Точка зору: чи почуваються люди гарнішими після косметичних операцій

Популярність косметичної хірургії стрімко зростає. Та в декого нестримне бажання змінити зовнішність викликає тривогу, зокрема в Тома Шекспіра.

Я рідко дивлюся у дзеркало. Але в моїх друзів перед дверима зазвичай висять маленькі дзеркала, тож, виїжджаючи на візку, я бачу себе зблизька. Мені не надто подобаються "гусячі лапки", що з’явилися біля очей. Утім, я не мушу з ними миритися. Косметичні операції поступово входять у норму. Рік від року "ін’єкції" та "підтяжки" стають доступніші та прийнятніші. Інакше кажучи, ми приводимо себе в норму, уповільнюючи старіння або змушуючи ще молоді тіла відповідати стандартам.

У 2002-2003 рр. фахівці з Британської асоціації естетичних пластичних хірургів зробили 10 700 процедур. У 2013 р. процедур було вже 50 000, найпопулярніша з яких – збільшення грудей. Члени Асоціації виконують лише близько третини усіх косметичних процедур у Британії, отже, загальне число набагато більше. Утім, британці – не найпалкіші прихильники косметичних операцій; найбільше їх роблять у США, Бразилії, Японії та Південній Кореї. У США у 2015 р. виконали понад 10 млн косметичних процедур. У Південній Кореї, згідно з нещодавнім опитуванням, такі процедури зробили понад 60% жінок віком 26-29 і 40% жінок віком 20-25 років.

Останнім часом я багато досліджував цю тему, оскільки беру участь у робочій групі з питань косметичних процедур при <link type="page"><caption> Біоетичній раді Наффілда</caption><url href="http://nuffieldbioethics.org/project/cosmetic-procedures/" platform="highweb"/></link>. Дані, які ми отримуємо, часто мене шокують, а іноді змушують зціпити зуби. Та понад усе, мені стає сумно.

Чому люди вдаються до косметичних операцій? Суспільство дедалі більше вимагає від людей бути молодими та привабливими – особливо від жінок, яких досі частіше судять по зовнішності, зокрема на робочому місці. Телеканали рясніють передачами про "переродження", де косметична хірургія подається у найпривабливішому світлі, і зірками, що молодшають з дня на день. Підсвідомо, і не дуже підсвідомо, наша культура змінює очікування людей від власної зовнішності. Люди вірять, що будуть щасливішими й успішнішими, якщо відповідатимуть цим суспільним вимогам.

85% замовників косметичних операцій – жінки. Більшість з них намагається догодити чоловікам. Отже, у підсумку, винні ми, чоловіки. Ми підриваємо самооцінку цих жінок, а потім заробляємо гроші на їхньому невдоволенні собою.

Порнографія є повсюди, що, вочевидь, теж підштовхує до невдоволення власним тілом. Наведу приклад. Жіноче обрізання у Британії заборонено законом, але ось парадокс – при цьому зростає попит на лабіопластику (корекцію статевих губ). Дівчата і жінки – а може, їхні хлопці та чоловіки – бачать вагіни у порнофільмах і вирішують, що треба й собі "причепуритись". Знайома гінеколог розповіла мені про юну дівчину, яку привела з таким запитом її мама. Лікарка пояснила дівчині, що бачила тисячі статевих органів і що її органи цілком нормальні. Але так складно боротися з сильним бажанням відповідати порнографічним стандартам зовнішності. Законодавство не обмежує процедури для білих дівчат.

Ви можете сказати, що у нас вільна країна. У медицині діє етичний принцип свідомого вибору: якщо людина здатна до прийняття рішень і хоче витратити свої гроші на ін’єкції ботоксу чи зменшення чоловічих молочних залоз, це її приватна справа. Але приватний вибір багатьох окремих людей змінює суспільну думку. Якщо більшість людей боротиметься зі старінням хірургічним шляхом, у нас будуть інші очікування від того, як ми маємо виглядати у старшому віці.

А якщо подумати про людей з фізичними вадами? Як сприймаються відхилення від бодай мінімальної норми, коли всі рівняються на гіпернорму? У багатьох з нас обличчя чи фігури вже й так відрізняються від загальноприйнятих стандартів краси. Є навіть доброчинна організація <link type="page"><caption> Changing Faces</caption><url href="https://www.changingfaces.org.uk/Home" platform="highweb"/></link> ("Змінюємо обличчя" - <italic>Ред</italic>.), яка допомагає людям з вадами обличчя і домагається кращого сприйняття таких людей у суспільстві. Через ахондроплазію ("карликовість") я маю велику голову і короткі й пухленькі руки й ноги. Окрім надзвичайно болісної процедури, що зветься "розтягнення кінцівок", з цим мало що можна зробити. Отже, якщо я хочу позитивно до себе ставитись, я маю якось прийняти свої особливості.

Це непросто. Як і на всіх аномально низькорослих людей, на мене постійно витріщаються, регулярно насміхаються, а зрідка і знущаються з мене.

Та я зрозумів, що можна бути привабливим навіть із нестандартною зовнішністю. Те, що викликає у людей симпатію і навіть потяг, більше пов’язане з характером – емоційним теплом, комунікабельністю і особливо гумором. Можливо, здорові люди тут мають чому повчитись у людей з обмеженими можливостями. За моїми спостереженнями, серед неповносправних людей найбільше задоволені життям ті, кого мало хвилює недосконалість їхнього тіла. Для людей без вад їхнє вдягнене тіло – це вигаданий образ, який вони показують іншим. Оголеного ж тіла, без прикрас і косметики, прийнято соромитись. Ми ж, люди з фізичними вадами, завжди є відхиленням від норми. Отже, нам нема чого ховати, немає причин соромитись роздягання. Парадоксально, але ми часто більше задоволені своїм покрученим тілом, ніж повносправні люди, що переймаються дрібними недоліками.

Соціологічні дослідження показують, що британська молодь дедалі більше незадоволена своєю зовнішністю. Наприклад, у 2013 р. опитування дівчат зі скаутського руху показало, що таке незадоволення властиве третині дівчат від 11 до 21 року – і більше ніж чверть готова розглянути можливість косметичної операції.

Що більше потрібно людині, яка не задоволена своїм виглядом, – хірургічна корекція чи допомога у подоланні тривог? Якщо ви вважаєте, що моя точка зору – замах на право людини самостійно розпоряджатися своїм тілом, послухайте далі. За даними семи епідеміологічних досліджень, жінки, що збільшили груди хірургічним шляхом, вчиняють самогубство у 2-3 рази частіше, ніж решта населення. Як припускають науковці, причина цієї тенденції – глибоке невдоволення, яке штовхає людей до операції, але не вгамовується після неї. Є також психічний стан під назвою "тілесний дисморфічний розлад", або "дисморфофобія". Кілька досліджень вказують, що він є приблизно у 10% тих, хто звертається по допомогу до косметичної хірургії. Та якщо у вас дисморфофобія, косметична хірургія не допоможе вам полюбити своє тіло. За даними активістів, 725 тисяч британців потерпають від розладів харчової поведінки. З усіх психічних розладів один з них – анорексія – спричиняє найбільше летальних випадків.

Окрім психологічних проблем є й медичні. Можливо, ви пам’ятаєте нещодавню жахливу історію з компанією Poly Implant Prothese, яка наповнювала грудні імплантати низькоякісним силіконом. Та насправді, багато косметичних процедур можуть викликати ускладнення. І, хоча косметичні операції переважно виконуються приватними клініками, вартість корекції часто лягає на плечі Національної служби охорони здоров’я.

Тому я вважаю, що краще було б вирішувати проблеми зі сприйняттям свого тіла психологічними та культурними засобами, а не хірургічно. Замість нормалізації косметичних процедур, можливо, варто знайомити людей з різними проявами краси. Чому сфери розваг, моди та масової інформації не показують більш різноманітні статури та обличчя? Кастингові агентства також могли б запрошувати моделей та акторів, які були б молодими і старими, мініатюрними та кремезними, низькими і високими, різних національностей та з різними недоліками. А чоловіки? Нам слід уже вирости і навчитися дивитись глибше за поверхню шкіри.

Я не суджу і не критикую чиїсь рішення. Мене турбує суспільство, яке спочатку підживлює незадоволення своїм тілом, а потім пропонує хірургічне втручання як вирішення культурологічної проблеми.

Можливо, ви зі мною не погоджуєтесь. Можливо, ви вважаєте, що ми на правильному шляху. Ви радієте новим можливостям і задоволені, позбавившись зайвої жирової складки чи вирівнявши носа.

Утім, важливо розуміти, чому косметичні процедури набувають такої популярності і як це впливає на окремих людей і на суспільство. Усім нам треба визнати, що відбувається.