Світлана Пиркало Бі-Бі-Сі, Кембридж

	Ендрю Вілсон

У цьогорічній лекції, що мала тему «Після Помаранчевої революції: природа пост-радянської демократії в Росії та Україні», пан Вілсон порівняв український політикум – та політиків - із фільмом Тарантіно «Резервуарні пси», де в кінці всі герої наставляють пістолети одне на одного.

«Існує академічна традиція тестувати процес демократизації, - каже він. – Україна легко пройшла два випробування переходу влади, чи ж навіть три, з 1991 року. Росія з того часу не мала переходу влади, адже передача влади від Єльцина до Путіна не може рахуватися».

...політичні технології такого роду можуть існувати лише за умови потужної, але аморальної еліти, відносно пасивного суспільства, культури інформаційного контролю та відсутності можливості порівняти ситуацію з зовнішнім світом...

Вілсон вважає, посилаючись на цифри дослідницької інституції Фрідом Хаус, що рівень демократії в Україні виріс після виборів 2004 року, а рівень Росії знизився. Проте і там, і там демократія ще далека від ідеалу, вважає він, і причиною тому – політичні технології.

«Політтехнології є справжнім обличчям так званої керованої демократії. Не може бути керованої демократії без тактики управління. Демократію має підтримувати загальна культура і цивільне ставлення, а також бажання грати за правилами. Отже, політичні технології можна вважати прикладом нецивільного ставлення політиків до правил гри».

Вілсон виділяє три основні засоби боротьби за допомогою політтехнологій в Україні та Росії. По-перше, вони створюють і маніпулюють політичними партіями. Дослідник вважає, що велика частина партій у регіоні є штучними, фальшивими, проте він звертає увагу, що виборці не підтримали жодну з них на останніх парламентських виборах.

	Книга Ендрю Вілсона про Помаранчеву революцію

По-друге, політичний діалог замінено на чорний піар: у посткомуністичному суспільстві всі серйозні політичні гравці мають компромат один на одного, де часто істинність інформації, що слугує за компромат, неважлива, а важливо тільки те, як вона використовується. По-третє, політичні маніпулятори в регіоні полюбляють драматургію політичних подій, які можуть бути як дійсними, так і штучно створеними.

Саме тут Вілсон і посилається на вибори в Україні-2004, які політтехнологи зобразили боротьбою між Сходом і Заходом, радше ніж боротьбою між гарним і поганим урядом: «це невдале повторення технології виборів 1994-го, яке було надзвичайно безвідповідальним і досягло лише поляризації суспільства».

Він твердить, що політичні технології такого роду можуть існувати лише за умови потужної, але аморальної еліти, відносно пасивного суспільства, культури інформаційного контролю та відсутності можливості порівняти ситуацію з зовнішнім світом.

Ендрю Вілсон також згадав про те, про що часто говорять в Україні, - розчарування результатами Помаранчевої революції і зокрема лідерами, що прийшли до влади в 2005 році. «Я й сам був розчарований», - зізнається він. – «Хвиля сподівань захопила всіх зненацька, а потім дуже різко спала». Натомість триває розробка політичних технологій як в Росії, так і в Україні.

Після лекції мені також вдалося поспілкуватися із керівником департаменту славістики та славістичних досліджень Кембріджа професором Саймоном Франкліном. Нещодавно з ініціативи доктора Алекса Орлова у Кембріджському університеті було вперше запроваджено викладання української мови, про що повідомляла Бі-Бі-Сі, і професор Франклін роздумував над тим, як би збільшити кількість уроків до двох на тиждень.

Спонсором Української лекції в Кембріджі та семінару імені Стасюка виступав Канадський університет українських досліджень університету Альберти, який представляв професор Девід Марплз.