Ющенка у цій поважній компанії не буде ніколи?

Я і Павол Демес летіли з Києва до Риги літаком Балтійських авіаліній.
З невідомих причин нам дали місця у бізнес-класі, де було багато вільних крісел.

Очікуючи зльоту ми побачили, як зайшов Олег Рибачук з величезними клунками книжок, що нагадало мені поїздки студентських активістів на демонстрації.

Мені було трохи незручно, коли він пішов сидіти до економічного класу. Я пішов і спитав пілота чи можна пересадити його до бізнес-класу, але відповідь була негативною, мовляв, вони не мали досить їжі для бізнес-пасажирів.

Україна відрядила на саміт лише одного офіційного представника.  Пан Рибачук також говорив, але з того, якими безвиразними були обличчя присутніх, напевне ніхто не зрозумів що він сказав.

Я доводив, що йдеться про колишнього голову президентської адміністрації, але це латвійського пілота не вразило.

Прогулюючись вулицями старої частини Риги, я не міг повірити, що колись це була частина СРСР. Нічого радянського там не залишилось. Виникали порівняння з Копенгагеном чи Стокгольмом.

Латвійці дуже пишалися, що їхня країна першою з колишніх радянських республік приймала у себе саміт НАТО.

У наших готельних кімнатах ми виявили подарунки від латвійських господарів: місцевий алкогольний напій Бальзам, латвійські ласощі та плетені рукавички ручної роботи. Я був змушений обмірковувати «перемитництво» цих речей до Північної Америки.

Німецький фонд Маршала організував усі дискусії НУО та форуми, що супроводжували саміт. Ми також змогли бути присутні на обідах, влаштованих латвійцями, де промовляли американський президент Джордж Буш і сенатор Ричард Лугар.

Я зрозумів з обох головних промов, що США і НАТО тепер вважають Грузію країною, яка випередила Україну на шляху вступу до НАТО.

На саміті панувало враження, що Грузія випередила Україну.  На відміну від помаранчевої коаліції, яку зруйнував Віктор Ющенко у вересні 2005-го року, грузинська коаліція Революції Троянд залишається єдиною і більш відданою справі реформ.

Це також було очевидно з розмов на саміті. США і НАТО могли бачити об’єднану грузинську політичну еліту і підтримку 70% суспільства ідеї вступу.

На відміну від помаранчевої коаліції, яку зруйнував Віктор Ющенко у вересні 2005-го року, грузинська коаліція Революції Троянд залишається єдиною і більш відданою справі реформ.

На відміну від Януковича, старий режим Едуарда Шеварднадзе не повернеться ніколи.

Я також дійшов такого висновку стосовно Грузії через різне відношення Тбілісі і Києва до Риги.

Грузія відрядила до Риги 9 осіб, включно з головою парламенту, керівником Національного банку, послами і заступником міністра закордонних справ. Вони на саміті НАТО були присутні всюди.

Україна відрядила лише трьох, як Молодова, а Білорусь – двох. З офіційних українських представників був лише один Олег Рибачук – колишній голова президентського секретаріату, а зараз – президентський радник.

Там був лідер білоруської опозиції, але жодного представника українських партій.

Можливо правдою є те, що сказав мені представник української НУО, коли я запитав його чи стане Україна членом НАТО за президентства Ющенка? Він відповів: «Ніколи».

Обидва активісти неурядових організацій, які разом з Рибачуком репрезентували Україну написали песимістичний огляд браку інтересу України до саміту НАТО http://www.pravda.com.ua/news/2006/11/30/51592.htm).

Брак зацікавленості був очевидний також під час парламентської асамблеї НАТО в Квебеку.

Я виступав на пізній неформальній зустрічі, де я розглядав плюси і мінуси процесу просування України до членства в НАТО.

Там також промовляли колишній посол США в Україні Карлос Паскуаль і голова грузинського парламенту Ніно Бурджанадзе.

Грузини брали в дискусіях активну участь.

Пан Рибачук також говорив, але з того якими безвиразними були обличчя присутніх, напевне ніхто не зрозумів що він сказав.