|
Яка перспектива у приватної медицини в Україні? | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ті, кому доводилося лежати в державній лікарні, але в платній палаті, радше визначили б це явище квазі-приватною системою, яка нагадує більше супер-маркет, у якому Тобі пропонують цілий прейскурант цін за ліки, анестезію, використання обладнання у безкоштовній приватній лікарні. Бі-Бі-Сі звернулась до Володимира Рудого - члена Національної ради з питань охорони здоров"я (при президенті України), аби дізнатись, яка перспектива у приватної медицини в Україні. Володимир Рудой: Приватна медицина повинна мати і має перспективи подальшого розвитку в українському суспільстві. Я хотів би пояснити чому. Насправді ніякої різниці між державною та приватною медициною у країнах Європи немає. Тобто навіть якщо переважна більшість медичних послуг надається населенню приватними постачальниками, тобто приватними лікарями, все одно контроль і регулювання діяльності цих приватних структур забезпечується державою. Крім того, у розвинутих країнах державні і приватні постачальники медичних послуг мають рівний доступ до публічних фінансових ресурсів, і таким чином вони надають населенню гарантований державою пакет послуг за державні кошти в рамках державного замовлення або, як це називають в Європі, в рамках стратегічних закупівель медичних послуг. Бі-Бі-Сі: Тобто ми повинні відразу чітко роз’яснити, що приватна медицина не дорівнює платна медицина, це не обов’язково людина із власною кишені має платити? Володимир Рудой: Так, це не завжди так. Тобто державі, власне, все одно у кого з постачальників вона буде купувати послуги – у приватного або державного. Головне, щоб ці послуги були високої якості і відповідали тим критеріям, які суспільство висуває до обсягу і якості цих послуг. І таким чином держава може купувати ці послуги і в державних, і приватних провайдерів. Між ними формується конкуренція, підвищується якість, і вони працюють, якщо мова йде про гарантований суспільством обсяг послуг за однаковими цінами, і конкурують на основі якості. Але дійсно є ті послуги, за які населення у всьому світі платить, які не гарантуються державою за державні кошти. Але ці послуги можуть надаватися і державними і приватними структурами. Тобто не треба змішувати гарантований обсяг послуг і приватну та державну медицину. Тобто можна отримувати і надавати гарантований державою обсяг послуг і через приватних постачальників, і через публічних постачальників. І можна надавати платні послуги також, як через одних, так і через других. Бі-Бі-Сі: Якщо лікарі працюватимуть частково як приватні лікарі за плату, неважливо хто за це сплачуватиме, чи безпосередньо пацієнт чи держава, а решті людей будуть надаватися виключно безкоштовні послуги, наприклад пенсіонерам, де гарантія того, що лікар буде однаково ставитися і до пацієнта з великими грошима, і до того, який не може заплатити ані копійки. Володимир Рудой: За того, хто не може заплатити ані копійки, буде платити держава. Взагалі, я вважаю, що є певний перелік послуг, за який держава повинна платити за всіх, чи то люди з достатком, чи бідні. Інша справа, що багаті люди могли б відмовитись від цих послуг держави, від підтримки держави, і звертатися напряму до якихось приватних клінік чи спеціалістів. Але лікар не повинен робити різниці між тим, хто платить зі своєї кишені, і тим, за кого платить держава. Йому повинна просто поступати адекватна платня і він таким чином повинен надавати допомогу однакової якості, незалежно від того, хто за це платить. Бі-Бі-Сі: Але ми всі знаємо, і напевно кожен стикався з конкретними випадками, коли потребуєш медичної допомоги і лікар питає, як будемо робити – з наркозом, чи так, як будемо. Фактично ця система корупції настільки розвинена на всіх рівнях – від районної клініки до столичних лікарень. Володимир Рудой: Знову ж таки це проблема визначення гарантованого обсягу послуг, за які повинна платити держава. Такі речі, як наркоз або знеболювання при хірургічній операції не повинні залежати від того, може людина заплатити, чи ні. Якщо це передбачено стандартом, клінічним протоколом, згідно з яким здійснюється таке медичне втручання, то цей наркоз повинен бути забезпечений. І хто буде за це платити – це вже питання вторинне. Все залежить від того, яким чином оплачується діяльність лікарів. Навіть якщо платить держава, то ця платня повинна бути адекватною, і не повинна розумітися як тільки оплата за безпосередню діяльність лікаря, це в тому числі фінансове і матеріально-технічне забезпечення всіх послуг, які надає лікар, в тому числі і медикаментозне забезпечення тими самими знеболювальними, препаратами, які потрібні при тому чи іншому захворювання, яке належить до кола випадків, лікування яких держава гарантує за публічні кошти. Бі-Бі-Сі: Але фактично ми можемо говорити, що зараз система охорони здоров’я рухається в бік платної медицини, так, як це сталося зі стоматологією. Володимир Рудой: Так, стоматологія – це якраз та сфера системи медобслуговування, яка у всьому світі є переважно платною. Є лише незначне коло послуг у сфері стоматології, за які платить держава, і це стосується не всіх груп населення, а тільки дітей, скажімо, вагітних жінок, літніх людей. Тобто стоматологія – це не показник. Але те, що стосується загальної медицини, основної маси терапевтичної допомоги, акушерсько-гінекологічної допомоги, хірургічної, то ця допомога повинна надаватися переважно за рахунок публічних коштів. Безперечно, коли мова йде про ті послуги, які не гарантуються державою, які належать до числа “медичних розкошей”, то за них повинен платити пацієнт. Але це не повинно стосуватися основної маси послуг. Бі-Бі-Сі: Реформа системи охорони здоров’я вже давно на часі. Скільки, на вашу думку, потрібно часу, щоб реформувати українську систему охорони здоров’я і зробити її зрозумілою, прозорою, щоб кожен пацієнт знав, на що він може розраховувати безкоштовно, скільки треба заплатити за конкретну послугу? Володимир Рудой: Реформа системи охорони здоров’я в будь-якій країні – це перманентний процес, вона починається і триває завжди, але певні принципові рішення, які потрібно прийняти щоб започаткувати активну, ефективну реформу, на мій погляд, можуть бути зроблені протягом 2-3 років максимум. Далі вже повинно йти вдосконалення системи відповідно до цих основних рішень. І вони перш за все повинні стосуватися встановлення чітких правил гри – що гарантується державою, що не гарантується, виходячи з її економічних можливостей, і за що пацієнти повинні платити. | Також на цю тему Чи поширений медичний туризм в Україні?08 липня 2008 | ДОКЛАДНО В.Загородній ставить діагноз медицині05 липня 2008 | ДОКЛАДНО Проф. Сора: Ющенко був хоробрим пацієнтом03 липня 2008 | ДОКЛАДНО Як борються із застудою британські чоловіки?03 липня 2008 | ДОКЛАДНО | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||