Анатомія жіночого обрізання

На думку міжнародних активістів, світ міг би покласти край жіночому обрізанню протягом одного покоління.

Таку амбітну резолюцію ухвалили на конференції з цього питання, що відбулася у Великій Британії на запрошення прем’єр-міністра Девіда Кемерона.

Отже, що таке жіноче обрізання і чому його досі роблять мільйонам жінок у різних країнах світу?

Що обрізають?

Термін "жіноче обрізання" застосовується до всіх процедур, що змінюють чи нівечать жіночі статеві органи без медичної причини.

У найсуворішій формі вирізається найчутливіший орган — клітор, а також статеві губи. Після того піхву зашивають, щоб жінка не могла займатися сексом чи отримувати від того задоволення.

У піхву вставляють тростинку чи гілочку, щоб залишити невеличкий отвір для сечі і, по досягненню статевої зрілості, менструальної крові (у більшості випадків, обрізання роблять немовлятам або дівчаткам до пубертатного періоду).

Коли дівчина готова до статевого життя і народження дітей, її "розшивають" - а потім знову зашивають з міркувань "гігієни, цноти і вірності".

У спільнотах, де практикують жіноче обрізання, дівчина може накликати великий сором на себе і свою родину, якщо відмовиться від цієї процедури. Дехто вбачає у ній релігійний закон — хоча жодні священні тексти цього не прописують.

Види жіночого обрізання:

Ці процедури найчастіше виконують традиційні "обрізальники" чи служителі релігій за допомогою грубих підручних знарядь: голок і ниток, лез і уламків скла, без знеболювання.

Біль - невід’ємна частина багатовікового ритуалу; жінка має довести, що вона сильна і може це стерпіти.

Часом у піхву також вводять корозійні речовини, щоб залишити там шрами чи звузити її.

Втім, сьогодні приблизно п’яту частину обрізань виконують медичні працівники в "лікарняних" умовах — спеціальних клініках, де використовують скальпелі й антисептики. Медикалізація дедалі поширюється, повідомляє Всесвітня організація охорони здоров’я.

Медикалізація

Частково це робиться для спростування думки про небезпечність жіночого обрізання. Найбільші ризики цієї процедури - втрата крові та інфекції. В лікарняних умовах цю небезпеку можна звести до мінімуму.

Інша вагома причина - гроші. Лікарі й акушерки у бідних країнах можуть значно збільшити свій заробіток, пропонуючи послуги з обрізання.

Ефуа Доркеноо, старший консультант з жіночого обрізання організації Equality Now, що вже не перше десятиліття намагається покласти край цій практиці, каже: “У Єгипті близько 70% обрізань виконують лікарі. У Кенії та Нігерії це роблять місцеві акушерки. Медичні працівники вважають, що, якщо вже цього звичаю не можна позбутися, то краще робити обрізання у медичних закладах. А дехто робить це заради грошей".

І це відбувається не лише за межами західного світу. Задокументовано багато випадків обрізання на території Великої Британії, попри те, що це незаконно.

Хоча точні масштаби цього явища зрозуміти непросто, дані свідчать про те, що від 2009 р. лондонські лікарні надали допомогу у зв’язку з обрізанням приблизно 4 тисячам жінок. Утім, за ці злочини поки ще ніхто не відповів. Люди десятиліттями потайки продовжують обрізати своїх дочок, каже пані Доркеноо.

Глобальна проблема

За оцінкою ЮНІСЕФ, у світі живе понад 125 мільйонів дівчат і жінок, які пройшли обрізання, здебільшого з культурних, релігійних і соціальних причин, хоча загалом популярність цієї процедури зменшується.

Жіноче обрізання не дає жодних переваг для здоров’я, самі лише ризики, навіть якщо відбувається з дотриманням правил гігієни.

Очевидний мінус - жорстокий біль, як фізичний, так і психологічний.

Жертви згадують, як намагалися вирватись, коли їх тримали і силою розсували ноги, щоб зробити обрізання.

Іса, яку обрізали у шестирічному віці, розповідає: "Я досі пам’ятаю, як я кричала. Досі пам’ятаю, як текла кров. Досі пам’ятаю свій біль".

Після того їй зробили операцію, а нині, отримавши кваліфікацію акушерки, вона допомагає іншим жінкам, що пережили обрізання.

Спеціальна операція може виправити деякі ушкодження, але вирізані чутливі тканини вже ніщо не відновить.

Так само ніщо не вилікує емоційні шрами.

Дженет Файл, старший радник з проблеми жіночого обрізання Королівського акушерського коледжу, каже: "Деякі жінки страждають від нав’язливих спогадів, подібних до тих, що переслідують учасників бойових дій. Якщо дівчину викрали, коли вона ходила за водою, або хтось утримував її силою, це велика психологічна травма, і шрамів дуже важко позбутися".

Вона сподівається, що ця практика відійде в минулe.

"Сподіваюся, що ми припинимо її вже в наступному поколінні. Принаймні тут, у Великій Британії. Нині дівчата більше обізнані про це. Слід надавати їм інформацію і вчити захищати свої права", - каже пані Файл.

Але вона також визнає, що практика жіночого обрізання глибоко вкорінена у багатьох культурах - отже, швидко цей стан справ не змінити.

Ефуа Доркеноо погоджується: "Як не дивно, саме жінки активно практикують, захищають і передають далі цю традицію. Поговоріть із жінками, і ви почуєте, що вони йдуть на це добровільно, адже від цього залежить, чи прийме їх суспільство. Це дозволяє контролювати жіночу сексуальність. І оскільки це пов’язано з сексуальністю, на розмови про обрізання досі накладене табу".

Історія Асетти

Асетту, мати трьох дітей, обрізали у семирічному віці.

У Буркіна-Фасо, де вона живе, цю процедуру пройшло понад три чверті дівчат і жінок.

Ось її розповідь: "Мене запросили поїсти свіжих яєць - тож я разом з іншими дівчатками побігла туди, куди нам сказали. Та коли ми прибігли, вся підлога там була залита кров’ю інших дівчаток. Це було дуже боляче - я ніколи не забуду свого обрізання.

Я вирішила не обрізати своїх дочок, і це було складне рішення. Йти проти традиції непросто. Спершу треба переконати себе, що ти вчиняєш якнайкраще - а для цього слід знати факти.

Сподіваюся, що завдяки моєму рішенню моя дочка житиме краще, матиме краще здоров’я. І сподіваюсь, вона зробить те саме для своїх дочок — не дасть їх обрізати".

Дочка Асетти, 13-річна Фатмата, каже: "Я чула про обрізання і бачила, як це роблять, — мою подружку обрізали, коли їй було 12 років. На це було дуже страшно дивитись. Я не хочу, щоб мене обрізали, і рада, що батьки мене до цього не силують".

У багатьох місцевостях, де практикують жіноче обрізання, це не заборонено законом, а якщо й заборонено, порушників ніхто не притягує до відповідальності. Політики бояться надто на цьому наголошувати, пояснює Ефуа Доркеноо, якій погрожували смертю за виступи проти цього звичаю.

У 2012 р. ООН ухвалила резолюцію про всесвітню заборону жіночого обрізання.

"Настав час міжнародній спільноті втілити її у життя", - каже пані Доркеноо.