You’re viewing a text-only version of this website that uses less data. View the main version of the website including all images and videos.
"Я згадала, як вільно дихати". Чому українці одружуються та розлучаються під час війни
- Author, Ілона Громлюк
- Role, ВВС News Україна
"Він добивався мене 8 років, але у мене двоє дітей від попередніх шлюбів і я чесно казала йому, що не можу без кохання", - розповідає Ольга Оногда з Вінниці про свого чоловіка Андрія Кондратьєва.
До війни у жінки не було і думок про шлюб чи побачення з ним. Але 24 лютого, коли Андрій вийшов із військкомату, сестра Ольги запропонувала їм обом розписатися, щоб якщо на фронті з їхнім другом щось станеться, вони мали доступ до реанімації, документів, могли приймати медичні рішення за нього - до цього в Україні допускають тільки родичів. Син Андрія теж воює.
"Я спочатку шарахнулася з цієї ідеї, а потім подумала - ну а що зі мною станеться? Купила вишиванку і розписалися. А коли прийшли вітати друзі, то раптом зрозуміла, що закохалася! Це дивовижно, тому що мені 48 років, я і не думала, що це можливо в такому віці".
На весільному фото, знятому на телефон, Андрій, одягнений у військову форму, замріяно усміхається. Ольга каже, що дуже сумує за ним - чоловік уже двічі приїжджав у відпустку, але він щодня ризикує життям на гарячому Миколаївському фронті.
Гормони, доросла турбота чи прожиті роки
Романтики під час війни багато. "Я двічі ходила в рацс, щоб дізнатися про церемонію, і там постійно були черги: таке враження, що люди подуріли!" - сміється Ольга.
Про весільний бум каже і статистика: з 24 лютого лише у Києві одружилося 9120 пар. Торік за цей же період - 1100. Через війну реєстрацію шлюбу спростили: військовим дозволили одружуватися заочно, за наявності завіреної керівником заяви. Крім того, можна розписатися онлайн.
Але не це є причиною попиту. "Закохатися під час війни - це як додаткове дихання. Особливо для хлопців", - пояснює психологиня Марина Сириця, яка у тому числі працює з військовими.
"В умовах того, що відбувається у боях, мозок просить чогось людського. Тому зараз так багато любові, ніжності, такої аж підліткової закоханості", - додає вона.
Марині Сириці частіше траплялися люди, у яких вирують гормони, але багато пар одружилися і з раціональних причин. "У мене брат так зробив - вони довго жили разом, і коли він пішов захищати, вирішили одружитися. Як на мене, це про дорослу турботу та відповідальність".
Хоча на цьому фоні трапляється, що чоловіки беруть шлюб через можливі соціальні виплати сім'ї в разі їхнього каліцтва чи смерті, хоч і не завжди задоволені своїми стосунками, розповідає психологиня.
Історії бувають різні.
"Почуття, прожиті разом роки, діти. Це (соцвиплати тощо - Ред.) точно не було мотивом", - впевнено каже військовий Дмитро, який спершу розлучився з дружиною, з якою жив 10 років, а перед війною вони знову зійшлися і нині побралися.
Два його побратими, за словами Дмитра, теж одружилися - планували до війни, але не встигли.
"А що, якби я закохалася в дівчину?"
Війна і бюрократія змусила легалізувати свої стосунки багато сімей.
"Я підійшла до нього на День Конституції і кажу - може розпишемося, і раз ідеш воювати, то вже одруженим? Раптом треба буде командиру дзвонити, і що я скажу - що я твоя дівчина, але не така, що на три місяці, а що ми вже 14 років разом?" - розповідає Ірина Требунських із Кропивницького, як зробила пропозицію своєму цивільному чоловіку Олександру, побоюючись сказати йому прямо, що боїться за життя коханого. Його батьки померли, з родичів - лише брат.
"Раніше ми боялися, а раптом розійдемося і виникнуть юридичні труднощі, щоб поділити майно. Але його нерухомість оформлена на нього, моя - на мене. Ділити нам хіба шафу, комп'ютер і чотирьох котів", - каже Ірина.
Через тиждень після розпису та свого маленького свята чоловік пішов на війну, а за кілька днів попросив дружину забрати його паспорт з військкомату. Навіть для цього треба було свідоцтво про шлюб, й Ірина переконалася, яким слушним було їхнє рішення одружитися.
Але разом з тим її турбує, з якими складнощами в Україні стикаються одностатеві пари.
"Мені пощастило, що я покохала чоловіка. Тому що я бісексуальна, і якби покохала дівчину, яка пішла на фронт, то, виходить, не мала б прав. Це якось нечесно", - замислюється Ірина.
Війна, можливо, зрушила з місця і цю проблему - недавня петиція про легалізацію шлюбів для ЛГБТ набрала 25 тисяч необхідних підписів і потрапила до президента.
Він відповів, що під час війни цього рішення не приймуть, але уряд уже має ідеї щодо реєстрації цивільних партнерств.
Розлучіть нас, він тепер у ЗСУ
У той час як одні українці одружуються, інші - переживають нелегкі часи. Дружини, каже психологиня Марина Сириця, переймаються, що на їхні питання чоловіки-військові відповідають хіба "4.5.0.", що на військовому сленгу означає "все спокійно".
"Мій чоловік теж військовий, і я теж помічаю його холодність. Наші розмови коротшають - "про це я тобі не можу розповісти, і про це не можу", - переповідає жінка.
У цивільних, за словами Сириці, інші виклики: дружина з дітьми та домашніми улюбленцями виїжджає за кордон, чоловік залишається, і їхні світи перестають перетинатися. Жінка шукає спосіб вижити в чужій країні, а у чоловіків інші проблеми, часто вони також втрачають роботу та можливість забезпечувати родину фінансово, що гнітить їх.
Кожна сім'я переживає війну по-різному. І хоча рацси звітують, що розлучень, порівняно з минулим роком, втричі поменшало, психологи і юристи кажуть, що багато їхніх клієнтів вирішили розлучитися. На відміну від реєстрації шлюбу, війна ніяк не спростила його розірвання: якщо пара має неповнолітніх дітей, вони мусять розлучатися у суді, що може тривати місяць, а може і роки.
Пік запитів на розлучення, розповідає адвокатка Інга Кординовська, був у березні.
"Здавалося, це точно не час, щоб розлучатися, і я питала жінок, які причини, на що було лише дві відповіді - він кинув мене з маленькою дитиною і пішов у ЗСУ, що він собі думає, або - він не пішов у ЗСУ, казав, давай втечемо, і як мені тепер жити з цією людиною", - адвокатка каже, що їй надійшло близько 100 запитів із таким змістом.
Хтось із цих жінок не йшов далі консультації, тому може бути, що емоції стихли. А тим, у кого на руках дитина, якій не виповнилося року, закон забороняє розлучатися.
Було лише два клієнти-чоловіки. Вони не хотіли розлучення, але жінки наполягли, каже адвокатка.
Зараз, каже адвокатка, статистика вирівнялась, хоча людей, які хочуть розлучитися, більше, ніж за пандемії.
"Великі стреси завжди виявляють найслабші місця в парі", - каже Кординовська.
Як не дивно, додає вона, але під час війни жодна її клієнтка не розповідала про домашнє насильство.
Останнім часом, за її спостереженнями, розлучаються ті, хто прожив разом 10-20 років: "Майже всі консультації починаються з того, як все набридло, і що як це так, я нещаслива, а завтра все може закінчитися і я щасливою не встигну побути".
У Ірини Яцик, психотерапевтки та мотиваційного коуча, теж побільшало клієнток, які говорять про розлучення. Причини наводять дві - або токсичні стосунки, або подружня зрада.
Більшість тих, хто дізналися про зраду, каже Яцик, зітхнули з полегшенням, тому що вони і так думали розлучитися, але все відтягували це рішення.
Ковток свіжого повітря
"У мене хороший чоловік, справді. Проте жити просто "сусідами" - не мій варіант", - розповідає 28-річна Ганна з Києва, що розлучилася після 7 років подружнього життя.
"Я завжди заробляла більше за нього, і була впевнена, що забезпечу сина сама, але думка, як же без чоловіка у цьому світі, все ж закрадалася. То пандемія, то кризи, а що як треба буде змінити роботу, і як казала моя мама - він же нормальний, не п'є, не б'є, не гуляє", - каже вона.
Ганна бачила, як на вокзалі деякі жінки з дітьми відмовлялися заходити в автобус без чоловіків. У неї такого відчуття, суму не було, а коли через три тижні воно так і не з'явилось, вона вкотре попросила у чоловіка розлучення, і на цей раз він не став просити другий шанс.
"Ми вже відвикли одне від одного, то навіщо знову звикати, якщо і так буде крапка? Тим більше, що він нормальний хлопець, йому лише треба хтось спокійніший за мене", - каже жінка.
Через адвоката в Україні пара швидко і дистанційно розлучилася, аліменти обговорять після кризи. Зараз Ганна зустрічається з іншим - каже, познайомилися згодом в тіндері.
За словами адвокатки Кординовської, зараз 99% її клієнток - це жінки, які виїхали.
"Не знаю, що відбувається у Європі чи США, але для жінок, як бачу, це наче ковток свіжого повітря. Вони наче довго спали, прокинулися і дориваються до життя", - каже вона.
Це підтверджує історія Марії з Рівненщини, яка з дітьми виїхала у Нідерланди. Вона хотіла розійтися давно, але після декрету не мала грошей на адвоката, а чоловік заробляв мало, мав старі борги, і не хотів давати дружині гроші, що вона називає "фінансовим насиллям".
"За кордоном я згадала, що таке вільно дихати, і стосунки з дітьми покращилися. Тепер у них не вічно стомлена, загнана істота з безумними очима, яку треба звати мама", - каже жінка.
У Нідерландах Марія працює дистанційно на Україну, а сім'я має все необхідне - їжу, дах, вдається відкладати навіть на дитячі розваги. З чоловіком сваряться - він ревнує її навіть по телефону.
"Я без нього почуваюся краще, і не бачу спільного майбутнього - до війни мене гризли сумніви, а тепер розвіялися як туман", - каже вона.
Чоловік знає про її рішення, хоч вона і вирішила розлучитися вже коли буде в Україні - так буде дешевше, підрахувала Марія.
Додайте у стосунки життя
За словами соціологині Олени Стрельник, війна може перевернути гендерні ролі в сім'ях, 44% з яких мусили роз'їхатися, свідчать березневі опитування.
"Зараз їх, може, менше. Але це досі великий виклик, і тяжке випробовування розлуки пройдуть не всі. До цього треба ставитися реалістично, як і до розлучення - вони були і будуть", - каже вона.
Під найбільшою загрозою, додає соціологиня, так звані традиційні сім'ї, коли чоловік - голова і годувальник. Під час війни він міг втратити і роботу, і вплив на дітей, бо основні рішення тепер приймає дружина, яка стала самостійнішою і могла знайти хорошу роботу за кордоном.
"І ось у неї вже новий статус в родині, і для чоловіка це може бути драмою", - каже Стрельник.
Набагато легше долати виклики, якщо люди самодостатні, пояснює соціологиня. Але і в таких стосунках може виникнути "холодок", якщо комусь бракує уваги чи підтримки в складні часи.
Як же зберегти сім'ю на відстані? Деякі пари, поки діти сплять, п'ють разом каву чи вино в зумі, деякі мають сімейні сніданки, грають онлайн у комп'ютерну гру, або ходять одночасно в кіно на один фільм, хоч і в різних країнах та містах.
Ірина Яцик бачила, як у Варшаві під час великодньої служби у церкві сім'я з дітьми спілкувалася по відеозв'язку з батьком, і це її зворушило. "Він був онлайн разом з ними".
Є історії, як тато робить з дітьми уроки у вайбері, та багато інших прикладів. Як каже психологиня Марина Сириця: "Нас ніхто не вчив, як з цим бути, і ми маємо шукати, як додати стосункам життя".