фольгою, почав збирати пожертви і купувати ковдри.

Тоді підходив до людей, які спали, і вкривав їх. Якщо хтось прокидався, Андрій запитував, де можуть бути люди, які також мерзнуть.

Він запевняє, що допомога іншим не забирає багато часу, енергії та фінансів: "Так, приїдеш додому о дванадцятій ночі, і що? Нічого страшного. Багато хто сидить і серіальчики до третьої ночі дивиться".

У той період Андрій та його колеги зіштовхнулися з тим, що не всім була потрібна їхня допомога.

"Людина може агресивно відреагувати на твою пропозицію, можеш іноді й не почути слово "дякую", - ділиться він.

Тому разом з волонтерами чоловік сфокусувався на найбільш базових речах: вода, їжа і теплий одяг.

"Віддавати десятинну - це маячня"

Коли сьогодні Андрій бачить молодого хлопця, який просить милостиню, то ігнорує його. Ринок праці уже трохи відкрився, уже можна заробляти, тому тепер відповідь на таке прохання - ні.

"По людині завжди видно, коли вже край, і коли їй просто лінь. Коли лінь, то я не допомагатиму", - пояснює чоловік.

За роки благодійної діяльності, каже, навчився розрізняти аферистів. Наводить такий приклад: якщо згорьована матір декілька місяців шукає гроші на лікування сина, але на рингтоні у неї Вєрка Сердючка, то Андрій не перерахує кошти. Адже замість рятувати дитину жінка витратила пару гривень на мелодію для телефону.

У власному житті він визначив такий принцип: у першу чергу турбується про себе. Тільки тоді, коли сам у порядку, то починає думати про допомогу іншим.

"Є вислів, що десятинну треба віддавати. Я вважаю, що це маячня. Для когось ця десятинна може бути вирішальною для фінансового добробуту родини", - каже Андрій.

Якщо він не може приділяти в першу чергу увагу дітям, рідним, близьким і друзям, то навряд чи зможе коректно робити це для когось іншого, аргументує благодійник.

Тому на початку карантину чоловік оцінив власну ситуацію. Попри втрату роботи, він розумів, що був дах над головою, були харчі, а заощаджень і збережень мало вистачити на 3-4 місяці.

Тож перш ніж їхати й допомагати безпритульним на вокзалі, чоловік переконався: його власна родина не постраждає.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!