"Як під Верденом". Репортаж з Куп'янська, де Росія посилює атаки

На Лимано-Куп'янському напрямку Росія зосередила близько 100 тисяч бійців. Але кореспондент ВВС Квентін Соммервіль, який провів там останній місяць з українськими військовими, каже, що особливу загрозу становлять дедалі більш витончені атаки російських безпілотників.

Одна з найгарячіших ділянок фронту - Серебрянський ліс. Бійці ЗСУ, які тримають цей напрямок, кажуть, що росіяни спалюють розлогий заповідник на межі Донецької та Луганської областей, щоб оголити їхні позиції.

Тут, а також на північ до Куп'янська, РФ за останні тижні досягла скромних успіхів. Проте загроза залишається значною, вважає командувач східними силами України.

Троє військових 1-ї окремої бригади спеціального призначення імені Івана Богуна сідають у броньований "Хамві" і їдуть на позиції. Попереду лунає гуркіт артилерійського вогню.

"Там як під Верденом", - попереджає пресаташе бригади Тарас, маючи на увазі найбільшу битву в Першій світовій війні.

Минулого тижня генерал Олександр Сирський попередив, що російські війська перегруповуються на сході. За його словами, росіяни направили в цей район 100 тисяч військових і понад 900 танків.

РФ прагне зміцнити свій контроль над східними регіонами, частину яких українські сили повернули у вересні минулого року. Але маючи перевагу в живій силі, Москва також намагається виснажити українські ресурси, оскільки Київ веде окремий наступ на півдні країни.

Важко рухаючись ґрунтівкою, "Хамві" їде глибше в ліс. Навколо горять дерева — деякі просто на місці, інші впали почорнілими стволами на вкриту кратерами землю.

З дула кулемета на даху автівки в салон падає пил і дим. Командир батальйону з позивним "Спікер" сидить на передньому пасажирському сидінні, його увага прикута до дороги й неба над нею — наскільки дозволяє невелике тріснуте лобове скло.

"Його сьогодні вранці пошкодили артилерійським ударом. Десь кілька годин тому", - пояснює він.

Спікер воює на Донбасі з 2014 року. Він залишав фронт лише на місяць - після поранення в руку у вересні минулого року.

В авто він майже не розмовляє, а радіозв'язок зведений до мінімуму.

"Хамві" і пікап, що їде попереду, підіймають в ранкове повітря величезні хмари бруду й піску.

Водій з позивним "Бухгалтер" міцно тримає кермо, поки "Хамві" долає вибоїни і повороти на трасі. Його шолом катається по центральній консолі біля ніг навідника "Студента", що керує кулеметом 50-го калібру.

Десь за 40 хвилин просто перед "Хамві" вибухає вогненна куля. Студент падає в кабіну. Я запитаю, чи він цілий. "Все окей", - киває хлопець.

"Тут багато дронів, - кричить Спікер з пасажирського сидіння. - Росіяни побачили нас згори і спробували вдарити. Тепер полюватимуть. Тому треба швидко їхати і повертатись назад".

Дрон впав за метр від нас, врізавшись в дорогу між "Хамві" і пікапом. Створювана нами хмара пилу, яка, можливо, попередила росіян про нашу позицію, також завадила їм вдарити точно в ціль.

Спікер вказує, що в небі над нами ще два дрони. Один - для спостереження, інший - для завдання ударів.

Назад ми їдемо іншою ґрунтовою дорогою, де на узбіччі лежать рештки ще одного "Хамві". Йому пощастило менше, ніж нам.

Тиждень тому російський дрон-камікадзе знищив одну з машин батальйону, розповідає Спікер, один солдат загинув, троє поранені.

"За останні два тижні безпілотники атакують все більше і більше. Росіяни вчаться, навчають своїх операторів і боротися з ними стає все важче", - пояснює він.

Солдатам легше - вони мають бронежилети й каски. Цивільні - ні. Через посилення ворожих обстрілів українська влада оголосила обов'язкову евакуацію з деокупованих міст і сіл у Куп'янському районі.

Вивозити людей допомагають волонтери. Один з них - Артур Виноградов з громадської організації "Я врятований". Його група складається з колишніх нарко- і алкозалежних людей. На трьох пошарпаних фургонах вони їздять по навколишніх селах і забирають людей. За їхніми словами, з початку війни їм вдалося врятувати близько 17 тисяч.

"Ми продовжуємо вивозити дітей. Вони - пріоритет при евакуації", - каже Артур.

У кузові одного з мікроавтобусів п'ятимісячна Софійка сидить на руках у матері Тетяни. Того ранку їхній район обстріляли.

"Тут дуже страшно жити. [Мені потрібно виїхати], щоб захистити своїх дітей", — каже вона, цілуючи сплячу Софійку.

Поруч з ними у заповненому фургоні сидить її дідусь.

"Вранці після двох прильотів ми нарахували 36 кратерів… Жахлива сцена, - розповідає він. - Я сидів на ліжку і пив каву, аж раптом опинився під столом. [Вибухова] хвиля скинула мене з ліжка".

Місцеві жителі пів року жили під російською окупацією, і багато хто не хоче її повернення.

Однак 72-річна Антоніна Семенівна каже, що поки що ризикне залишитись.

"Вчора бомба вибухнула, - бідкається жінка. - Ми думали, що це літак, а потім пролунав вибух. Якби тільки [українські солдати] могли їх вигнати. Але ж вони лізуть і лізуть".

На фронті, що тягнеться від Лиману до Куп'янська, успіхи Росії поки що незначні. Але для Антоніни та її сусідів все, що там відбувається, має життєве значення.