Андрій Кравець Бі-Бі-Сі, Лондон

	Дельта Дунаю під час заходу сонця

Про це заявила міністр із захисту навколишнього середовища Румунії Лусіа Варга.

Румунія перебрала головування в організації з понеділка.

Міністр також сказала, що Румунія намагатиметься залучити до роботи комісії такі країни, як Молдова і Україна, які не є ані членами ЄС, ані потенційними кандидадатами на вступ до Євросоюзу.

З якими ж проблемами Дунай стикається на українській території? Про це я розмовляв з викладачем кафедри екології Києво-Могилянської академії, одним з активістів руху на захист ріки Дунай, дослідником екологічних проблем Дунаю Євгеном Диким.

Є. Дикий: З приводу екологічного стану ріки Дунай в Україні треба зважати на те, що з одного боку в Україні Дунаю як би майже нема. Тобто весь шматок Дунаю, який належить Україні, – це кілька десятків кілометрів.
Але з другого боку – навпаки: всі екологічні проблеми річки Дунай ми відчуваємо на собі, бо оці кількадесят кілометрів нашого Дунаю – це власне гирло Дунаю. Таким чином, все, що скидається в Дунай на всій його величезній протяжності, починаючи від Німеччини, через Австрію і далі Мадярщину, Югославію, Болгарію, Румунію – де б хто що не скинув, в кінцевому підсумку все викидається у гирло, і саме через гирло Дунаю виноситься в Чорне море. Таким чином, трошки утрируючи, можна сказати, що всі екологічні проблеми річки Дунай збираються по величезному водозбору і акумулюються, власне, на отих кількох десятках українського Дунаю, тобто в гирловій частині.

З приводу руйнування екосистеми через руйнування гирлової зони – отут ми на даний момент на піку уваги екологічної громадськості Європи, бо те, що ми робимо з цим судоходним каналом, – це, звичайно, злочин проти Дунаю

Бі-Бі-Сі: Чи сама Україна не додає ще свого бруду?

Є. Дикий: З приводу саме забруднення – якраз майже не додає. Українська частина Дунаю – це прикордонна зона, відповідно там не було за радянських часів якихось вагомих виробництв. Україна якщо і додає, то хіба що через Тису, тобто із Закарпаття. Але знову ж таки, в плані забруднення, то ми якраз потерпаюча сторона. Але тут ідеться не про забруднення, а про проблему судохідного каналу через дунайське гирло. Отут ми, власне, стали одними з рекордсменів. Якщо брати не лише забруднення, а трансформацію чи руйнування дунайської екосистеми, то якраз по забрудненню ми майже "білі і пухнасті", а от з приводу руйнування екосистеми через руйнування гирлової зони – отут ми на даний момент на піку уваги екологічної громадськості Європи, бо те, що ми робимо з цим судоходним каналом, – це, звичайно, злочин проти Дунаю.

Бі-Бі-Сі: Ви маєте на увазі канал Бистрої, так?

Є. Дикий: Так. Я маю на увазі саме той варіант, який зараз реалізується, тобто канал через гирло Бистре. Це не означає, що взагалі ніякий варіант не можливий. Але як часто буває в нашій історії, з кількох можливих варіантів, – якщо бути точним, то за експертною оцінкою є вісім варіантів розв’язання питання судохідності гирла Дунаю, – так от з цих восьми варіантів Україна обрала екологічно найгірший. Основна маса токсичних скидів у річище Дунаю – це, власне, якраз з румунських виробництв, в першу чергу з румунської гірничо-збагачувальної промисловості. Там скидаються такі високотоксичні речовини, як, наприклад, сполуки ртуті. І відповідно все це потім приноситься до нас, до гирлової зони. А наш український уряд замість того, щоб зайнятися питаннями очищення цієї гирлової зони, навпаки, пробує через гирло Бистре прокопати глибоку канаву, через яку всі ці токсиканти, які скидаються в Дунай нашими сусідами, які на даний момент акумулюються у річковому мулі гирлової зони, будуть напряму потрапляти до Чорного моря і акумулюватися вже не в річкових мулах в придельтовій зоні, а на достатньо широкій площі українського шельфу Чорного моря.

Бі-Бі-Сі: Пане Євгене, але все-таки Румунія звинувачує Україну, що з одного боку Україна буцімто створює таку погану екологічну ситуацію, а з другого боку Румунія додає ще більше викидів, вона ще більше забруднює річку Дунай, так?

Є. Дикий: Це типова ситуація, коли дві сусідні держави пробують використати екологічні проблеми для розв’язання суто політичних та економічних питань, тоді як річка потерпає однаково що від одних, що від других. Між іншим, між екологами України та Румунії ніяких протиріч нема, ми якраз чудово знаходимо спільну мову, бо що для нас, що для румунів важливо інше – важливо те, що Дунай під загрозою і його треба рятувати. А точки зору обох урядів, що румунського, що українського, Дунай – це в першу чергу транспортна артерія, яку треба використовувати для максимальної вигоди або одних, або других. Відповідно, коли румунам вигідно казати про те, що Україна руйнує дельту, бо це вдаряє по їхніх економічних інтересах, оце перехоплення судохідного каналу з румунської акваторії на українську, то тут вони стають великими екологами. Коли ж ідеться про те, що треба вкласти великі гроші в реконструкцію своїх підприємств гірничо-збагачувальних і припинити скид токсинів у Дунай, отут вони себе ведуть абсолютно так само, як наш уряд себе веде по відношенню до дельти. Тобто, в даному разі обидва уряди є абсолютно екологічно безвідповідальними, переслідують свої економічні інтереси, незважаючи на те, що Дунай є спільним і він на собі відчуває і все, що роблять румуни, і все, що робимо ми.